Сто днів, котрі нас не потрясли…

12.04.2013   14:25 — Агенцiя

Минулого тижня виповнилося вже сто днів з моменту набрання повноважень нинішніми депутатами Верховної Ради. Тобто народні обранці, котрим ми довірили майбутнє нашої країни та платимо щомісячно (з наших податків) ще й яку пристойну зарплату, працюють. Тільки чомусь не надто активно.

На пленарні засідання припадає 20 днів, із яких лише десять – робочі, решта десять припало на блокування трибуни, бійки та уважне вивчення газет і читання художньої літератури (без урахування вихідних). На роботу в комітетах законотворці витратили 19 днів, а на зустрічі з виборцями – вісім. Відпочивали парламентарі протягом 53 днів. Таким чином, більше половини зі 100 днів депутати не працювали.
З одного боку це нібито погано (користі для країни від діяльності наших депутатів поки що практично ніякої), але ж із іншого – нібито добре. Чому? Бо жодного “поганого” для нас із вами закону ще не прийняли. Але ж і платити гарні гроші майже півтисячі осіб тільки за те, аби вони, не дай Боже, не працювали – якось не по-хазяйськи.

Коли хтось із виборців іще пам’ятає про те, що восени у нас були вибори й добрі дяді нам постійно обіцяли щось гарне в недалекому майбутньому, той зрозуміє наші місцеві громадські організації, які й досі переймаються виконанням обіцянок уже чинних народних обранців. Та власним коштом провели кілька невеличких досліджень і проаналізували – що встигли зробити обранці від нашої області за цей час. Зрозуміло, корисного й позитивного для країни. У тому числі й для Чернігівщини. Тобто для нас із вами.

Броунівський рух продовжується

Місцеві громадські організації скооперувались і провели спільний “круглий стіл” із цієї теми. На який спеціально не запрошували жодного з нардепів. Певно, аби не прийшов хтось один та не почав розхвалювати тільки себе коханого за все, що він зробив для людей. Називаючи інших нардепів ледарями та політиканами. Хоча – це не зовсім допомогло організаторам заходу: один із помічників Олега Ляшка геть-чисто зумів замінити свого шефа щодо кількості та якості слів і висловів.

За словами Павла Пущенка (“Освітній центр “Ініціатива”), жоден із депутатів Чернігівщини не залишив виборчі округи після виборів. І всі – хто більше, а хто менше – були “місцями” присутні у своєму виборчому окрузі. Єдиний депутат (мажоритарник) із Чернігівщини, а саме – Ігор Рибаков, проігнорував інформаційний запит громадськості щодо результатів його діяльності за перші сто днів. Тому таку-сяку інформацію довелося збирати з різних відкритих джерел. Як виявилося, він ніби й працює в окрузі. Але якось тихенько. Без фанфар. Тобто – не висовується.

За перші сто днів роботи, коли таку діяльність варто називати таким словом, більшість чернігівських обранців старанно відвідують засідання Верховної Ради. При цьому найбільш активним, як завжди, був Олег Ляшко. Він устиг за ці нещасні десять “робочих” днів виступити в сесійній залі 28 разів. І це в той час, як інші наші слуги народу або взагалі не брали слова, або виступали не більше, ніж тричі.

Крім того, у Олега Ляшка найбільше поданих депутатських запитів – шість. Але якщо два запити Ігоря Рибакова були саме з проблематики свого виборчого округу, то з запитів Олега Ляшка – жоден не стосувався Чернігівщини. Як виявилося, наші народні обранці не тільки чухали потилицю чи продивлялися пресу, а й напружено працювали над законопроектами.

Найбільш продуктивно писали проекти законів Олег Ляшко (13), Валерій Дубіль (11) та Владислав Атрошенко (8). У Ігоря Рибакова – п’ять зареєстрованих проектів. По одному законопроекту підготували Іван Куровський (разом із паном Ляшком), Сергій Аверченко та Віктор Губар. Жодного проекту закону не підготував за весь час Микола Рудьковський. Може, й правильно, що не писав. Як запевняє більшість із нардепів, усе одно їх не приймуть. До речі, Валерій Дубіль та Ігор Рибаков усі законопроекти пишуть у співавторстві з іншими депутатами. А от Владислав Атрошенко та Олег Ляшко законопроекти подавали самі. Цікаво, що, на думку громадських експертів, Сергія Аверченка вважати автором законопроекту (поданого від його імені) можна з дуже великою натяжкою. Чому? Бо він один із трьох десятків депутатів від “УДАРу”, які підписалися під проектом закону “Про внесення змін до Закону України “Про статус народного депутата України” (щодо скасування пільг).

До речі, кожен депутат-мажоритарник має свої приймальні та помічників. За словами Павла Пущенка, найбільше приймалень у Івана Куровського – чотири. Всі в районних центрах 209-го округу. А от виборцям Олега Ляшка треба їхати у приймальню до Чернігова або чекати на його візит до себе в округ. У Владислава Атрошенка дві приймальні в окрузі та одна чомусь у Києві. Дві приймальні в Чернігові має Валерій Дубіль. Микола Рудьковський також прозвітував про роботу приймалень у кожному районному центрі свого округу.

Як не дивно, але, за даними прес-служб народних депутатів, кожен із них постійно зустрічається з виборцями. Валерій Дубіль зустрівся за цей час зі 176 виборцями. Владислав Атрошенко проводить більше колективних зустрічей, за цей час їх відбулося 48. У Олега Ляшка заявили про проведення понад сотні зустрічей із виборцями. А от помічники Івана Куровського та Миколи Рудьковського назвали скромніші цифри – 9 та 14 зустрічей відповідно.
Якщо проаналізувати рівень виконання передвиборних програм, то у кожного депутата цей відсоток був різним. У залежності від того, скільки наобіцяли нардепи ще за час кандидатства. За підрахунками громадських експертів, найбільший відсоток з виконання передвиборних обіцянок отримали Іван Куровський, Валерій Дубіль та Владислав Атрошенко. Вони вже виконали або працюють над третиною обіцяного. У інших нардепів результати поки що скромніші – від 3 до 14 відсотків роботи з виконання передвиборної програми. Крім того, за даними громадського руху “ЧЕСНО”, серед чернігівських депутатів немає жодного кнопкодава.

Голос народу

Варто сказати, що роботою наших обранців цікавляться багато різних громадських організацій. І це зрозуміло – вони ж теж виборці. Й віддали восени комусь свій голос. Можливо, тепер рвуть на голові волосся за свій вибір. А може, й ні. Деякі з них також висловили на “круглому столі” бачення праці наших нардепів – або власне, або опитаних ними людей. Декотрі провели відкритий інформаційний проект із запитаннями до народних обранців та опублікували відповіді на сайті “Чернігівський монітор”. Маю на увазі проект “Гола правда”. Як на мене, то його зробили у стилі “аби дурість кожного було видно”. І це коли врахувати, що наші народні обранці просто б очманіли, якби автори проекту запропонували для надання відповіді всі індивідуальні запитання! Й навряд чи відповіли б на них. Тому автори проекту змилувалися над нашими “нещасненькими” депутатами та їхніми помічниками. Й дуже полегшили їм завдання. Можете сміятися, але й із таким полегшеним варіантом упоралися далеко не всі.

За словами Оксани Стельмах (“Чернігівський монітор”), сайт у рамках проекту “Гола правда” запропонував своїм читачам сформулювати сім запитань народним депутатам, які представляють Чернігівщину. П’ять загальних для всіх депутатів і два – індивідуальних.

Загалом читачі надіслали 126 запитань. Із них були вибрані запитання народним депутатам, їх вони отримали особисто. Як і було обіцяно, відповіді народних обранців розміщуються на сайті. Сьогодні отримано відповіді від семи (з десяти) нардепів. Практично проігнорували своїх виборців Ігор Рибаков, Сергій Аверченко, Віктор Губар. Крім того, власні сторінки в соціальних мережах самі депутати практично не ведуть. Зворотній зв’язок майже відсутній. А вказані ними адреси електронної пошти обслуговуються взагалі тільки помічниками.

Зізнаюся: довго збирався, але набрався рішучості й прочитав відповіді деяких народних обранців на запитання виборців. Читав і плакав. Не хочу нічого коментувати – краще самі їх уважно прогляньте на сайті. Тільки без фанатизму! Бо нервові клітини не відновлюються. До речі, автори проекту “Гола правда” невдовзі збираються провести подібний експеримент і з депутатами обласної ради.

Віра Едемська (проект “Детектор відповідальності”) проінформувала учасників “круглого столу” щодо думки чернігівців про роботу як наших нардепів, так і всього парламенту. Оцінка дуже низька. Більшість опитаних вважає роботу всієї ВР неефективною й малопродуктивною. Наші там теж нічогісінько для виборців та округу не роблять, хіба що потроху займаються благодійністю у своїх округах. А чекали ж від них усе-таки чогось іншого. При цьому наших депутатів, котрі б хоча б чимось запам’яталися, взагалі не видно. Хіба що, зрозуміло, Олега Ляшка. Крім того, досить багато виборців уже встигли дещо розчаруватися в деяких своїх обранцях. У тих, що балотувалися як самовисуванці, але відразу ж “побігли” до провладної фракції. Тобто люди вважають, що депутати Владислав Атрошенко або, скажімо, Микола Рудьковський зрадили свого виборця.

На думку Геннадія Максака (“Поліський фонд”), мало ще минуло часу від початку роботи Верховної Ради для якогось якісного аналізу. Для цього потрібен як мінімум рік. Адже тоді вже випливуть і конкретні якісні показники (наприклад, за які конкретні проекти голосував наш депутат чи який з його законопроектів був успішно втілений у життя). А так – це просто перші враження.

А от політолог Юрій Паперний виклав своє особисте бачення того, чому наші нардепи так працюють. На його думку, на них дещо впливає. Наприклад, загроза нових позачергових виборів. Особливо це видно з діяльності Владислава Атрошенка (єдиний, хто продовжує випускати свою газету й постійно про себе нагадувати за допомогою власного телеканалу). Крім того, наші народні обранці мають доволі різні фінансові ресурси. І не можуть розкидатися грішми направо й наліво. Певно, саме через це забули про місцеві засоби масової інформації й практично дуже нечасто там “з’являються”. Тобто нічого про діяльність виборцям не розповідають. Хоча, може, просто їм нічого розповісти?

До речі, більшість новообраних депутатів чомусь останнім часом забули і про свою партійну приналежність. Може, справді невдовзі змінять виборчий закон і партійні списки підуть у небуття? І саме через це депутати почали гуртуватися в парламенті в якісь об’єднання. До речі, в новостворені депутатські групи “Чернігівщина” та “За Чернігівщину” ввійшла значна кількість народних обранців, які жодного стосунку до нашого регіону не мають. Хоча, може, це поки що. Й на можливих виборах вони “випливуть” якраз у нашій області? Коли ж такого не трапиться, то швидше за все, на думку Юрія Паперного, якщо таких об’єднань більше одного – нічого вони робити для нас із вами не будуть. Подібні приклади вже були в парламенті попередніх скликань. Тим більше, що фактично всі нардепи дуже люблять розповідати про вельми конкретну матеріальну чи іншу допомогу якомусь пересічному виборцеві. А от щодо того, чим вони повинні насправді займатися в парламенті – писати та приймати насправді потрібні країні закони – зазвичай мовчать.

Як бачите, неофіційні підсумки перших ста днів досить невтішні. Саме для нас із вами. Ми їх годуємо, лікуємо, на літаках возимо, житлом забезпечуємо та ще й зарплату платимо. А від них поки що користі… Тільки тим і займаються, що блокують трибуну, б’ються та обливають один одного брудом. Якось негарно виходить. І комусь це невдовзі може обриднути. На жаль, швидше за все, не нам. Ми вже занадто терплячі: чим би депутати не тішилися, аби шкоди не робили. Ще можуть бути нові вибори. І знову обіцянки, гарні слова, роздача продуктів, подарунків і тому подібне. А ми з вами знову будемо ламати голову: кого ж із них обрати? З таких красивих та говірких. Хоч розірвися.

Проте до цього поки що справа не дійшла. Почекаємо ще трохи – може, слуги народу замисляться? І запрацюють засукавши рукави. До речі, чернігівська громадськість і сама спати не збирається, й депутатам не дасть. Невдовзі перевірятиме, чи реально працюють депутатські приймальні. Бо негативні сигнали вже надходять. Особливо з південних районів області.

Олександр Шило

ДО ТЕМИ відповіді народних депутатів в рамках проекту "Гола правда":

О. Ляшко: "Щодня я підписую в середньому 20-40 депутатських звернень і запитів"

Р. Марцінків: "Націоналізм - це любов. Саме любов рухає нами - у своїй діяльності ми керуємося любов'ю до українців та української держави"

В. Дубіль: "Як народний депутат - мажоритарник завжди намагаюсь при нагоді відстоювати інтереси територіальної громади Чернігівщини"

І. Куровський: "Останні сім років я працюю у парламенті як народний депутат України і не маю ніякого стосунку до бізнесу"

В. Атрошенко: "Я витримую ту дистанцію, якої достатньо для того, щоби здійснювати в інтересах громади депутатський контроль"

М. Рудьковський: "Головні проблеми Чернігівщини – це проблеми її людей"

М.Чечетов: Головне для Чернігівщини - збільшення нових робочих місць, скорочення безробіття та підвищення соціальних стандартів життя