“У меня зазвонил телефон…”: створення телефонної мережі в Чернігові

03.05.2013   11:09 — Агенцiя

Сучасна людина вже не уявляє свого життя без такого блага сучасної цивілізації як телефон. Ба навіть більше звичайний стаціонарний апарат нас уже не влаштовує – більшість без мобільного телефону як без рук. А от 100 років тому мешканцям Чернігова такі дива техніки навіть і не снилися.

Телефонізація губернії на початку ХХ ст. тільки розпочиналася.

Телефонний зв’язок прийшов у Російську імперію в 70-х роках ХІХ ст. Тоді телефонні мережі заснували у найбільших містах країни. Насамперед, переваги сучасного винаходу оцінили мешканці Москви та Санкт-Петербургу. Телефонні мережі будувалися або за кошти уряду, або приватних підприємців. На початку ХХ ст. із пропозицією облаштування телефонної мережі на місцях виступили і земства.

Тоді телефонний зв’язок розглядався як справа державної ваги, “одно из наиболее культурних нововведений”, як писали в офіційній кореспонденції того часу. Та й самих телефонів по всій Чернігівській губернії було не так уже й багато. У 1907 році чернігівський губернатор отримав секретного листа із міністерства внутрішніх справ. У ньому наголошувалося на винятковій важливості телефонного зв’язку для поліції. Адже саме він може допомогти справі оперативного затримання злочинців. Тому губернатора просили з’ясувати, у яких повітах наявний телефонний зв’язок і яка кількість абонентів ним користується.

Із доповідей, які губернатор тоді отримав, картина телефонізації губернії виглядала не дуже райдужно. Новітнє благо цивілізації було лише в Чернігівському і Козелецькому повітах та в місті Ніжині. До числа абонентів входили поліцейські управління, квартири ісправників та станових приставів, волосні правління. А от у Ніжинського земства коштів на телефонізацію не вистачило, цим зайнявся приватний підприємець – інженер Подобєдов. Здебільшого відсутність телефонів у повітах була пов’язана із банальним браком коштів. На що й скаржилися земські урядники.

У 1910 році чернігівську земську управу з’єднали телефонним зв’язком через Козелець із Києвом. Головне управління пошт і телеграфів дало на це дозвіл, але зауважило, що апарат в управі має використовуватися лише для службових потреб. Тож просто так займати службовий телефон тогочасним любителям побалакати було зась. Хоча і тогочасний зв’язок залишав бажати кращого. Земська управа скаржилася на це губернатору, додаючи, що навіть електротехніка для ремонту мережі вони змушені викликати із Козельця.

Якщо хтось думає, що сто років тому кудись зателефонувати можна було просто набравши номер, то на ділі все було не так просто. Збереглася цікава пам’ятка, як користуватися телефоном, аби користувач нічого не переплутав. Для виклику треба було спочатку 2–3 рази повернути ручку телефону – лунав дзвінок. Лише після цього треба було зняти слухавку і дочекатися відповіді зі станції “Что угодно?”. До речі, сама слухавка тоді називалася ручним або слуховим телефоном. Співробітнику станції треба було повідомити прізвище чи назву установи, до якої потрібно було додзвонитися. Якщо лінія була вільною, на станції відповідали “Готово” (телефон). Після цього слухавку треба було повісити, знову направити виклик, покрутивши ручку телефону і чекати відповіді.

Ось така нелегка процедура. За таких див техніки без крайньої потреби точно дзвонити не будеш. До речі, автори пам’ятки не рекомендували спілкуватися телефоном під час грози. А робітникам станцій суворо заборонялося вести з абонентами особисті розмови. До речі, дослідники зазначають, що на телефонних станціях працювали здебільшого молоді жінки. “Телефонні панянки” були ввічливі, освічені і незаміжні, аби думки про родину не відволікали від роботи. А робота була дуже напруженою, тож деякі навіть були вимушені звільнятися через нервові зриви. І хто б тоді міг подумати, що вже за сто років телефон настільки міцно увійде в наше життя?

Олена Терещенко, Громадська ініціатива “Збережи старий Чернігів”.

http://saveoldchernihiv.org.ua/публікації/статті/21-«у-меня-зазвонил-телефон-»-створення-телефонної-мережі-в-чернігові.html