Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Субота, 7 грудня, 23:22:51

Давні скелети з шафи історії, Або Коли війна стає буденністю

10.05.2014   12:09Агенцiя

Короткий факт з історичної хроніки, але за ним — гіркота трагедії, яку переживає Україна. 2 травня в селищі Ріпки, що на півночі Чернігівщини, поховали військовослужбовця Дмитра Куриленка. Хлопцю було лише 22 роки. Як повідомляють місцеві інтернет-ресурси, Дмитро підірвався на міні під час воєнних дій в Донбасі.

Тепер кожного дня до нас надходять подібні повідомлення — Україна в стані неоголошеної війни. У кількох регіонах України стало небезпечно бути прихильником її єдності. Частина місцевого населення (серед них є чимало проплачених) блокує наших військових, їхню техніку, утворює «живі щити», що дає змогу терористам стріляти в українських солдатів. У кадрі жінка-лікар лупцює пораненого чоловіка — бо «не сприймає» його політичних переконань. Ми звикаємо до шквалу насильства в політичному житті. Тобто те, що ми раніше так цінували, — мирне життя, — йде у минуле. У повсякденність входить війна.

Усе це відбувається на тлі безсилля та посібництва місцевих силових структур й органів влади та багатьох питань до центральної — й тут виникає непереборне відчуття, що це вже колись було: «Уряд повинен уміти запобігти злочину: вбиті громадяни, згвалтовані жінки, грабунки громадського та приватного майна хуліганами й чорносотенцями, що пристали до шайки більшовиків, — це гріх і потурання Тимчасового уряду та його агентів», — писала одна з місцевих газет у грудні 1917 року. Приблизно в той самий час, коли посланці Ради народних комісарів РСФСР утворювали свої маріонеткові владні органи (до яких, за словами відомої більшовички Євгенїї Бош, самі ставилися з гумором), а незабаром за ситуації хаосу, значною мірою ними ж спровокованого, прийшла й «допомога» — збройні загони Сіверса, Муравйова та подібних, що встановлювали «свободу» на багнетах революційних військ і фізично знищували незгідних або таких, кого вони вважали незгідними. Російські сили прикривали й кілька українців — таких, як Юрій Коцюбинський, — за словами Сергія Єфремова «справжнього батька виродний син». Частина населення вітала появу прибульців, адже сподівалася на встановлення хоч якогось порядку. Скоштувавши його потім, шкодувала, але запізно — вже ніхто нікого ні про що не питав.

Нині подібне розгорається на наших очах. Неймовірно. Тоді, на початку двадцятого століття, незважаючи на всі хиби української революційної влади, вона мала достатньо сил, щоб самостійно впоратися з проблемами, що виникли. Але такого шансу не дала Російська Федерація — спочатку вона оголосила Українській народній республіці війну, а потім, мабуть, з міркувань політесу, заявила, що то борються українські робітники та селяни з українською буржуазією. Відомий діяч В.Антонов-Овсеєнко, який захопив Харків, перетворивши його на оплот противників УЦР, навіть отримав спеціальну вказівку від Леніна — позбутися в документах першої складової прізвища «Антонов». Знайшлися такі, хто повірив, бо хотіли вірити, а переважна більшість займалася власними справами, селяни (переважна більшість) — ділили землю, сподіваючись, мабуть, скористатися нагодою та не замислюючись над наслідками. Потім наверненим таким чином радянським громадянам сімдесят років розповідали про кривавих українських націоналістів, з якими боролися більшовики (звісно, злочини останніх залишалися за кадром). Як бачимо за страшилками, поширених на сході нашої держави, а ще більше — в Росії, такі уявлення досі не стали надбанням минулого. І методи — також.

Інакше важко пояснити, чому на сході України події так нагадують те, що вже було, й відразу набули силового та збройного характеру — на відміну від Майдану, який пройшов драматичний шлях змін. Постійно лунає — київський уряд веде не ту політику, нас не чують. Але яку треба? Схоже на те, що єдиною відповіддю на такі запитання є слово «Росія», що замінило «пролетарський інтернаціоналізм». А от відверте несприйняття України як явища залишилося. Як і завезення підготовлених бойовиків із сусідньої держави — так би мовити, для поширення «правильних» настроїв і розпалювання конфліктів, тобто — створення хаосу. Далі — відомо що.

Як і багато інших подій, пережитих нами за останні місяці, такі жахіття ще рік тому здавалися б чимось неймовірним і цілком фантастичним. Але тепер начебто хтось витягнув давні скелети з шафи історії, й вони ожили, почали рухатися та стали частиною нашого щодення. Мета їхніх маніпуляцій надто очевидна — зірвати президентські вибори 25 травня, довести, що Україна, за словами президента Росії Володимира Путіна, недодержава. Отже, як така, позбавлена права на самостійне існування. Ймовірно, нинішнє керівництво нашої північно-східної сусідки вирішило дати останній і вирішальний бій за Україну — без огляду на власні можливі втрати.

