Чернігівський мандрівник Олександр Волощук взяв участь в освяченні Ельбрусу
Нещодавня подорож відомого чернігівського журналіста і мандрівника Олександра Волощука ознаменувалася його участю в унікальній події – освяченні найвищої вершини Росії та Європи Ельбрусу.
Олександр Волощук
Божественну літургію на горі вперше за всю 180-річну історію сходжень відслужив настоятель храму святого великомученика Георгія Побідоносця в місті Тирниауз, ієромонах Ігор (Васильєв). Подробицями цієї незвичайної мандрівки О.Волощук поділився з кореспондентом УКРІНФОРМу, щойно повернувшись додому.
– Перш за все, Олександре, кілька слів про маршрут і мету твоєї подорожі.
– Стартував я 6 червня з кримського Мангупа, а фінішував 30 жовтня в Києві. За час мандрівки відвідав Грузію, Азербайджан, Вірменію, Нагірний Карабах, Гірську Тушетію, Сванетію, Туреччину та Північний Кіпр. Головною метою моєї подорожі було ретельне вивчення життя кавказьких народів та участь у православній експедиції на Ельбрус, в яку отець Ігор запросив мене ще торік – після мого першого в житті сходження на цю гору. Священик давно мав бажання піднятися на Ельбрус і відслужити там Божественну літургію. Першу спробу зробив торік, але тоді у нього не вистачило сил.
– Як же все було цього разу?
– Узяти участь в експедиції 40-річний отець Ігор запропонував людям, які люблять гори і мають досвід сходжень: Віктору Пряхіну з Великого Новгорода, Віктору Арчвазе із Москви, Ірині Іллічовій з Калуги, диякону зі свого храму Олександру Філатову і мені. Стартували ми 15 серпня. Спершу була акліматизація, деякий час заважала негода, а потім з’ясувалося, що не всі фізично готові до підйому. Тож із шести чоловік вершини дісталися лише троє: отець Ігор, Віктор Арчвадзе і я. Решта зосталися у базовому таборі.
За час акліматизації я, тренуючись, здійснив два одиночних сходження на Ельбрус, побував на його Східній і Західній вершинах. Ну, а третій підйом був уже в складі експедиції.
Вперше ми спробували підкорити гору 23 серпня. Діставшись до сідловини між вершинами, мусили повернутися: отець Ігор далі йти не зміг. Закопавши рюкзак із церковними предметами у сніг, спустилися в табір. Через два дні вирушили знову й утрьох дісталися Східної вершини. До речі, саме туди в 1829 році було здійснено перше сходження на Ельбрус. Незважаючи на сильний вітер, ми поставили намет і відслужили там літургію. Зафіксували її на фото і відео. Почали всі приготування і службу о 13-й годині, а закінчили – близько 19-ї.
Через пізній для спуску час і погану погоду спочатку думали ночувати на вершині. Проте настоятель із цим не погоджувався, аргументуючи, що заснути на такій висоті буде неможливо через гіпоксію. Віктор Арчвадзе, навпаки, був категорично проти спуску в туман і заметіль. Я був налаштований іти, тож мій голос переважив. Тільки-но ми вирішили спускатися й зібрали речі, як небо раптом прояснилося. Завірюха припинилась, туман розсіявся, стало видно, як заходить сонце і сходить майже повний місяць. Отець Ігор зауважив: “Бачте, Боже благословення на нас зійшло”. Ще до сутінків ми благополучно спустилися в сідловину, а далі до табору йшли з ліхтарями.
– Отже, разом із торішнім підйомом, Ти маєш на рахунку п’ять сходжень на Ельбрус. Але ж це нелегка праця, навіщо стільки?
– Цікаво, що з п’яти сходжень найлегшим було перше – минулорічне. Всі наступні чомусь давалися важче. А щодо кількості… Застати гарну погоду на Ельбрусі дуже важко. Коли небо абсолютно чисте, з гори можна бачити Чорне море, вершину Арарату, донські кубанські степи, Карачаєво-Черкесію, Грузію… З усіх моїх сходжень тільки п’яте, здійснене вже після експедиції з моїм київським другом Віталієм Сторожуком, було в плані погоди найвдалішим. Під час інших хмари закривали ледь не весь краєвид.
– Двічі Ти ходив на Ельбрус сам, що, гадаю, небезпечно. Чи дозволяють це рятувальники?
– Після розстрілу в Ельбруському районі автобуса з російськими туристами (в лютому цього року), там було запроваджено режим “Зона контртерористичної операції” (КТР). У зв’язку з цим туристів на горі зараз майже немає. Якщо хто і йде на вершину, то лише північним схилом – з Карачаєво-Черкесії. З південного ж боку виставлено блок-пост, через який пропускають тільки людей із пропискою в Ельбруському районі. Для місцевого населення, яке жило завдяки туристам, це великий удар. І тому режим КТР люди розшифровують по-своєму: режим контртуристичної операції. Так от, через відсутність туристів, і рятувальників на Ельбрусі немає, вони залишаються внизу, в Терсколі. Тому жодних перепон одиночним сходженням на Ельбрус ніхто не чинив.
Відсутність туристів створювала для нас і певну проблему: на горі не було протоптаних стежок. Орієнтуватися доводилось тільки за маркуванням – вішками, встановленими через кожні 50-100 метрів. У тумані їх, зрозуміло, не видно, і тоді навіть досвідчені люди ризикують зійти з правильного шляху. Саме так трапилося і зі мною під час першого в цьому році сходження. Я йшов по пам’яті, торішньою непротоптаною стежкою, десь не туди звернув і потрапив на оголений лід. Маючи на ногах не дуже хороші “кішки”, я справді ризикував злетіти з крутого схилу вниз на каміння. На щастя, все обійшлося.
– Що з цієї мандрівки залишиться найприємнішим для Тебе спогадом?
– Перш за все, освячення Ельбрусу. Це найголовніша подія подорожі, бо, окрім гірської, я взяв і якусь духовну вершину. Після спуску в тирниаузькому храмі я вперше в житті сповідався і тепер фактично стою на шляху воцерковлення.
На друге місце поставив би відкриття нових для мене країн. Таких було три, і всі вони невизнані: Північний Кіпр, Карабах і Абхазія. Тепер, здається, я побував уже в усіх цих невизнаних державах.
– І яка з них Тобі найбільше сподобалась?
– Абхазія – надзвичайно приємна країна: чудові гірські краєвиди, гостинні люди, багато православних святинь. До речі, там я побував у найважкодоступнішій місцині – селі Псху, де мешкає близько 200 нащадків старовірів, які переселилися туди з Росії наприкінці ХІХ ст. З жовтня по квітень, коли перевал і дорогу замітає снігом, село на півроку залишається відрізаним від світу, тож дістатися туди можна тільки вертольотом. Я два дні гостював у старовірській родині, ходив із чоловіками на полювання, пізнавав сутність їхнього життя. Було надзвичайно цікаво.
Там само, в Абхазії, але вже в Сухумі, зі мною трапилась і найбільша прикрість – крадіжка рюкзака з усіма речами, зокрема – з грішми й документами. Сталося це, коли я залишив його без нагляду буквально на мить – під магазинчиком, куди зайшов поповнити рахунок мобільного. За півхвилини, ще не закінчивши поповнення, я визирнув, а рюкзака вже не було. Лише білі “Жигулі” на дорозі “дали газу”. Сухумська міліція нічим не допомогла. Виїхав я з країни за внутрішнім українським паспортом, який, за порадою абхазького міністерства закордонних справ, мені поїздом передали з Чернігова.
У Сочі, куди я потім поїхав з лекцією, друзі з центру туризму екіпірували мене повністю – такі там чутливі люди. А от фотографії, щоденник мандрівки і закордонний паспорт втрачено безповоротно. Щоденник я зараз намагаюся відновити, але багатьох деталей, на жаль, уже не згадаю.
– Чи не відбила така неприємність охоту ще колись повернутися на Кавказ?
– Звісно, ні, бо та крадіжка – не показник. А повернутися туди, зокрема, в Кабардино-Балкарію, планую найближчим часом – на початку січня наступного року. На замовлення місцевої єпархії кілька місяців житиму в тирниаузькому приході й працюватиму над книжкою про життя колишнього настоятеля тамтешнього храму – о. Ігоря (Розіна), попередника отця, з яким ми ходили на Ельбрус. У 2001 році його в церкві вбив фанатик ваххабізму, і тому о.Ігор(Розін) вважається першим священиком Росії, який у ХХІ столітті прийняв мученицьку смерть. Цілком імовірно, що років через 50 його буде канонізовано.
Книгу буде написано в новому жанрі для мене, тож цікаво себе в ньому спробувати.
– Що ж, бажаю Тобі успіху як у творчій роботі, так і в усіх подальших мандрівках. Дякую за розмову.
Останні новини Чернігівщини
365 пожеж в природній екосистемі Чернігівщини з початку року: чому виникають та як запобігти 18:11
«До речі, це майже в два рази більше, ніж за аналогічний період минулого року (186 надзвичайних ситуацій), – повідомив на брифінгу в офіційному медіацентрі ОВА Олександр Бобро, заступник начальника Головного управління із запобігання надзвичайним ситуаціям ГУ ДСНС України в області. – 356 із них – суха трава та сміття на відкритих територіях, а 9 пожеж – це лісові масиви та насадження».
Бізнес, який постраждав під час ракетних ударів 17 квітня, може отримати грант на відновлення від МОМ 18:08
Міжнародна організація з міграції (МОМ) в рамках проєкту «Життєздатність+ Економічна інтеграція внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від війни», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) через Банк розвитку KfW, допоможе чернігівським підприємцям.
На Чернігівщині до 11 років позбавлення волі засуджено двох російських військових, які катували та жорстоко поводились з цивільним 18:03
Поліція завершила досудове розслідування та скерували до суду провадження, щодо двох російських військовослужбовців, які 6 березня 2022 року затримали цивільного місцевого мешканця у селі Слобода Чернігівського району. Чоловіка тяжко побили та погрожували спалити живцем.
Майстер–клас для спортивної спільноти Чернігівщини від володаря першої олімпійської медалі на Чернігівщині Олександра Батюка 18:01
Цьогоріч виповнюється сорок років з часу проведення XIV Зимових Олімпійських ігор у місті Сараєво (на той час Соціалістична Федеративна Республіка Югославія). Тоді у далекому 1984 році на цих престижних міжнародних змаганнях наш земляк, відомий український лижник Олександр Батюк виборов срібло у складі команди з лижної естафети 4х10 км.
На Чернігівщині запрацювали одразу дев’ять поліцейських станцій 11:39
Сьогодні в Остерській ТГ та ще у восьми громадах області розпочали роботу нові поліцейські станції. Допомагати, дбати про безпеку і захищати місцевих мешканців відтепер будуть дев’ять поліцейських офіцерів громад.
© 2005-2024