Територіальні громади мають самі визначатися, до якого міста належатимуть

31.01.2012   10:56 — Агенцiя

Міський голова Городні Андрій Богдан (на знімку) народився 1967 року в Конотопі Городнянського району. Працював на місцевому заводі “Агат”, головним інженером комунального господарства міської ради. З 2002 року і донині – міський голова райцентру. Керівник територіальної міської громади не раз бував за кордоном – у Норвегії, Австрії, Польщі, Литві та інших країнах, де вивчав досвід міжмуніципального співробітництва. Тож було цікаво почути його міркування щодо реформування місцевого самоврядування в Україні.

Богдан Андрій

– Щойно у Новгороді-Сіверському відбулася зустріч керівників місцевих громад Чернігівської та Брянської областей з приводу розв’язання проблем міжмуніципального співробітництва. Що корисного ви взяли від спілкування з колегами?

– Я був вражений тим, як у росіян відбувається реформа місцевого самоврядування. У них значно скорочені штати районної ради. Є, наприклад, голова, котрий працює на громадських засадах. Зміни в територіальному устрої дозволено проводити на рівні губернії. А такі важливі сфери життя, як освіта та медицина, на себе взяла держава.

– А хіба у нас не так?

– Звичайно, ні. У Ніжині, наприклад, на 73 тисячі населення одна влада – міська. А в Городнянському районі на 30,5 тисячі жителів – районна рада, райдержадміністрація, міськрада та 30 сільрад. Водночас у Менському районі – 39 тисяч населення, а сільрад – 26. У Срібнянському районі проживають 12 тисяч осіб, але є райрада, райдержадміністрація та 13 сільрад. Хіба це нормально?

Або, скажімо, у Городні міська влада обслуговує 13 тисяч городян і 1000 мешканців прилеглих сіл, зокрема Альошинського, Вокзал-Городні, Ясенівки, Павло-Іванівського. У нас фактично стільки само людей, як у 15 радах Талалаївського району. І справляємося. До нас ось проситься “під крило” Хрипівська сільрада, яка розташовується зовсім поруч із райцентром. Та сьогодні, щоб вирішити це питання, треба пройти складну процедуру, аж до Верховної Ради. А нинішня ситуація – це просто марнотратство бюджетних коштів.

– Чому?

– Для забезпечення роботи місцевого самоврядування району сьогодні витрачається близько 4,5 мільйона гривень. Районна рада, яка фактично не має своєї території та населення, а виконавчі функції передає райдержадміністрації, на мою думку, зовсім не потрібна. На її утримання йде близько мільйона гривень. Водночас міська рада, яка забезпечує виконавчі функції на території, де проживає близько 45 відсотків населення району, витрачає близько 800 тисяч гривень. Решта 2,7 мільйона гривень розпорошується на утримання 30 сільських рад, які обслуговують 55 відсотків населення району і надають мінімальні послуги.

– І як, на вашу думку, має відбуватися реформа?

– Територіальні громади сіл через референдум визначаються, до якого міста чи селища вони належатимуть. Відбудеться голосування. Новостворена територіальна громада обере голову та раду, які утворять виконком. Отож замість нинішніх районів буде два-три міста-округи. У територіальної громади буде одна влада. Вона матиме реальні важелі впливу на ситуацію у своєму окрузі. Замість РДА слід ввести посаду представника Президента, котрий наглядав би за виконанням державної політики та координував діяльність державних структур.

– А по довідку доведеться їхати за 15 кілометрів?

– У нашому районі є село Бурівка, яке за 40 кілометрів від Городні і за 15 – від райцентру Ріпки. Тож бурівцям, звісно, найкраще і вигідніше отримувати послуги саме в цьому селищі. Бо так ближче. На мою думку, селяни також повинні обирати керівника громади, котрий підпорядковуватиметься виконкому міста – району, матиме оклад залежно від кількості населення. Саме він представлятиме інтереси громади, надаватиме певні довідки та виконуватиме виконавчі функції. Це розгрузить штати багатьох сільрад від бухгалтерів, касирів, секретарів, кочегарів, техпрацівників, а головне – ліквідує в селах владу, яка там зовсім не потрібна. Завдяки цьому територіальне об’єднання сіл довкола міста чи селища матиме більше фінансових можливостей для вирішення питання освітлення, ремонту доріг, роботи ФАПів, утримання транспортного сполучення з центром тощо. В таких умовах і комунгоспи отримають більше шансів вижити.

– Усе це має заманливий вигляд. Та в кожному райцентрі є чимало служб, зокрема освіти, медицини, які так просто не поділиш…

– Ці служби фінансуються з державного бюджету. Тому вони безпосередньо підпорядковуватимуться центральним органам влади по вертикалі, оскільки такі послуги для населення не повинні залежати від фінансової можливості району. Та й питання медичних, освітніх округів уже частково в областях реалізовано. Отже, після проведення такої реформи вже не буде 33 влади, а діятиме одна команда, яка дбатиме про комфортне життя людей у підпорядкованих населених пунктах і працюватиме чіткіше без дублювання та перекладання повноважень одне на одного.

Бесіду вів Павленко Сергій.

Фото автора