День партизанської слави. P.S.

18.10.2013   08:59 — Агенцiя

Тільки тепер, коли з часу закінчення школи пройшов час, я розумію, наскільки пощастило мені з учителями. Особливо, з істориком.

Корінний полтавець, син інженерів-комуністів, він вклав у наші голови ОБ’ЄКТИВНУ історію України, без політично-ідеологічної поливи; про ОУН та 1939-й рік на Галичині розказував значно більше (хоча Полтавщина й не є аж дуже національно-свідомою), ніж про “подвиги радянських партизанів”, “дітей-героїв” та іншу маячню. З “патріотичного” виховання в школі у нас в році було 2 “свята”: День перемоги (і мітинг біля пам’ятника воїну-визволителю) та День визволення Полтавщини (з єдиним заходом – виставкою квітів та фруктово-овочевих композицій). І все. За що я щиро вдячна всьому колективу моєї рідної школи.

Як “юзають” вчителі, бібліотекарі і музейники сучасних школярів – важко передати. Вірніше – пережити. От, приміром, останнє велике (…) свято – це був День партизанської слави, який відзначали 22 вересня і звістки про яке заполонили весь медіапростір. По-перше, чи можна вважати святом день, коли ми говоримо про загибель людей? А по-друге вибачайте, але я, як історик, процитую джерела:

–  “До свята Дня партизанської слави …ський обласний краєзнавчий музей провів різноманітні заходи: декаду патріотичного виховання, дні музею в навчальних закладах міста та області, екскурсії експозицією музею, лекції та музейні тематичні програми. Для учнів молодшого шкільного віку проводилися інтерактивні заняття “Солдатський трикутник”. Діти розглядали солдатські листи-трикутники (оригінали з фондів музею) та вчилися складати їх”.

–  У конференц-залі ….ського краєзнавчого музею відбувся тематичний вечір, приурочений Дню партизанської слави. На заході виступив голова обласної спілки ветеранів партизанського руху, який розповів про своє партизанське дитинство.

–  У …. музеї презентували експозицію художніх творів, присвячену Дню партизанської слави. Вона має на меті нагадати сучасникам про трагічні та героїчні події, що відбувалися в недалекому минулому, вшанувати людей, які, проливаючи кров та жертвуючи собою, вибороли для нас право на життя.

–  “У …. музеї пройшла виховна година “Прогулянка партизанськими стежками”, присвячена Дню партизанської слави України”

–  “… музейна акція “Лист з партизанського ……..”. Особливо вона припала до душі дітям, яких чимало було в лісі в цей день. Учні місцевих шкіл вчилися писати чорнилом справжніми перами, а потім складати аркуші трикутниками. Адресатами стали дідусі та бабусі, а також друзі, які з тих чи інших причин не могли бути в цей день в лісі”.

–  “…У приміщенні музею “Підпільно-партизанський рух на ……. в роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1944 рр.” представники влади взяли участь у відкритті виставки “Віктор Лягін. Людина-легенда”.

Даруйте, але ЧОМУ ВИ ВЧИТЕ, ЩО ВИ ПОКАЗУЄТЕ і ЯКІ ЦІННОСТІ ПРОПАГУЄТЕ, дорогі музейники? Чи переглядали ви свої експозиції, чи підкріплювалися вони новими дослідженнями – адже, погодьтеся, 40 років тому в будь-якій експозиції на першому місці стояла комуністична ідеологія. Вам не здається смішною “прогулянка партизанськими стежками”? В чому полягає інтерактивність заняття “Солдатський трикутник”? ДЛЯ ЧОГО дітям вчитися їх складати (це ж не писанка і не витинанка)? Ви ж науковці! Що Вам заважало за стільки років дослідити долю того, хто цей лист писав і розповісти про це дітям? Яких партизанів ви кличете на зустрічі, коли від часу створення руху вже пройшло понад 70 років? Вони що, 5-річними в лісі сиділи? Для чого ви, історики, дурите дітей? Кого ви возвеличуєте у виставках? Чекіста-енкаведиста Лягіна? Ви біографію його читали? Документи дивилися?

