Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Четвер, 28 березня, 17:26:29

Міст між берегами й часом. Леонід Палажченко

26.11.2011   11:43Агенцiя

Однією з подій, що невблаганно готували розвал Радянського Союзу, стала відома “ковбасна революція” в Чернігові. Коли дорожньотранспортна пригода несподівано відкрила людям очі на купу супердефіцитної на той час копчено­в’яленої смакоти в багажнику “Волги”. Машина мала спецномери, які так полюбляє влада, ототожнювана в ті часи людьми з Компартією (КПУ) та її обкомом. А неадекватна поведінка чиновників призвела до масових заворушень, мітингів, приїзду майбутнього Президента України, а тоді просто секретаря ЦК тієї ж КПУ Леоніда Кравчука. Що й завершилося відставкою керівництва обкому на чолі з першим секретарем Леонідом Палажченком.

Михайло Ткаченко

Михайло Ткаченко

Особа якого досі викликає значний інтерес, різні, але завжди поважливі відгуки й додає роботи дослідникам недавньої минувшини.
Журналіст Ростислав Мусієнко запросив з цього приводу до розмови колишнього помічника – була тоді така офіційна посада – очільника Чернігівщини в переломні застійноперебудовні роки. А саме – Михайла Ткаченка.

– Хочу відразу зауважити, що наступне, сказане мною, є глибоко суб’єктивним міркуванням. Яке не повинно надто хвилювати ані правовірних рухівців, ані православних… перепрошую, ортодоксальних комуністів. А маю на увазі те, що початок 80х років був чи не єдиним моментом дуже складної епохи – післяреволюційної, коли практично припинилася постійна війна влади з власним народом. Люди отримали можливість заробляти й поліпшувати свій добробут, а влада – здійснювати соціально важливі та корисні проекти.
У мене є жартівливий віршик, він звучить так:

Я не свідок епохи,
пересічний дивак.
Постарався я трохи,
щоб було саме так.

Що було і що стало – предмет дуже розлогого аналізу. Але в нашій історії є справді й свідок, і учасник епохи. Який саме в ті переломні роки працював помічником першого секретаря обкому Компартії України в Чернігівській області Леоніда Палажченка.
Для людей, недосвідчених в апаратних тонкощах, можу пояснити, що помічник першої особи часом має навіть більший вплив, ніж заступники. Тобто тодішні секретарі обкому партії. І Михайло, напевне, зі мною погодиться.

– Безумовно, це правильна думка. Я вам скажу, що Леонід Іванович Палажченко у своєму помічникові бачив радника. Людину, яка йому допоможе – й допомагала – у становленні на цій відповідальній посаді.

– Пане Михайле, трішки загляньмо в історію. В мене є така традиція історичних розвідок, певних…
Безперечно, Леонід Іванович Палажченко – людина, яка залишила добрий слід на землі Чернігівщини. І до цього ми потім іще ґрунтовно повернемось. Але – кілька штрихів до його перших кроків. Спілкування з людьми, утвердження його якостей, як зараз модно казати, менеджера. А тоді казали – керівник, управлінець. Згадайте.

– Леонід Іванович Палажченко приїхав до нас на Чернігівщину з відповідальної роботи в Центральному комітеті комсомолу. Куди його забрали з роботи секретарем райкому комсомолу в Ромнах Сумської області.
Непересічна людина, цікава. Людина, я би сказав, котра вийшла з народу. Яка хотіла щось зробити для людей. На той час – для молоді. І Леонід Іванович з перших своїх кроків поринув у маси. Він поїхав до молодих дівчат, хлопців. До доярок, до ланкових. І з ними проводив багатогранну роботу. Дуже швидко завоював авторитет і повагу. І не лише серед молоді, а й серед старших товаришів, серед керівників районів, області.

