Спас Чернігівський

21.12.2011   07:55 — Агенцiя

В самому центрі Чернігівського Валу – стародавнього Дитинця височіть величезна архітектурна споруда, увінчана п’ятьма півсферичними куполами та двома конусоподібними верхами.

Це Спасо-Преображенський собор – перлина давньоруської архітектури, унікальна архітектурна пам’ятка початку ХІ ст. В цьому році виповнилося 975 років з часу першої літописної згадки про нього. І дійсно, це найдавніша точно датована і добре збережена автентична кам’яна споруда не тільки Київської Русі, а і східних слов’ян загалом, що збереглася в Україні, унікальний високомистецький твір давньоруської архітектури. Своєю розпланувально – просторовою композицією собор справив вирішальний вплив на українську архітектуру XI – XVIII cт.

За часом створення і значенням його ставлять поруч із Софією Київською. Але на відміну від Софії Київської, Спаський собор менш досліджений і набагато більше зберігає таємниць, аніж Софія Київська, пов’язаних і з часом створення, і з архітектурним рішенням (адже ряд дослідників відносять Спаський собор до періоду, початок якому поклала Десятинна церква, а не Софія Київська), і з похованнями в соборі, та і багато інших.

А засновано Спаський собор було за князювання в Чернігові Мстислава Володимировича – першого літописного чернігівського князя. І хоча письмові джерела не називають точної дати заснування собору, все ж можна припустити, що закладка собору відбулася, певно, в 1033 – 1034 р.р., бо в 1036 році, в рік смерті Мстислава, стіни споруди було виведено вище землі до рівня, якого міг досягти рукою вершник, що стоїть на коні (до 4-х метрів). В “Повести временных лет” під 1036 р. записано:

“В лето 6544 Мстислав изыде на лови и разболеся и умре, и

положиша в церкви у святого Спаса, юже бе сам заложиша,

бе бо вздано ея при нем взвыше яко на кони стоящи рукою досящи”.

Письмові джерела не називають і подію, на честь якої було закладено храм. Однак деякі історики вважають, що Спаський собор був закладений на честь важливої події того часу – війни двох князів-братів Мстислава і Ярослава Володимировичів з ляхами в 1031 році, яка закінчилася блискучою перемогою князівської дружини і поверненням Русі Червенських міст (це давньоруські міста над Західним Бугом, які були захоплені ще в 1018 році польським королем Болеславом Хоробрим).

Але, скоріше, причиною його будівництва не була якась конкретна подія. Зведення цього храму було пов’язане з утвердженням самостійності Чернігівського князівства і міста Чернігова – головного суперника Києва. Зведення такої величної будови – пам’ятки свідчило про могутність, славу і незалежність князя, що його заснував, а також про могутність і багатство міста і всього князівства. В цьому процесі вже на той час церква грала помітну роль. Хто ж і коли храм закінчив, відомостей теж не маємо. Але здогадатися не важко – наступник Мстислава на чернігівському столі.

Спаський собор, як і інші великі міські собори ХІ ст., багато в чому визначив характер всієї давньоруської архітектури. Це пояснюється значенням собору в житті міста. Давньоруські храми, як і собори Заходу, були місцем не тільки церковних служб, але і урочистих зборів городян. Тут обговорювалися і вирішувалися найбільш важливі питання життя князівства, тут приймалися посли. Таким чином, вигляд храму, його розміри, його інтер’єр мали відповідати не тільки культовому, але і світському призначенню. Грандіозність, представництво, урочистість визначалися ролью Спаського собору як головної архітектурної споруди міста. Архітектурний образ споруди собору втілював ідею сили і величі Чернігівського князівства. Велична простота і монументальність композиції, нерозривний зв’язок силуета і фасадів з конструктивною схемою, тектонічність архітектури, яка проявилася в співвідношенні частин будівлі, пропорціях і відповідності екстер’єра і інтер’єра собору – ось характерні риси давньоруської архітектури, що втілені в Спаському соборі.

Спаський собор дещо осібно стоїть від відомих пам’яток архітектури першої половини ХІ ст. Це найдавніший після Десятинної церкви мурований храм, в загальній композиції плана якого невідомими будівничими використані принципи, що раніше були втілені в першій кам’яній споруді Київської Русі після прийняття християнства – Десятинній церкві в Києві (зруйнована в 1240 р.).

В основу Спаського собору покладена візантійська система хрестово-купольної церкви, з ясністю її основних членінь і логічністю композиції внутрішнього постору. Але будівничі собору пішли далі, застосувавши і базилікальну форму храму, що була розповсюджена в церковному зодчестві більш раннього періоду. Таким чином, Спаський собор Чернігова став прикладом рідкісного і блискуче вирішеного поєднання обох конструктивних принципів, тобто базилікального плану з купольним перекриттям і в цьому його своєрідність і унікальність.

Характерна риса зовнішнього вигляду собору – святковість і урочистість, чому сприяла і загальна динамічно-пірамідальна композиція об’єму і віртуозне використання декоративних можливостей основного будівельного матеріалу – плінфи. Стіни собору зведено технікою змішаного мурування, тобто чергуванням цегли-плінфи та каменю– пісковика на вапняно-цем’янковому розчині. Зовні храм не був потинькований, а стіни оздоблено символічними зображеннями і орнаментальними візерунками декоративного характеру.

З півночі та півдня до собору примикають вежі з конусоподібними завершеннями, які були зведені в кінці XVIII ст., а на початку ХІХ ст. (1818 р.) до трьох входів були прибудовані нові тамбури, які закрили древні притвори. Ці прибудови дещо змінили первісний вигляд пам’ятки. А пожежі XVIII – XIX ст. пошкодили і внутрішнє оздоблення храму.

З пірамідальною зовнішньою композицією пов’язане висотне розкриття центральної нави всередині собору, багато прикрашеної монументальними розписами – фресками (збереглися лише фрагменти), різьбленими шиферними плитами хор і підлоги, біломармуровими колонами аркад – трифоріїв, що відділяють бічні нави.

Зараз інтер’єр прикрашають пам’ятки XVIII і XIX ст. – різьблений позолочений іконостас та олійний настінний живопис, виконаний бригадою художника Я.Юринова.

Іконостас Спасо-Преображенського собору посідає особливе місце серед аналогічних пам’яток, це один з трьох іконостасів XVIII ст., що збереглися на Чернігівщині. План його був складений калузьким архітектором Іваном Денисовичем Яснигіним, різьблені і столярні роботи виконували відомі в той час по своєму “искусству и честности” майстри цієї справи жителі Ніжина Савва Волощенко і Степан Білопольський, а іконописні і позолотні роботи – Тимофій Мизько, священник Воскресенської церкви міста Борзни. Іконостас був влаштований на всю висоту і ширину храму, складався з 3-х відділів за числом приділів храму, двох ярусів, над якими знаходилося Розп’яття з п’єдесталом, прикрашений був в центральній частині 4-ма колонами корінфського ордеру. Тло срібне, а колони, бази, карнизи і різьблення визолочені червонним золотом по поліменту. В 1870-1871 рр. іконостас був поновлений майстрами іконостасної майстерні Олександра Івановича Мурашка, рідного брата Миколи Мурашка – засновника Київської рисувальної школи і вітчима всесвітньовідомого художника Олександра Олександровича Мурашка – найяскравішого художника доби модерну в українському мистецтві.

В 70-80- х роках ХХ ст. було проведено великий об’єм реставраційних робіт по відновленню внутрішнього оздоблення храму, в тому числі і іконостасу, зокрема, його ікон. А на сьогодні тривають позолотні роботи різьблення іконостасу.

Функції Спаського собору в давнину не обмежувалися лише культовими. Довгий час він був головною суспільно – політичною спорудою міста та князівства. Тут проходили святкові церемонії, вкладалися договори, зберігалися відзнаки військової слави.

В 1814 р. в соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських полків, які брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з нашої землі, а у 1856 р. – прапори Чернігівського полку – учасника Кримської війни 1853 – 1856 рр.

Собор був і усипальницею чернігівських князів і церковних ієрархів. Літописи називають 8 князів, 1 митрополита і 1 боярина, які поховані в соборі. В свій час там були поховані і князь Михайло Всеволодович і боярин Федір, вбиті в Золотій Орді в ставці хана Батия. В 1572 році за наказом царя Івана Грозного останки Михайла Чернігівського після канонізації були перевезені з Чернігова до Москви, де для них збудували храм, а у 1774 р. їх перемістили до Архангельського собору Кремля, де вони знаходяться й зараз.

В 1896 році після відкриття мощей Святителя Феодосія, ці нетлінні мощі були перенесені з Борисоглібського собору до Спасо-Преображенського, де знаходилися довгий час, а згодом були переміщені до Троїцького собору м.Чернігова.

Спасо-Преображенський собор до 20-х років ХХ ст. був діючим храмом. Приходська рада кафедрального собору 14 червня 1919 року звернулася до комітету з охорони пам’яток старовини та мистецтва з повідомленням про необхідність проведення ремонтних робіт у кафедральних Спасо-Преображенському та Борисоглібському соборах, але справа далі слів не пішла.

Наприкінці 20-х рр. посилюється адміністративний тиск на церкву, розпочинаються політичні репресії проти священників, що призвело до масового закриття церков.

У 1927 році, згідно з постановою РНК УРСР, будівлі Спасо-Преображенського собору, Успенського собору Єлецького монастиря та Троїцького собору м. Чернігова були оголошені історико-архітектурними пам’ятками всеукраїнського значення. Ця постанова формально передбачала державне фінансування для утримання та охорони вищезгаданних пам’яток, але фактично фінансування було мізерним, ремонтно-реставраційні роботи не проводилися.

18 травня 1929 року на прохання Наркомосвіти УРСР, Спасо-Преображенський собор разом з іншими пам’ятками міста увійшов до складу Чернігівського історико-культурного заповідника. Лише завдяки ентузіазму та відданості справі його співробітників та активістів товариства охорони пам’яток робилося все можливе, щоб зберегти унікальні пам’ятки минулого від руйнування в умовах мінімального фінансування з боку держави.

На початку Великої Вітчизняної війни більшість храмів на окупованій території України, що були закриті у радянський час, були відновлені і почали діяти. Спасо-Преображенський собор у 1941 році, за архівними матеріалами того часу, був зайнятий під склад музейного майна, а в 1942 році став діючим храмом. Таким чином, в період з 1929 по 1941 р.р. Спаський собор був музеєм історико-культурного заповідника, а з 1967 по 1992 р.р. – музеєм архітектурно-історичного заповідника.

Зараз Спасо-Преображенський собор є пам’яткою національного значення (охоронний номер №811) і діючим храмом Української православної церкви. Для нас він має не тільки велике історико-пізнавальне, а і естетичне значення. Він становить невід’ємну частину міста Чернігова, його пейзажу і образу, являючись візитівкою міста Чернігова – скарбниці давньоруської архітектури, що в недалекому майбутньому ввійде до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Пам’ятник константинопольської традиції, сміливо і рішуче перебудований вимогам нового часу і нових замовників – таким є Спасо – Преображенський собор.

А.Доценко, заст. генер. директора НАІЗ “Чернігів стародавній"

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=6357