Уроки з вулиць

18.02.2016   08:18 — Агенцiя

Про особливості декомунізації по-українськи — кандидат історичних наук та автор "Дня" Володимир Бойко.

Цей тиждень почався з новини, що у місті Щорс Чернігівської області демонтували найбільший пам’ятник Леніну в Україні — його висота сягала 12 метрів разом з постаментом. Усе відбувалося більш-менш тихо, місцеві прибічники комуністів не обурювалися і не заважали процесу — лише принесли на п’єдестал повергнутого вождя червоні гвоздики. Монумент передали приватному акціонерному товариству «Комунальник», що обслуговує місто. До Щорського історичного музею Леніна-гіганта віддавати не стали — надто великий, не поміщається.

А кількома днями раніше у тому-таки Щорсі із залізничного вокзалу демонтували бюст Миколи Щорса. Ще один пам’ятник цьому радянському діячеві у місті мають демонтувати цього тижня. Незабаром відповідно до законів про декомунізацію і саме місто має змінити назву — повернутися до історичного топоніму Сновськ.

Щорсів на Чернігівщині все менше. 12 лютого Чернігівська міська рада видала розпорядження про перейменування 59 вулиць міста. Зокрема, вулиця Щорса має стати вулицею Івана Мазепи, а провулок Щорса — провулком Попудренка. За цими процесами пильно стежить директор Чернігівського центру підвищення кваліфікації, кандидат історичних наук Володимир Бойко. «Дню» пан Володимир розповів про те, як обрати вдалу назву для міста і чому перейменування населених пунктів важливе для економіки.


«ПЛОДОВО-ЯГІДНИЙ» СИНДРОМ

— У Щорсі один за одним демонтують пам’ятники радянських діячів. Коли саме місто змінить назву?

— У вересні минулого року на сесії міськради підняли питання щодо перейменування міста. За словами Валентини Москалець, директора Щорського історичного музею, донедавна — секретаря міськради, більшість депутатів хоче, щоб усе залишилося, як є. Тобто, щоб місто не змінювало назву. Але якщо з’явиться рішення Верховної Ради щодо перейменування — а воно має з’явитися після 21 лютого — приймуть його як належне і виконають.

— А яка ситуація з перейменуванням вулиць?

— Із цим простіше, хоча трапляються казуси. З’явилася низка «плодово-ягідних» вулиць, це — тенденція малих містечок. У Щорсі, наприклад, пояснюють, що коли оберуть нейтральні топоніми — Абрикосова, Сливова, Виноградна — за енну кількість років не постане питань, на честь кого назвали вулицю. На мою думку, це — певний самообман. Ми оминаємо ідентифікаційні моменти, самоусвідомлення, зв’язки з нашим минулим. Це не є добрим. Тим паче, ці питання з часом все одно постануть перед нами. Вже, власне, стоять.


«ТОПОНІМИ СТВОРЮЮТЬ ОБЛИЧЧЯ МІСЦЕВОСТІ»

— Які назви варто обирати для міст і вулиць, що підлягають перейменуванню?

— Найкраще — коли повертаємося до історичної назви, якщо це можливо. Бо, наприклад, у Чернігові є вулиця з історичною назвою Бидлогонна. Якщо зараз повернути цю назву — уявіть агресію місцевих жителів. Певно, це недоцільно. Але, зрештою, у різних населених пунктах є постаті — навіть відомі лише на місцевому рівні — яких можна увічнити у назвах вулиць. Не обов’язково це політики — також громадські діячі, науковці, підприємці.

Назви — це символи, що містять серйозний виховний елемент. Люди щодня ходять по вулицях — і хоча б частина поцікавиться, що за постаті і події увічнили у назвах.

Ще один момент простежується у нас слабенько, хоча є важливим. Топоніми — частина брендування. Це — категорія економічна, покликана створити обличчя тієї чи тієї місцевості. Треба показати, чим ти відрізняєшся від інших, які є у тебе «родзинки» — і цим привабити людей. У тому ж Щорсі народився Натан Рахлін (знаменитий український диригент. — Авт.) — нарешті провулок міста перейменують на його честь.


«ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ТРЕБА ОБГОВОРЮВАТИ ІЗ ГРОМАДОЮ»

— Які вдалі приклади нових топонімів ви спостерігали в Україні?

— Для мене найвдаліші приклади — коли вдалося повернути історичну назву. Був Артемівськ — став Бахмут. Добре, коли назва відповідає історії і традиціям, нормально сприймається населенням, природна. У Чернігівській області нещодавно перейменували 16 населених пунктів. Було село Чапаєвка Менського району Чернігівської області, де багато садів — його і перейменували на Садове. У даному разі «плодово-ягідна» назва грає, бо це — бренд. Або було у тому ж районі село Баба. Подумали, що Бабська сільська рада — не звучить, і перейменували його за назвою місцевої церкви.

— Яку участь у перейменуванні мають брати громади?

— У будь-якому разі такі питання треба обговорювати із громадою. Навіть якщо це виливається у дійство, яке було у Щорсі у вересні минулого року, з криками «Христопродавці!» і «Ви посягаєте на святе!» Ледь не дійшло до бійки. Тим не менше, люди поговорили, виплеснули енергію. Адже питання треба було порушити. Зараз просто чекаємо рішення Верховної Ради щодо перейменування міста. Не треба моїм землякам мати певних ілюзій — є закон і буде його виконання.


«ГАРНИЙ ПРИВІД ДЛЯ ПРОСВІТНЬОЇ РОБОТИ»

— Скільки часу знадобиться, щоб нові топоніми прижились?

— Важко сказати. Для старшого покоління —  для тих, кому за 70 — 80 років — старі назви не є чужими, вони їх пам’ятають від батьків. Найбільш складно нові топоніми сприймає покоління середнього віку. Багато з цих людей навряд чи взагалі зможуть звикнутися з новими назвами — будуть повторювати ті, що були. Молодь у цьому плані налаштована прогресивніше.

До нових назв можуть звикати і п’ять, і десять років — усе залежить від людей.

— Що треба, щоб декомунізація в Україні відбулася успішно?

— Можна говорити про недосконалість чинного законодавства — воно справді недосконале. Але для мене головний критерій — спрацювало чи не спрацювало взагалі. У принципі, спрацювало — з усіма «вивихами» і проблемами. Були обговорення. Народ хотів висловитися — висловився. Назви запропонували. Обсудили. Це — гарний привід для просвітньої інформаційної роботи. Спосіб пояснити, чому такі процеси важливі, чому на ці речі треба йти. Якщо хочете — це робота над загальноосвітнім рівнем громадян України. І це — робота не лише держави, а й громадськості, науковців — усіх разом.


http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/uroky-z-vulyc