Повідомлення українських ЗМІ насичені інформацією про росіян, які прибувають до нашої країни зовсім не відвідати родичів і з туристичною метою. Частково потім вони фігурують у міліцейських протоколах щодо затриманих. Але існують (на жаль, не так багато) й інші громадяни нашої сусідки, які налаштовані критично до дій своєї влади. Чернігів нещодавно відвідав відомий російський фахівець-україніст, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської академії наук — Віктор Мироненко. Він провів зустріч зі своїми земляками та, за допомогою Інтернету, — з учасниками Донецька, Вінниці, Луцька, Кіровограда, Сімферополя, Рівного, Сум.

«Як громадянин Росії, вибачаюся за трагічні помилки, що зроблені в російській політиці. Об`єктивно вона спрямована на руйнацію сусідньої держави, яка для Росії має метафізичне значення. Російська адміністрація події в Україні вона сприймає як технологію, спрямовану на зміну устрою держави та зовнішньої орієнтації. Тому намагається продемонструвати подібну зворотну технологію. Те, що відбувається нині, — найгірше... А ще нинішня політика покликана відволікти увагу громадян Росії від внутрішніх проблем. Такі дії суперечать її власним інтересам. Правда на стороні України», — власне, такі думки прозвучали під час спілкування. Зазначимо — такі зустрічі для Чернігова стали традиційними. Утім, на відміну від попередніх, нинішня проходила за умов, коли кожен гуркіт за вікном аудиторії мимоволі викликав запитання — що це? Адже місто над Десною — на шляху потенційного головного удару.

Експерт відмовився давати будь-які прогнози, адже, на його переконання, російське керівництво зробило те, чого не може прийняти світ: одностороннім рішенням про входження Криму до Російської Федерації зруйнувало Ялтинську систему (добра чи погана, але вона дозволяла жити в мирі). І навіть Вестфальську. Тобто зробила крок із абсолютно непередбачуваними наслідками, а зараз лише погіршує ситуацію. Без правил може статися все що завгодно.

Виявилося, що москвич вже три місяці не дивиться російського телебачення та вважає, що канали, які він раніше бачив, треба відключати. І справа не в тім, що там представлено, іншу, відмінну від української, точку зору. Питання в тональності — вона зневажливо-зверхня. Не існує російського каналу, який би хоч якось намагався прихильно ставитися до України. Телебачення у всьому світі виконує функції й засобів інформації, й пропаганди одночасно. Але в Росії воно суто пропагандистське. Відомі дані соціологічних опитувань щодо підтримки дій Кремля значною мірою результат його впливу на переважну більшість громадян, які неспроможні критично сприймати інформацію. На російському ТБ лунає постійний повтор слів: фашисти, фашисти, бандерівці, бандерівці... Людина реагує на нього, навіть не намагаючись розібратися, чи там щось є. Мовиться про суто макіавеллівську політику, реанімовану російською адміністрацією.

Утім, Віктор Мироненко все ж таки оптиміст: він абсолютно переконаний, що при всіх проблемах Україна шлях обрала, й обрала остаточно. Гостра реакція керівництва Росії підтверджує — йдеться про позицію більшості громадян України. Якщо Україна витримає, збереже свою єдність, почнеться її інтеграція до родини європейських народів, то рано чи пізно це вплине й на Росію. У результаті вона піде тим самим шляхом, що й Україна.

Це, так би мовити, на перспективу. А зараз ми живемо в іншій реальності. Зрештою, щоб майбутнє настало, ми маємо вистояти.


Володимир Бойко

http://www.day.kiev.ua/uk/blog/politika/davni-skeleti-z-shafi-istoriyi
 

Останні новини Чернігівщини

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив літургію у Катерининській церкві

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив літургію у Катерининській церкві 16:45

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної церкви України Епіфаній перебував 7 грудня у Чернігові.

Урочисто відзначили кращих благодійників 2019 року

Урочисто відзначили кращих благодійників 2019 року 14:56

6 грудня в обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулася святкова церемонія нагородження переможців обласного конкурсу «Благодійник року» імені меценатів Тарновських.

“Музика в темряві”

“Музика в темряві” 14:49

5 грудня Академічний камерний хор ім. Д.Бортнянського представив в обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм новий проект — концерт-медитацію “Музика в темряві”.

Презентовано виставку

Презентовано виставку "Від борців за волю до захисників України: Чернігівщина" 14:40

6 грудня з нагоди Дня Збройних сил України в Чернігівському обласному молодіжному центрі відбулося відкриття виставки «Від борців за волю до захисників України Чернігівщина».

Внесення змін до перспективного плану формування територій громад Чернігівської області обговорено регіональною робочою групою

Внесення змін до перспективного плану формування територій громад Чернігівської області обговорено регіональною робочою групою 14:10

6 грудня у Чернігові відбулося засідання міжвідомчої регіональної робочої групи з підготовки пропозицій щодо адміністративно-територіального устрою базового та районного рівнів області.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини