Будинок лікарів Полторацьких

08.08.2016   07:57 — Агенцiя

Увагу гостей міста та чернігівців привертає одноповерховий старий будинок, який зберігся на фоні висотної будівлі готелю "Градецький" та інших багатоповерхівок.

Розповімо про його історію. Цей будиночок споруджений у 1877-1878 роках на вулиці Шосейній. У 1919 р. він став власністю земського лікаря Павла Петровича Полторацького та його родини.

У різні часи вулиця, на якій містилася садиба, перейменовувалася: Любецька, Київська, Красна, Шосейна, Торгова, Т.Г. Шевченка, частина вулиці Горького, Леніна. Нині адреса будинку – проспект Миру, 74. У ньому до 1961 р. жило три династії лікарів Полторацьких. Їх старовинний рід бере початок від запорозьких козаків – полковників Семена Палія та Антона Танського.
У «Малоросійському родословнику» Вадима Модзалевського згадується бунчуковий товариш Іван Федорович Полторацький, від якого і пішов рід Полторацьких.

Інша гілка цього роду дала світові видатного співака, музичного діяча і педагога (із Сосниці родом) Марка Федоровича Полторацького, його учнями були українські композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський. Анна Керн – муза Пушкіна – була його внучкою. Вона мала неабияке літературне обдарування.

Власник будинку Павло Петрович Полторацький народився в селі Гірськ Городнянського повіту (нині Щорського району) у 1869 р. у сім’ї дрібного поміщика. Закінчив Лазаревський інститут східних мов у Москві, який готував дипломатів. У цей час у нього розладналися стосунки з батьками, які були проти його шлюбу з простою дівчиною, покоївкою матері. Крім того, він відмовляється від дипломатичної кар’єри, що призвело до повного розриву відносин з батьками. І лише народження онука, якого назвали на честь дідуся Петром, принесло примирення в родині.

Павло Полторацький закінчує Київський університет святого Володимира (1884 р.). Ще будучи студентом медичного факультету, разом з професором К. М. Сапежком він лікував безкоштовно хворих на Подолі.

Після закінчення навчання працював лікарем у різних містечках та селах України. Зокрема, у містечку Сновську (нині – Щорс) пам’ятають про чуйного, всебічно освіченого лікаря, який безкоштовно лікував бідних. У Чернігові він також вважався одним із кращих фахівців, працював у різних лікарнях міста. Як кращого фахівця у 1921 р. його запрошують до складу експертної комісії для обстеження мощів святого Феодосія Углицького.

Загинув Павло Петрович Полторацький у 1941 році під час бомбар­дувань Чернігова фашистською авіацією. Похований він на старому православному кладовищі на Старобілоуській вулиці. Поряд похована і дружина Павла Петровича – Олександра Миронівна (1876-1954). Його син – Петро Павлович – дитячий лікар, головний лікар Городнянської лікарні, загинув 19 березня 1931 року у молодому віці (на 36-у році життя), рятуючи хвору дитину на дифтерію у містечку Бобровиці. Дружина Петра Павловича - Ольга Олексіївна - також була медиком. Після війни вона очолювала відділ охорони здоров’я міста Чернігова. Потім переїхала до Києва, де працювала зав. терапевтичним відділенням у госпіталі інвалідів війни. Померла 1964 року. Онук – Ростислав Петрович – навчався у Чернігові, всю війну працював в евакогоспіталях санітаром. Кандидат медичних наук, був головним невропатологом Київського військового округу. Він переписувався з невтомним охоронцем чернігівської старовини Андрієм Антоновичем Карнабедом і заповідав зберегти пам’ять про родину Полторацьких, відкрити в будинку кімнату чи куточок, присвячений родині.

Цей старенький будиночок на проспекті Миру славний не лише його власниками. Тут був культурний центр, збиралися відомі громадські діячі, еліта Чернігова: Михайло Жук – талановитий художник; Аркадій Верзилов – історик, краєзнавець, археолог, брав активну участь у політичному і громадському житті міста: обіймав посади міського секретаря та міського голови, був членом чернігівської Громади та «Просвіти»; Ілля Шраг – громадський, політичний і культурний діяч, чернігівський адвокат, депутат першої Державної думи, ідейний натхненник чернігівської «Просвіти» та інші. У будинок приходили і земські лікарі – колеги Полторацьких: Розенель, Дехан, Ковальський, Маслов та художник Іван Рашевський. Сюди приїздили з усієї України поети і письменники, зокрема Микола Хвильовий, Олесь Досвітній, Микола Вороний.

Мета цих зібрань: завзяті мисливці приїздили на полювання, розповідали тут мисливські байки. Це офіційна версія. Хоча, існує й інша думка. Тут приховується таємниця. Виникає питання – чому першими жертвами репресій 30-х років ХХ століття стали учасники мисливських зібрань у будинку Полторацького (Микола Вороний та ін.)?

Інше запитання – чому полювання біля Чернігова так приваблювало діячів культури з усієї України? Адже мисливських угідь на той час на території країни було багато.

Зараз вигляд будинку змінився. У минулому він вирізнявся вишуканим різьбленням на карнизах та дверях, ґанок був оздоблений кованим металевим візерунком, з боку двору знаходилася веранда з різьбленими колонками. Навкруги – гарний сад з рідкісними деревами, кущами та квітами, вирощеними лікарем і чудовою людиною. За спогадами художника Володимира Конашевича, перехожі зупинялися перед будинком, милувалися його красою, віддаючи шану тим, хто створив його, і перехрестившись йшли далі у своїх справах.

Будинок вистояв у буремні часи війн та революцій, проте в 70-х роках ХХ ст. був спалений, розграбований вандалами. Від подальшого знищення його врятував Андрій Антонович Карнабед. У 1994 р. обласним управлінням культури та архітектури були направлені науково обґрунтовані довідки про архітектурну цінність цієї старовинної споруди.

Безумовно, будинок Полторацьких необхідно взяти під державну охорону.


Галина Середенко, Громадська ініціатива «Збережи старий Чернігів»