– Відзначимо цю рису – близькість до людей. Не оте фальшиве “єднання з народом”, яке часом демонструють сучасні політики. А щире вболівання, щирий інтерес до того, чим живе, на що сподівається, куди прагне молода людина.
І це призвело, несподівано для багатьох, до ексклюзивного на ті часи підвищення. У 32 роки Леонід Іванович стає керівником, першою особою Чернігівського району.
І треба ж нагадати, що в той час у районі було чимало дуже шанованих людей, які, мабуть, спершу скептично сприйняли таке призначення.

– Безумовно. Я скажу, що Леонідові Івановичу запропонували очолити велику партійну організацію Чернігівського району. А тоді справді в Чернігівському районі працювали керівниками, особливо колгоспів, такі зубри… Як Андрій Степанович Герасименко, Василь Денисович Луговський – Герої Соціалістичної Праці, Іван Іванович Скачок. Відомий із Седнева директор радгоспу Олексій Романович Бушнєв. Що не прізвище – то неординарна особистість, хлібороби з дідапрадіда. Це вже були досвідчені люди, поважного віку.
І прийшов молодий секретар… Та Леонід Іванович зумів дібрати ключі до кожної особистості. І не тільки до керівників, а й до простих людей.
Його робота полягала більше в тому, щоб іти до людей, іти на ферми. І вирішувати дуже важливі питання.

– Але ж він не просто йшов до людей – побазікати, попіаритись, як зараз кажуть. А втілював у життя досить серйозні проекти. Виробничі, технологічні. Це й позначилося потім, коли він отримав звання Героя Соцпраці.
Тоді ж звання Героя не роздавали направо й наліво, як, на жаль, у попередні роки незалежної України.

– Безумовно. Я скажу, Леонід Іванович доходив до тонкощів. Особливо в питаннях підвищення продуктивності наших поліських ґрунтів. Підвищення продуктивності худоби. І на цій ниві Чернігівський район завоював дуже почесне звання. Одному з перших йому було присвоєне звання району високої культури землеробства. У нас в області тільки Менський і Чернігівський мали таке звання. Район вийшов на досить високі рубежі – у картоплярстві, свинарстві, зерновому господарстві. Особливо бурхливий розвиток почався у тваринництві.
Я назву тільки одну цифру. З колгоспу “Авангард”, яким керував Іван Іванович Скачок, до Чернігівського молокозаводу щодня надходило близько 100 тонн високоякісної молочної продукції. Мені думається, що нині більшість районів не досягає такої цифри.
Це говорить про те, що відбулися кардинальні зміни у веденні господарства в Чернігівському районі. За доситьтаки нетривалий час.

– Як наслідок, Леонід Іванович отримує нове серйозне призначення. І очолює Волинську область.

– Скажу, що Леонід Іванович не одразу погодився на цю відповідальну посаду. Він бачив, що не все зробив у Чернігівському районі. У нього було дуже багато планів. У нього була підтримка як керівників господарств, так і простих людей. І він дуже довго доводив, що потрібний тут. Але тодішній керманич України, Володимир Васильович Щербицький, переконав і “додушив” його. Сказав – як витягнеш відсталу область, повернемо додому.

– Ми заглиблюватися в луцький чи волинський період Леоніда Івановича не будемо. Але ж його повернули додому не випадково. Тому що зробив те, що обіцяв.

– Але віддавався роботі 5 років. Тягнув цього воза, як він говорив. І повернувся додому сивий, мов лунь. Але сповнений енергії, нових планів та задумів. Як він говорив: “Я з честю виконав дане слово і з радістю повернувся додому”.

– Нагадаю – це був 1984 рік. Який можна називати як завгодно. Піком застою чи піком розвинутого соціалізму… І доля відвела цей час Леонідові Палажченку для здійснення його амбітних і цікавих планів.
Але ж… Із чого він почав, повернувшись і очоливши область? Іще досі люди згадують знамениті виїзди Леоніда Івановича на місця. В райони, в села – аж до рівня, вибачайте, всяких комунальних закладів.

