Непрофесіонали створили "Черниговский полдень" — першу на Придесенні незалежну газету

07.09.2013   12:19 — Агенцiя

І поки що останню

Минуло 40 днів, як не стало нашого Кості — відповідального секретаря «Відомостей» Костянтина Івановича Сердюка. Сказати, що нам його не вистачає, — це мало про що говорить. Ми постійно «приміряємо» ситуації, в яких Костя щось зробив би так чи інакше, чи, може, сказав, пожартував, посварив… Дивимося на його фотографію, що відтепер стоїть біля його робочого столу, і помічаємо якийсь невловимий смуток в очах. І зітхаємо, як мало було відведено прожити. Бог забирає кращих… Віддаючи данину пам’яті цій надзвичайно світлій, добрій, скромній та інтелігентній людини, друкуємо єдине дане ним у житті інтерв’ю, що було опубліковане в газеті «Чернігівський вісник» у 2002 році — без змін і скорочень.

Три роки тому припинила своє існування газета «Черниговский полдень». Напередодні Дня журналіста ми зустрілись із її тодішнім редактором Костянтином Сердюком.
— Костянтине Івановичу, чия то була ідея створення першої незалежної газети?
— По-перше, ми були не першими. В 1994 році вийшла газета «Нові Чернігівські відомості», але там була частина команди зі «старих» «Відомостей». Ми ж створювали газету з нуля. А ідея належала видавцю, директору
ТОВ «Сіверське підприємство» Володимиру Дуплику. Це підприємство виготовляло рекламну продукцію й видавало єдину в місті рекламну газету «Из первых рук». До речі, дуже успішний фінансовий проект.
— А яка мета була у видавця?
— Якоюсь мірою йому було приємно мати власну газету. По-друге, планувався комерційний проект. По-третє, існувала вільна ніша на ринку, і це був сміливий неординарний крок.
— А як до цього проекту залучились Ви? Як він народжувався?
— На кухні, за чаркою горілки. Я до того часу пропрацював майже 15 років у архіві, але коли
В. Дуплик запропонував очолити газету, вирішив, що є сенс.
— Перший номер давався важко?
— Навпаки. Напрочуд легко. Ми до нього готувались досить довго. Заздалегідь були матеріали.
— А журналісти?
— Передбачалось, що газету взагалі робитимуть троє: крім мене, Ігор Кузьменко (нині працює у прес-службі облдержадміністрації) і Володимир Горбач, який тепер в Інституті політики. Перші півроку я працював в архіві, а ввечері робив газету. Важко було налагодити регулярний вихід, але жодного номера ми не пропустили, хоча майже не уявляли, що таке газета.
— Але ж за приклад якусь газету мали?
— Мені тоді подобалась «Правда», котру редагував Геннадій Селезньов, і «Завтра» Олександра Проханова, а з українських — «Дзеркало тижня». Звичайно, за взірець жодна з них не годилась. Отже, вирішив, що газета повинна бути незалежна. Про все. І цікава. Для всіх верств.
— Який тираж першого номера і як він розповсюджувався?
— Уже не пам’ятаю, але, здається, тисячі три. А з реалізацією проблем не виникало. «Сіверське підприємство» мало свою, єдину в місті мережу розповсюдження, і пенсіонери зі школярами досить успішно реалізовували весь тираж.
— Далі треба було сформувати колектив…
— Так, це важка робота. Спочатку працювали випадкові люди, панував справжній хаос. Не було з кого вибирати. Потім з’явились теперішні «гартівці» Олег Шпак і Гала Соколова. У штаті тоді значилось лише троє, спочатку не отримували зарплати. Лише коли я остаточно залишив архів і до нас прийшла Віра Двойнос, яка мала досвід роботи в «Нових Черниговских ведомостях», сформувався творчий кістяк.
— Не шкодували, що залишили архів?
— У «Полдне» трохи більше платили, було певне професійне зростання. Поступово почав щось розуміти і вже не міг покинути. До того ж я жодного дня не займався адміністративними та господарськими питаннями.
— Чим можете пояснити, що «Полдень» швидко став найпопулярнішою газетою, не маючи професіоналів?
— Цей процес відбувався поступово, і піку досягли через
2 роки. Зміцнювали команду. Прийшли Валерія Петровська й Тамара Кравченко з «Новых Черниговских ведомостей», потім Сергій Колесник та Сергій Потапенко. З’явився Валерій Литовченко й фотокореспондент Валерій Шайгородський. І вже згодом Сергій Козлянський та Майя Руденко. Усі різні, з різним рівнем інтелекту, з різними характерами, стилем. Це й робило газету своєрідною.
— А Ви були режисером?
— Так, п’ятдесят два рази на рік.
— Кажуть, що газета ніколи не мала більше п’яти тисяч тиражу?
— У 1997 році наклад досяг 11,5 тисяч і майже ввесь ішов у роздріб. 8 сторінок великого формату на рожевому папері при-ваблювали читачів.
— Видавець втручався в редакційну політику?
— На жаль.
— Тепер кажуть, що «Полдень» був опозиційним до влади, через що і загинув. Це так?
— Я намагався мати конструктивні взаємини. Видавець був «вічним революціонером», іноді виникали конфлікти. Але не це причина загибелі.
— Яка ж?
— Непродумана цінова політика. Коли мали найбільший тираж, ціну підняли вдвічі. Зі мною ніхто не радився: я дізнався про це по дорозі на роботу. Потім ціну зменшували, знову підвищували, реорганізовували структуру, змінювали формат, але попередній тираж уже не відновили. Важким ударом стала серпнева криза 1998 року. Остаточно долю «Полдня» вирішила невдала спроба організації медіа-холдингу. Власники створили «Сівер-радіо», почала виходити безкоштовна газета «Горожанин». А гроші зникли…
— Коли Ви зрозуміли, що справа йде до фіналу?
— Восени 1998 року. Хоча, можливо, якби у власників була зацікавленість і більше витримки, вижили б.
— Жалкували?
— Звісно. Але був і позитив. Отримав професію «на все життя, що залишилось». А скільки журналістів з’явилось. І непоганих. Нагадаю, що Олег Шпак був до «Полдня» актором, Сергій Потапенко — військовослужбовцем, Гала Соколова — технологом легкої промисловості, Майя Руденко та Валерій Литовченко — вчителями… Хай вибачать ті, кого не згадав. Велике їм спасибі.

http://vid.cn.ua/content/view/9144/65/