"Джеймс Мейс і концепція постгеноцидного суспільства"

23.02.2018   09:18 — Агенцiя

Таку назву мав «круглий стіл», який відбувся 21 лютого у конференц-залі обласної ради.

Організаторами заходу виступили Сіверський центр післядипломної освіти, Український інститут національної пам`яті, Сіверський інститут регіональних досліджень, Фонд сприяння ініціативам газети «День», «Слово «Просвіти»» за підтримки обласної ради та облдержадміністрації.

До участі у заході долучилися науково-педагогічні працівники, викладачі, працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, установ культури, представники громадськості, журналісти, студенти.

Перед початком засідання усі бажаючі мали змогу ознайомитися із матеріалами виставки документів «Палає пам`яті свіча», підготовленої Державним архівом Чернігівської області.

Учасників засідання привітала заступник голови обласної державної адміністрації Наталія Романова, яка наголосила на значному внеску Джеймса Мейса у висвітлення трагічних подій голодомору, адже завдяки його працям увесь світ дізнався про геноцид українського народу.

За дорученням голови обласної ради Ігоря Вдовенка до присутніх звернувся його радник Дмитро Никоненко. Він наголосив на тому, що досить символічно, що круглий стіл, присвячений обговоренню важливої в історії України події проходить у Міжнародний день рідної мови та час, коли українці згадують Героїв Небесної Сотні, події на Євромайдані та мужніх воїнів, які поклали життя у боротьбі за незалежність на сході держави. За словами Дмитра Никоненка, за час проведення АТО на території Донецької та Луганської областей наша область втратила 165 своїх синів, імена частини з яких навіки увічнені на сторінках книги «На палаючому Сході». Не залишив він поза увагою і роботу дослідників Чернігівщини, які вивчали тему Голодомору. Особливо Дмитро Никоненко відзначив науковий доробок викладача Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, кандидата історичних наук, доцента Тамари Демченко, яка разом із колегами та студентами сприяла виданню низки публікацій, присвяченій цій трагічній сторінці історії Придесення.

Модератором заходу виступив директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, радник Чернігівського ЦРМС, кандидат історичних наук Володимир Бойко.

Перед презентацією доповідей учасники «круглого столу» переглянули фільм «Джеймс Мейс. Траекторія долі».

Серед доповідачів були відомі науковці: українська письменниця, громадський діяч Наталія Дзюбенко-Мейс («Регіональні дослідження Голодомору на матеріалі науковців Львова, Волині, Луганська, Чернігова»), викладач Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, кандидат історичних наук, доцент Тамара Демченко («Стан та перспективи досліджень Голодомору на Чернігівщині»).

За допомогою скап-зв'язку до роботи «круглого столу» приєднався професор, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Юрій Шаповал, а також український канадський історик, політолог, професор-емеріт Роман Сербин (Монреаль), який поділився власним баченням проблеми сучасного українського постгеноцидного суспільства.

Учасники «круглого столу» з великою зацікавленістю і розумінням обговорюваної теми сприйняли основні тези доповідей дослідників теми Голодомору і постгеноцидного суспільства.


Довідково:

«Свічка у вікні»

 П’яти хвилин, що їх було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську Комісію з Голодомору, було явно не досить, щоб встигнути сказати багато чого понад те, що ми зробили все, що змогли. Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла того ж висновку, який ми зробили 1990-го: в тридцятих роках українці стали жертвами геноциду й були настільки покаліченими, що багато які вади, сьогодні притаманні українській державі, випливають саме звідси.

Як іноземець, я почуваюся не дуже затишно, даючи політичні поради — навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід би повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення геноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавньої ініціативи деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців та їхнi жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само, як і запізнілий намір поставити пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці:

«...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?»

Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!

Джеймс МЕЙС,

18 лютого 2003 року, газета «День»
 

Відділ інформаційного забезпечення та зв’язків з громадськістю виконавчого апарату обласної ради