– Не можна сказати, що Чернігівська область була такою вже відсталою. Але потрібні були нові підходи – сміливі, радикальні. І Леонід Іванович сказав тоді, що нам треба подивитися – хто ж у нас у керівництві. Не тільки там, на щаблях районних, обласних, а і внизу…

– Біля землі.

– Біля землі. Голови колгоспів, директори радгоспів, голови сільських рад… Я згадую, як ті “десанти” висаджувалися, не повідомляючи, що будуть, у якомусь із районів. Їхали в кожне село, в кожне господарство. І доходили до дрібниць. Скажу вам… В одному з колгоспів Леонід Іванович говорить керівникові господарства: “Ану покажи мені, де тут у вас убиральня. Проведи мене туди”. Той знітився, спітнів одразу й каже “А для чого це? У нас нема. У нас кущі кругом, і все можна зробити безпосередньо там… ”
Іншого питає: “Ану, відімкни сейф – що в тебе там?” А там – одні пляшки. Він каже – а де ж твоя печатка? А печатка десь у бухгалтера, в кишені він носить. І так далі.
Я не хочу підкреслювати, що це було головне. Головне було – зорієнтувати людей на місці. Виробити план. Щоб відбулося помітне зрушення не тільки в господарських питаннях, а і в соціальних.

– Михайле Миколайовичу… З приходом Леоніда Палажченка в область відбулися, безперечно, й кадрові зміни. Але я хотів би вас попросити пригадати, на яких засадах вирішувалися ці питання. Чи на засадах особистої відданості, просто, вибачте, холопства? Чи на засадах професійності та компетентності людини, яку висували на вищу посаду?

– Леонід Іванович над усе цінував ділові якості керівників. Професійність, як ви сказали, вміння працювати з людьми. І тому треба було знаходити нових, молодих, амбітних керівників.
Буду відвертим – не завжди вдалими виявлялися підходи до цієї справи. Часом на ходу перебудовувалися, й не завжди було все продумано. Відомі багатьом недоліки в цій роботі дуже болісно переживалися обласним лідером. Він себе картав до самих своїх останніх днів, був незадоволений тим, що вдалося зробити.
Але підкреслю. В більшості люди, які прийшли до керівництва, виправдали надію й довіру нового лідера.

– От ви сказали дуже важливі слова, що Леонід Іванович визнавав, карався, мучився, каявся – перефразовую Шевченка. Але ж людина глибоко переживала за справу.
І переходимо тоді до наступної частини нашої розмови. Я не випадково згадав батька Тараса. У нього є геніальні – власне, як і всі у нього – рядки. Я по пам’яті можу трішки неточно процитувати. Але суть у тому, що …“Не знаєм – куди ідем, чого бажаєм, нащо нас мати привела. І, не дізнавшись, помираєм. А залишаємо – діла”.

Так от, на моїй коротенькій пам’яті є… У принципі, ювілей невеличкий – тридцять років працюю в системі Держтелерадіо та інших засобів масової інформації. То – на моїй пам’яті – найбільше добрих справ, матеріалізованих до того ж, в області – на рахунку Леоніда Івановича. І ці справи у нас простонапросто перед очима. Це й чудовий пішохідний міст через Десну… Молоде покоління навіть не розуміє, як це було – переправлятися катером лівий берег, а потім, проґавивши останній рейс, там і ночувати. Це й підземні переходи в центрі міста, і Палац урочистих подій. Це й прекрасний меморіальний комплекс біля Болдиної гори.
І, до речі, люди, яким доводиться добиратися до центрів нашої держави, і сусідніх теж, можуть оцінити, що саме за період керування областю Леоніда Івановича Палажченка було відкрите пряме – підкреслюю, пряме – сполучення Чернігів­Москва. Спеціальним потягом.

– Леонід Іванович, коли приїхав в область, а він їхав із Луцька до Чернігова потягом, який прямував із Хмельницького через Чернігів на Москву. То одним із перших поцікавився – чому не ходить поїзд до Москви? Від нас, від Чернігова? Йому там пояснювали, різні причини називали. І тоді він поставив перед собою мету – ми доб’ємся, що поїзд буде ходити.
Дехто скептично посміхнувся. Але я знаю… Я був свідком, як Леонід Іванович зі своєю, притаманною йому настирністю, вирішував це питання. Він побував у міністра шляхів сполучення тодішньої держави Бориса Павловича Бещєва. Але той був категоричним. Каже, що один поїзд ходить, і нема ніякої необхідності.
Тоді Леонід Іванович пішов вище. Він дізнався, що цими справами, транспортом, керує тодішній заступник Голови Ради Міністрів СРСР, до речі, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС Гейдар Алієвич Алієв. І зумів того переконати.

– А як він переконував, до речі?

– Жартівливо, як він казав – “додавив”. Сказавши Гейдарові Алієвичу: “Будуть завжди ставити свічки, весь Чернігів”. І коли той подивився здивовано, додав швиденько: “Не за упокій, а за здравіє”. Алієв усміхнувся, підняв телефонну трубку і сказав міністру: “Ти виріши його питання”.
І питання було вирішене.
Але ж треба було підготуватися до цього. Інфраструктура, постільна білизна, вагони і так далі. І це теж лягло на плечі першої особи області.
Я скажу, що поїзд “ЧернігівМосква” був одним із найкращих. Там була чиста постіль, яку виготовили швейні підприємства області. Там лунали по радіо наші пісні, що їх співав наш народний хор. Там були охайні, ввічливі провідники. Одне слово… Колись тодішній секретар Сумського обкому дуже часто просився -я кажу це жартівливо – “Леоніде Івановичу, дозволь мені доїхати до області твоїм поїздом”.
Людиною він був дуже настирливою. Людиною, котра хотіла щось зробити для мешканців нашої області. І вона дуже багато зробила.

– До речі, з цими об’єктами теж, можливо, пов’язані якісь цікаві епізоди – чи з мостом, чи з переходами. Був певний опір, треба було добитися виділення неабияких фінансів.

– Безумовно. Я пам’ятаю, як Леонід Іванович доводив тодішньому Голові Держплану України Віталієві Андрійовичу Масолу про необхідність виділення капітальних вкладень на пішохідний міст, на облаштування Стрижня… І питання вирішувалося. Людина вміла довести: те, що він задумав, про що його просили люди – необхідно, аби воно здійснювалося.

– Ми наближаємося до завершення нашої розмови. І я хотів би згадати, мабуть, про найдраматичніший момент діяльності Леоніда Палажченка на Чернігівщині. Це момент “ковбасної революції” і поведінка його тодішніх соратників…

– У ті буремні роки, кінець 80х… Був уже морально підготовлений: щось має відбутися. Він не був задоволений вирішенням тих питань. Ще дуже багато бюрократичних перепон. Люди були незадоволені. Але вирішити хоча б щось на місцях виявлялося дуже складно.

– Та, мабуть, і неможливо…

– І неможливо.
Тому він дуже болісно це спостерігав. Він, я знаю, неодноразово зустрічався з керівниками, з Володимиром Васильовичем Щербицьким… І коли зустрічався з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, який приїздив до Славутича, він йому розповідав, що треба щось робити. Знаходити якісь кардинальні кроки. Треба міняти. Той йому відповів: “Це так треба”.
І коли стався отой прикрий випадок… Це говорило, що винні всі. І Леонід Іванович перший сказав, що теж має відповідати.

– Я нагадаю, оскільки події відбувалися більше 20 років тому. В дорожньо­транспортну пригоду втрапила “Волга” з номерами владного спецгаража. І сталося так, що люди побачили – в тій “Волзі” лежить чимало гостродефіцитних тоді продуктів харчування. Це зараз нікого не здивуєш ковбасою на прилавках чи там баликами. А тоді для людей був цілковитий шок. І виникла емоційна, бурхлива реакція. Все скінчилося багатолюдними мітингами з вимогою відставки керівництва області.
Як ви оцінюєте – з моральної точки зору – поведінку самого Леоніда Івановича, того самого Леоніда Кравчука, котрий приїхав сюди буцімто з’ясувати та виправити конфліктну ситуацію…

– Леонід Іванович дуже гостро переживав цей випадок. Сказати, що він зовсім втратив кермо, я не можу. Але для нього це був дуже тяжкий удар.

