Чернігівська “Просвіта”: 25 років боротьби за українську Україну

13.01.2014   07:51 — Агенцiя

15 січня чергова річниця відродження просвітянського руху на Чернігівщині у формі першої “неформальної організації” під назвою ТУМ, тобто Товариства української мови. Зараз – товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка.

Саме з цієї події, що відбулася 25 років тому, розпочався на Чернігівщині відлік нового етапу національно-визвольної боротьби Українського народу.
Ця боротьба не закінчилося й досі, незважаючи на визнання після референдуму 1 грудня 1991 року, формальної незалежності України багатьма державами.

Останні події листопада-грудня 2013 року в Україні, зокрема, відмова режиму від європейської інтеграції, брутальне застосування ним сили проти прихильників євроінтеграції вкотре засвідчили: правлячий партноменклатурно-бандитський клан, що привласнив владу і усі багатства Українського народу, продовжує залишатися лише одним з регіональних відділень імперського Кремля.

Тож варто нагадати чернігівській громаді як все починалося 25 років тому.

Подаю за збірником документів і матеріалів “Боротьба за незалежність України у 1989-1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову” до 20-річчя створення Народного руху України за перебудову, Чернігів, 2009.

І.

Сергій Павленко, заслужений журналіст про утворення перших громадських організацій на Чернігівщині:

“У вересні – жовтні на квартирах почала збиратися група вболівальників за стан української мови в Україні та обласному центрі зокрема. Журналісти з “Комсомольського гарту” Владислав Савенок та Василь Чепурний, режисер філармонії Леонід Отрюх, директор музучилища Владислав Бойко, виконроби Олексій Івченко, Анатолій Лащевський, завідуючий відділом “Чернігівнафтогазгеологія” Богдан Луців, викладач юридичного технікуму Валерій Сарана до кінця 1988 року виробили програму створення дійової, неформальної громадської організації – обласного товариства української мови імені Т. Шевченка.

Водночас офіційно у січні 1989 року розпочало створювати подібне товариство відділення Спілки письменників УРСР в Чернігові під керівництвом Станіслава Реп’яха.
Перші установчі збори обласного товариства української мови відбулися 15 січня 1989 року у приміщенні музею Михайла Коцюбинського. Вони пройшли у гострій полеміці, намаганні представників Чернігівського обкому КПУ обрати “свій” склад керівних органів нової організації. Але цей задум не вдався.

Першим головою обласного товариства імені Шевченка був обраний двадцятип’ятирічний завідуючий відділом обласної “молодіжки” Василь Чепурний. Відразу після установчих зборів з’явилися первинні осередки товариства в редакції “Комсомольського гарту”, юридичному технікумі, ЧРПЗ, а згодом у Ніжині, Сосниці, Бахмачі.” (стр. 345-346).

ІІ.

Витяг з доповідної Комітету партійного контролю при ЦК КПРС від 1 березня 1989 року “Про обстановку і деякі негативні явища в самодіяльних громадських об’єднаннях”, яку підписав тодішній секретар Чернігівського обкому КПУ тов. Мисник:

“15 января 1989 г. учредительное собрание, на котором присутствовало около 200 представителей различных категорий интеллигенции, создано областное общество украинского языка им. Т. Г. Шевченко. Аналогичное общество создано при Нежинском государственном институте. В выступлениях некоторых товарищей просматривается стремление уклониться от руководства партийных органов и областной писательской организации.” (стр. 373)
…
“Заметны (националистические тенденции в деятельности областного самодеятельного объединения “Товарищества украинской мовы им. Т. Г. Шевченка”, насчитывающего около 100 человек, имеющего свои отделения в гг. Нежине, Мене, пгт. Соснице.
Тон здесь задают активисты “Товариства” (Чепурной, Сарана и другие), которые в унисон с выступлениями ряда украинских писателей чрезмерно трагедизируют и разжигают страсти якобы катастрофического положения украинского языка и культуры…

Повышенный интерес к деятельности “Товариства” проявил Лукъяненко Л. Г., неоднократно судимый за антисоветскую националистическую деятельность, который предпринимает настойчивые усилия по созданию в области филиала националистической организации так называемого “Украинского Хельсинского союза”. (стр. 375)

ІІІ.

Основні рушійні сили та учасники національно-демократичної революції 1990–1992 років на Чернігівщині: рух української інтелігенції

“На Чернігівщині цей рух у кінці 80-х років був представлений такими постатями, як В. Чепурний, В. Сарана, Л. Куровська, М. Данилюк, В. Савенок, В. Ступак, Ю. Коцюбинський, В. Чепурний, Н. Галковська, С. Богдан, Г. Нестеренко, Р. Решетнюк, В. Єрмак, та багато інших, котрі були ініціаторами створення Чернігівського обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка і його першими членами, та О. Котенка, котрий підтримував Л. Лук’яненка у спробах створити осередок Української Гельсінської Спілки на Чернігівщині.

Під впливом активістів цих організацій почалася поступова “українізація” до того аморфних “демократических движений” та перехід на платформу Народного руху України за перебудову.
На виборах до Верховної Ради України та місцевих рад у березні-червні 1990 року саме проти представників цього руху режим вів запеклу боротьбу (особливо проти В. Сарани), в т. ч. і шляхом прямої фальсифікації підсумків виборів. Як наслідок, жоден офіційний представник цих організацій не був обраний депутатом. Отже, режим бачив у них найбільшу небезпеку. Це підтвердили події “ковбасної революції”, коли стихійний протест очолили саме представники національно-демократичних сил, які сформулювали вимоги, головували на мітингах та підняли національний синьо-жовтий прапор.

Після здобуття Україною незалежності та визнання НРУ за перебудову її головною рушійною силою деякі представники національно-визвольного руху української інтелігенції на Чернігівщині були запрошені на керівні посади до облдержадміністрації В. Мельничука (В. Сарана – заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань, В. Чепурний – керівник прес-служби, Л. Куровська – заступник начальника облуправління культури, В. Єрмак – заступник начальника в справах молоді та спорту облуправління, Ю. Соболь – начальник відділу по зв’язках з громадськістю, політичними організаціями та рухами облдержадміністрації).

І якщо “Націоналізм – це фашизм” і “Рухівці рвуться до влади” – були головними звинуваченнями рухівців з боку опонентів до здобуття Україною незалежності, то пізніше ці гасла були замінені на: “Спасибо руху – за разруху!”, “Рухівці та демократи при владі”. Про те, що саме проти цієї складової НРУ за перебудову з боку спецслужб (конфіскація частини тиражу першого числа газети “Громада”) та компартійних органів велась ще й шалена ідеологічна боротьба, свідчить такий факт.

Під час зустрічі у зв’язку з “ковбасною революцією” в січні 1990 року Л. Кравчука (головного ідеолога КПУ на той час) і Л. Палажченка (1-го секретаря Чернігівського обкому КПУ) з трудовим колективом в/о “ЧРПЗ” член НРУ за перебудову С. Соломаха з трибуни намагався спростувати звинувачення Руху у націоналізмі. Єдиним аргументом, яким вдалося хоч трохи пом’якшити позицію присутніх у залі до Руху, виявилася розповідь про те, що “делегатами І Всеукраїнського з’їзду Руху від в/о “ЧРПЗ” були троє: білорус – А. Фальба, росіянин – А. Бабкін і Чех з КБ (І. Чех – прізвище, а КБ – місце його роботи). То хіба Рух – це націоналісти?” В залі і в Л. Кравчука – сміх!” (стр. 364 -365)

Сергій Соломаха