За 80 років Чернігівщину перекроювали десятки разів

30.10.2012   13:11 — Агенцiя

На перехресті кордонів і людських доль

Історія Чернігово-Сіверського краю, яка засвітила свою зорю над відомою у всьому світі Мізинською стоянкою первісної людини (Коропський район), сягає такої сивої давнини, що нинішня кругла дата області – лише крихітний відтинок на тому шляху. Та вона дорога сучасним поліщукам, котрі, як і всі покоління їхніх предків, під різними вітрами минулих епох будують майбутнє для своїх дітей і внуків.

Три корені переплелися
Область межує з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Це значною мірою позначилося на культурі й побуті її жителів. Свого часу тут можна було зустріти і російський рублений терем, і білоруську курну хату, і українську мазанку з побіленими стінами та земляною долівкою.
Жителі Брянщини і Гомельщини – не просто сусіди, які оселилися на берегах тих самих річок, що й чернігівці. До 1919 року всі три області входили до складу однієї губернії. Їхні спільні слов’янські корені, що сягають часів могутнього Чернігово-Сіверського князівства доби Київської Русі, спільні вороги, гіркі поразки й тріумфальні перемоги, економічні й культурні і, що не менш важливо, родинні зв’язки залишаються визначальними і в сучасних добросусідських відносинах.

Підтвердження цього – щорічне яскраве, веселе і масове свято Дружби в географічній точці перетину трьох держав – прикордонному селі Сеньківці Городнянського району.

Сучасна Чернігівщина має 22 райони і займає понад п’ять відсотків території країни. Її нинішні обриси мало схожі як з описом кордонів Чернігівського князівства, що сягали Підмосков’я, так і з генеральною мапою адміністративного поділу Лівобережної України кінця 70-х років ХVІІІ ст. – “Чернігівського намісництва топографічним описом”, що зберігся донині. За часів Гетьманщини край, що мав полково-сотенний устрій, тягнувся від Брянщини до Полтавщини.

І губернія, і намісництво
Численні територіально-адміністративні зміни на наших землях нагадують гру в мозаїку, оскільки “візерунок” весь час змінювався: то збільшується, то подрібнюється. При цьому дії “гравців” переважно відзначаються спонтанністю і непродуманістю.
Так, у 1782 році було створено Малоросійське генерал-губернаторство, яке складалося із трьох намісництв: Чернігівського, Київського та Новгород-Сіверського. Згодом Чернігів став центром Малоросійської губернії, яку 210 років тому реформували у Чернігівську. Губернія мала 15 повітів, що поділялися на 187 волостей.

За даними перепису 1897 року, в містах проживала лише десята частина населення, тобто край був аграрним. Тут традиційно вирощували товарне зерно і картоплю, цукровий буряк, тютюн, льон, а ще це був єдиний регіон, що постачав промисловості конопляне волокно.
Аграрним край залишається і нині, хоч ситуація кардинально змінилася: на 1 січня 2010 року в сільській місцевості залишилося понад 37 відсотків жителів. Чимало сіл і хуторів відійшло у вічність, про їхнє існування нагадують тільки назви на старих мапах. Та цей процес стосується не лише Чернігівщини.

Наступний територіально-адміністративний поділ торкнувся краю у 1923 році, коли замість повітів утворили п’ять округів, замість волостей – 55 районів.
Щоправда, новоутворення дихало на ладан від самого початку, оскільки вже через два роки грянуло нове адміністративне потрясіння: задля спрощення керівництва ліквідували губернії, за ними – й округи. Тепер на території Чернігівщини існувало 42 райони, які підпорядковувалися безпосередньо центральним органам влади. На практиці це теж себе не виправдало, оскільки в межах республіки неможливо було забезпечити ефективне керівництво великою кількістю дрібних адміністративних одиниць, тим більше, що всі важелі впливу зосередилися в центрі. Тож навесні 1932 року на території України було створено перші п’ять областей, а 15 жовтня – Чернігівську. Майже третина її (17 районів) у січні 1939 року відійшла до складу новоутвореної Сумської області.

Слави землі додають особистості
Чернігівщина дала світові Олександра Довженка і Миколу Гоголя, Марію Заньковецьку і Софію Русову, Григорія Верьовку і Павла Тичину, Миколу Кибальчича і Георгія Вороного та багатьох інших видатних особистостей.
Жителі краю трепетно бережуть пам’ять про Тараса Шевченка, який відпочивав тут душею, спілкувався з добрими друзями і завжди прагнув сюди повернутися. Тут він створив понад 30 художніх полотен та малюнків, поему “Відьма”.

Свідченням науково-культурного потенціалу краю було святкування 1908-го 1000-річчя першої літописної згадки про Чернігів (907 р.) та проведення ХІV Всеросійського археологічного з’їзду. Нині археологічні експедиції, котрі працюють на території області, продовжують дивувати новими знахідками – посланцями з далекої історичної минувшини.
На Придесенні також ретельно зберігають та відновлюють всесвітньо відомі пам’ятки архітектури. Лише на території Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” їх налічується 29.

Нині Чернігівщина працює над розвитком туристичної галузі. Відпочивальників ваблять не лише історичні пам’ятки й природно-заповідні об’єкти – заказники, ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні. Особливу популярність здобули національні парки, зокрема “чернігівська Швейцарія” – Тростянецький дендропарк, де росте понад 620 видів дерев та чагарників.

В економіці Сіверщини значних здобутків досягнуто у вирощуванні традиційних для цієї природної зони зернових та в картоплярстві. На перших позиціях у державі область залишається у виробництві продуктів тваринництва. Успішно діють держлісгоспи.
На сучасній складеній жартівниками мапі України Чернігівщина з точки зору жителів столиці позначена як “Помідори на дачі”. У цьому гумору значно менше, ніж істини, адже подекуди навіть у глибинці області, в мальовничій місцевості біля річки чи ставка можна знайти хатину, куплену городянами як місце для відпочинку якнайдалі від цивілізації.

Дехто навіть оселяється тут на постійне місце проживання, а в сільрадах рахують новонароджених дітей у “своїх” і в “дачників”. І виходить, що внуки тих, кого свого часу привабили вогні міста, повертають у поліські села надію.

ДОВІДКА. Чернігівську область утворено 15 жовтня 1932 року. Площа її території – 31,9 тис. кв. км. Тут, за даними 2010 року, проживає 1,1 млн осіб. 62,4% – міські жителі.

Тютюник Євдокія, Урядовий кур'єр