– І я додам – він зрозумів, що й керівництво республіки тодішнє, партійне, займає по відношенню до нього, м’яко кажучи, неоднозначну позицію.

– Якусь вичікувальну. Будемо казати, не активну. І тому він, не роздумуючи, написав заяву про звільнення. Бо ніхто не став на захист першої особи.
Та й будемо відверті. Всі колеги та соратники виявилися тоді не на висоті. Дехто вичікував. Особ­ливо раділи ображені, заздрісники. А ось прості люди, скажу – не все розуміли.

– Простих людей. між іншим, не існує. Є прості механізми, гвинтики – на яких і намагалися тривалий час перетворити українців. А така неординарна особистість, як Леонід Палажченко, гадаю, підсвідомо, навіть всупереч волі партії, котра поставила його очільником регіону – тим зусиллям заважала. Цікаво, але його свідома відмова від керівного крісла була на руку як запеклим опонентамрухівцям, так і набагато дрібнішим колегам по КПУ. Котрі, доп’явшись до омріяних посад, жваво продовжували процес. Він тоді якраз і пішов – нагадаю крилату фразу Михайла Горбачова.
Є ще один, але справді афористичний вислів – велике бачиться на відстані. І ми бачимо прекрасний міст через Десну. Котрий єднає не лише береги, а й часи. У котрих пощезає все. Крім добрих справ.

http://www.hvilya.com/news/mist_mizh_beregami_j_chasom/2011-11-25-80
 

Останні новини Чернігівщини

З 1 квітня 2024 року на Чернігівщині розпочинається нерестова заборона на вилов водних біоресурсів

З 1 квітня 2024 року на Чернігівщині розпочинається нерестова заборона на вилов водних біоресурсів 15:04

З 1 квітня 2024 року з метою охорони нерестовищ у рибогосподарських водних об’єктах та забезпечення сприятливих умов нересту водних біоресурсів, відповідно до Правил рибальства та наказу Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Чернігівській області від 22.03.2024 №45 на Чернігівщині розпочинається заборона добування (вилову) водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) на період нересту.

За матеріалами СБУ винесено вирок російському окупанту, який знущався над сім’єю з неповнолітніми дітьми 14:55

За матеріалами СБУ суд виніс вирок військовому рф, причетному до вчинення воєнних злочинів під час тимчасового захоплення частини Чернігівської області.

Державна реєстраторка підозрюється у зловживанні повноваженнями, що спричинило неправомірне вибуття з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення 14:51

За процесуального керівництва Прилуцької окружної прокуратури повідомлено про підозру державному реєстратору однієї із сільських рад Прилуцького району у зловживанні своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди, що спричинило тяжкі наслідки та несанкціонованій зміні інформації, що обробляється в автоматизованих системах, вчиненій особою, яка має право доступу до неї, вчиненій за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 365-2, ч. 3 ст. 362 КК України).

Перекривається рух автотранспорту на перехресті вул. Героїв Маріуполя та Кримської

Перекривається рух автотранспорту на перехресті вул. Героїв Маріуполя та Кримської 14:49

З 27 березня по 16:00 год. 9 квітня. Відповідний дозвіл наданий КП «Чернігівводоканал» на засіданні виконавчого комітету Чернігівської міської ради сьогодні.

 Понад 7 мільйонів гривень – на вирішення екологічних проблем Чернігівщини

Понад 7 мільйонів гривень – на вирішення екологічних проблем Чернігівщини 14:45

Профільна робоча група при Чернігівській обласній раді сьогодні, 26 березня, погодила перелік видатків обласного фонду охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області на 2024 рік.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини