Лазерні бої в танковій бригаді

08.05.2012   12:04 —

Lasertag, лазерстрайк, лазерболл, або Q-zar. Офіційна назва цієї гри – тактичний симулятор вогневого контакту. Подібні системи на сьогодні є найсучаснішими бойовими тренажерами для спецпризначенців армій провідних країн світу.

Спробували себе в ролі солдат спецпідрозділу і учасники VIII-го Військово-патріотичного збору для молоді, приуроченого до Дня Перемоги, якій відбувся на базі 1-ої окремої танкової бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України, що дислокується в селищі Гончарівське на Чернігівщині.

Військовий лазертаг за своїм емоційним наповненням нагадує страйкбол чи пейнтбол, але має значні технічні відмінності.

По-перше, за своєю вагою макети відповідають справжній стрілецькій зброї. Вмонтована у “стволи” електроніка відтворює всі тактико-технічні характеристики бойової зброї: дальність пострілу, швидкострільність, вміст набоїв у магазині тощо. Прицільна дальність стрільби максимально наближена до оригіналів і дозволяє вести ефективну стрільбу на дистанцію до 700 метрів. Це не дає розслаблено пересуватися бійцям. Для того, щоб “вижити” в цій грі необхідно не лише вміти швидко та влучно стріляти, а й правильно рухатись, грамотно маскуватись, тактично мислити та миттєво приймати правильні рішення.

По-друге, всі влучні постріли фіксує електроніка. Не виникає спірних питань на кшталт “влучили – не влучили”. При ураженні “противника” виникає звуковий, світовий та вібро-сигнал на датчику, якій кріпиться на його голові спеціальною пов’язкою. Кількість життів бійця програмується та може встановлюватись від 1 до 10. Втративши останнє життя у нього автоматично вимикається вся електроніка і наступає “віртуальна смерть”.

І, найголовніше – в лазертаг можуть грати навіть діти. Адже постріли абсолютно безпечні для гравця. Зброя стріляє інфрачервоним променем, як у телевізійному пульті дистанційного управління.

Полігоном для лазерного бою учасникам збору обрали ділянку площею близько трьохсот квадратних метрів у сосновому лісі, де чимало закинутих будівель. Одним словом ідеальне місце для військових ігор.

Повне забезпечення лазертагу здійснювали фахівці з військово-спортивного клубу “Полігон альфа 11-Т”. Вони інструктували, знаряджали, судили гравців, а за необхідності лагодили зброю та спорядження.

Всі учасники збору традиційно було розподілено на чотири табори “Сокіл”, “Орел”, “Барс” та “Рись”, які мали власну форму та стяг. На лазерні бої табори виставили по дві команди. Кожна комплектувалася за принципом механізованого відділення і включала п’ятьох піхотинців озброєних АК-47 або АКС, кулеметника та снайпера. Дівчата для бою іноді обирали легкіші автомати МР-514. За регламентом змагань всі команди в групах воювали між собою за звання переможця.

– Бій триватиме 10 хвилин. У кожного гравця в запасі 8 життів та 10 споряджених магазинів. Автоматник має 300 набоїв, снайпер 100, кулеметник 450 відповідно. Влучне попадання з автомату забирає одне життя, з кулемета три, із гвинтівки чотири, – пояснює правила керівник “Полігону альфа 11-Т” Юрій Лісневич.

Перша пара команд займає стартові позиції. Інструктори доповідають про готовність. Лунає сирена. Бій розпочато.

Обидві команди обрали схожу тактику. Короткими перебіжками, під прикриттям снайперів та кулеметників, оминаючи відкриті ділянки місцевості, гравці пробираються до закинутих будівель. За мить з’явилися і перші жертви.

– Я перебігала від дерева до дерева і мене одразу “підстрелили”. Але цим мій кривдник виявив себе і за мене помстилися товариші, – розповідає вийшовши з бою гравець Анастасія.

Бійці зачаїлися. Ще пара хвилин тиші і в середині однієї із будівель лунають сигнали датчиків ураження. Кілька секунд і там розпочалася справжня “м’ясорубка”. Команди зійшлися майже стінка на стінку. Лави бійців значно рідшають. До фінальної сирени дожили одиниці. Суддя рахує живих, поранених, вбитих та визначає переможця.

Розпалені гравці п’ють воду та емоційно діляться враженнями. Кулеметник Руслан Хатченко з Київщини, побувавши в самому пеклі бою, на останніх хвилинах здобув перемогу для своєї команди і залишився живим.

– Спрацювала тактика роботи в парах. Мій напарник, сам вразив одного противника, а інших на мене вивів. Тож я “покосив” чимало суперників, – відверто розповідає Руслан.

Решта команд уважно спостерігала за першопрохідцями. Вони брали на озброєння вдалі прийоми попередників, помічали помилки та жваво обговорювали свою тактику на наступні бої. А вони тривали до самого вечора.

За результатами боїв в обох групах кращими стали бійці з табору “Барс”. Як переможцям, їм надали право випробувати свою майстерність проти розвідників танкової бригади.