Чим жертвували ті люди, яких ви вшановуєте? “Ясно, с продовольствием большое затруднение. Люди 6-й день едят мясо и картофель. Хлеба нет. Мясо 500 граммов на день” [с. 343] – і це тоді, коли голодних сільських дітей підгодовували “фашистські окупанти”. Більше того, сьогодні, у 2013 р., не кожна родина на тиждень може собі дозволити купити 500 грамів мяса! То про які жертви йдеться, коли родини так званих радянських партизанів також мали таке ж продовольче забезпечення[1]???

Як пояснюєте ви оці “геройські подвиги” в селі, яке й так було голодним, заледве пережило Голодомор-Геноцид і забезпечувало фронт: “Уничтожено 5 складов с зерном: 5 000 пудов ржи, 2 000 пудов ячменя, 250 пудов гречихи, 500 пудов овса” [с. 421]. Вам це часом не нагадує міф про знищення Хрещатика “фашистами”, тоді як уже доведено, що пів-Києва зруйнували самі ж радянські війська, що відступали. Тільки людина, яка ніколи не була господарем, яка ніколи сама не сіяла і не збирала хліб, може отак, у голодні воєнні роки його знищувати. І тоді закономірним є питання: чи варто так героїчно возвеличувати таких людей?

Так, ваша правда, в цієї держави чіткої ідеології нема. Але ТА ІДЕОЛОГІЯ, ЯКУ ПРОПАГУЄТЕ ВИ – ЦІЙ ДЕРЖАВІ ТАКОЖ НЕ НАЛЕЖИТЬ.

Я знаю про “плани”, “рознарядки”, ідеологію голів ОДА чи міських голів, від яких сьогодні залежить чи розпочнеться опалювальний сезон в музеї чи ні, але… нещодавно мені розказали одну історію. У 1960-ті роки студентку-активістку покликали “на розмову”, підсумком якої було настійливе прохання періодично звітувати про те, що говорять і що думають її одногрупники. Як на мене, її блискуча відповідь була варта місця в історії: “Так, я згодна. Ви тільки значок сексота мені дайте, щоб усі знали і я його гордо носила”. Більше нею не цікавилися.

Дехто скаже, що праці професійних істориків менше доступні та зрозумілі широкому загалу? Згодна. Нещодавно вийшло чергове число журналу “Український тиждень” (№39 (307), темою номера якого є “Міфи про радянську “партизанську славу”.

Що там? Відповіді на питання:
–  Чому радянський партизанський рух на території України не був масовим і всенародним;
–  Як червоні партизани накликали на населення нацистський терор;
–  Як червоні партизани тероризували і мордували населення;
–  Боротьба за статистику, а не війна з окупантом;
–  Розповідь про те, як формувався комуністичний міф про боротьбу в тилу німецьких військ на окупованій території.

Отже, треба було тільки купити і прочитати. Або ж взяти у бібліотеці і прочитати. Або – я з радістю надішлю Вам всі матеріали безкоштовно, як благодійну допомогу – Ви тільки скажіть про це.

Я дуже люблю музеї (що б там хто не говорив), я тисячу разів переконалася в тому, що там працюють великі самовіддані люди, для яких експедиція чи чергова програма для відвідувачів є чимось більшим, ніж матеріальні блага для себе. Ви й досі є найпотужнішими акумуляторами матеріальної культурної спадщини, ви дійсно стоїте ближче до народу ніж академічні науковці, вас слухають і до вас прислухаються значно частіше, треба лише гідно нести на собі роль просвітителів та носіїв істинної правди.

Леся Гасиджак

________________

P.S. Процитована книга: Партизанська слава. Чернігівська область. – Чернігів: Десна Поліграф, 2011. – 496 с.

1. Про це йдеться в монографії “Повернення істини: (нові архівні матеріали про діяльність партизанського загону О.Є.Кривця)”, що готується до друку Тетяною Сосновською, директором Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини.

http://prostir.museum/ua/post/31279