Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Вівторок, 16 серпня, 18:49:39

«За Маріуполь»: уродженець Корюківки льотчик Олександр Шемет став Героєм України

18.07.2022   10:52Агенцiя

Сьомого квітня Президент України відзначив найвищою державною нагородою п’ятьох військовослужбовців. Серед них — підполковник Олександр Шемет, який народився й виріс у Корюківці.

Нині 81-річна Віра Андріївна мешкає сама. Чоловік помер 23 роки тому. Діабет. Дітей одружив, онуків діждався. Щоправда, не всіх, найменшенької не побачив. Внуків у Віри Андріївни п’ятеро, й троє правнуків уже є. У Корюківці мешкає син Юрій з сім’єю, в росії — донька Наталія, а родина Олександра проживає у західній частині нашої країни. Про це розповідає Сусіди.city

— Мені Сашка телефоном розповів, що ушанований такою високою нагородою, — ділиться мама Олександра Леонідовича. — А потім я по телевізору побачила, як президент нагороджував мого синочка. Вгадала його, аякже! Що я відчувала? Плакала й раділа за нього.



Мама знає, що син-льотчик нині боронить Україну від ворога, як і тоді, у 2014 році на Донбасі. Він щодня телефонує своїй неньці в Корюківку.
Вона йому набирає зрідка, коли довго немає дзвінка. Розуміє, що син на службі й може бути зайнятий, але як це пояснити материнському серцю?

— Передзвонює, коли йому можна. Я вже погано чую, тож головне дізнатися, що живий-здоровий, — каже жінка. — Нічого про війну не розповідає, лише: «Мамо, воно вам не треба». Оберігає, видно, мене від думок усяких.

Вірі Андріївні розповіли про повномасштабну війну син Юрій і невістка Інна. Попервах не могла відійти від телевізора. Каже, щоб чути, вмикала на всю гучність, може, й сусіди ображалися. Жінка не могла повірити, що дожила до такого. Це вже друга війна в її житті. Їй, народженій 1941 року, пам’ятається, яким тяжким і бідним було її післявоєнне дитинство. Аж тут знову така біда на схилі літ.

— Війна — завжди горе. Тоді було дуже непросто й тяжко. З моїх ровесників ніхто не вивчився, всі були змушені працювати, — поринає у спогади. — У кого батько живий залишився, тим легше було. Мені так не пощастило — тато не повернувся з фронту. Я все життя трудилася в колгоспі дояркою, а останній час — листоношею.

Тридцять шість трудових років далися жінці взнаки. Замучив артроз, болять руки й не хочуть іти ноги. Дерев’яна коцюбка страхує її непевні кроки по впорядкованій оселі, де все чистенько й охайно. Далі свого дому Віра Андріївна вже не виходить. З господарства лишилися одні кури та город, який обробляють син Юрій з невісткою Інною та внук Єгор. Віра Андріївна їм дуже завдячує, бо живуть неподалік і в усьому допомагають. Коли у відпустку приїздить менший син Олександр з сім'єю, теж не цурається господарства.

Віра Андріївна часто гортає домашній фотоальбом. Там усі її найдорожчі - разомВіра Андріївна часто гортає домашній фотоальбом. Там усі її найдорожчі - разомАвтор: Наталія Рубей

— Хіба ж у мене можна відпочити? — посміхається Віра Андріївна. — У матері завжди вистачає роботи. Сашина дружина Олена, хоч і з міста, але на моєму городі навчилася і полоти, й жати. Цьогоріч, видно, не доведеться Саші в Корюківці побувати, бо он що твориться. Чого тільки тому путіну не вистачало? — сумнішає жінка.

Як почалася війна, зовсім не набожна Віра Шемет стала молитися за всіх своїх дітей-онуків. Особливо за меншого сина Олександра, який захищає Україну в небі. «Молюся, бо більше йому нічим не поможу, — зізнається жінка. — Прошу Бога, щоб усі українські воїни повернулися додому».
Одна мрія на двох

Стати військовим льотчиком дуже хотів старший син Шеметів, Юрій. Але через захворювання його мрія про небо не справдилася. Інших військових спеціальностей Юрій Леонідович навіть не розглядав: а навіщо, якщо літати не зможе? Вивчився на вчителя фізкультури. Стати льотчиком у їхній родині вдалося меншому синові, Олександру.

— Я пам’ятаю, як Саша тоді казав: «У тебе не вийшло, то, може, мені вдасться?», — пригадує його старший брат. — Зміг.

Олександр Шемет навчався в росії, у Сизранському військовому авіаційному училищі льотчиків. Коли закінчив училище, Україна вже стала самостійною незалежною державою. Тож у молодого льотчика були варіанти, де приступити до служби: в росії чи в Україні. Олександр Шемет обрав Батьківщину.

В Україні одружився, виховали з дружиною двох дітей, дочекалися внука. Донька цьогоріч закінчила школу й готується до вступу у виш. А син пішов стопами батька, став професійним військовим. Він не льотчик, бо, як і його дядько, не пройшов комісію за станом здоров’я. Син Олександра Шемета вивчився на спеціаліста з технічного обслуговування та ремонту повітряних суден.
Вертолітний привіт

Цю історію Юрій Шемет згадує з посмішкою. Тоді його брат на вертольоті налякав усю Корюківку.

— Коли почалася війна на Донбасі, Олександру та його колегам надійшов наказ передислокуватися в Чернігів і вести спостереження за українсько-російським кордоном у нашій області, — розповідає Юрій Леонідович. — Повертаючись, він пролетів над Корюківкою: над маминою хатою, над моєю, над першою школою, де колись навчався. Багато корюківчан тоді налякалися вертольота, який так низенько кружляв над містом. А дехто навпаки стверджував, що українське повітряне судно в небі неабияк підіймає дух і впевненість під час війни.

Олександр Леонідович не попереджав тоді своїх рідних, що буде дуже близько до них. Тож брат не бачив його польоту. А мама, зачувши гул, вибігла на город і довго махала рукою ввись: відчула, що то був її молодший син, бо хто ще так літатиме над їхньою оселею?

Під час ще одного польоту Олександра Шемета над Корюківкою, його старший брат саме на роботі був, на стадіоні. Чи вгадав льотчик брата на шкільному подвір’ї? Юрій Леонідович переконаний, що так. Каже, з такої висоти можна розгледіти людину, а впізнати свого брата — й поготів.
«За Маріуполь»

Юрій Шемет дуже хвилюється за свого молодшого брата. Кожного дня чекає на його дзвінок. Така у них з Олександром домовленість. Розмову з ним 9 квітня він запам’ятає на все життя.

— Того дня, як і завжди, Саша подзвонив мені, — розповідає Юрій Леонідович. — Декілька скупих слів про службу та про життя. А потім, під кінець розмови, ніби між іншим сказав, що його відзначили званням Герой України. Зависла німа пауза. Тоді я перепитав, чи мені, бува, не почулося і чи правильно зрозумів його слова. Він підтвердив коротко й стисло: «За Маріуполь».

Юрій Леонідович відслідковує події на фронті, а тому добре розумів місію свого брата. Командир екіпажу вертольота Олександр Шемет постачав у Маріуполь боєприпаси, розвідгрупи, медпрепарати та евакуйовував поранених у Дніпро. Від таких небезпечних польотів у Маріуполь була можливість відмовитися. Всі розуміли, що кожен політ у заблоковане місто міг бути квитком в один кінець.
Але військові, котрі, усвідомлюючи всі ризики й небезпеку, погоджувалися літати в Маріуполь, були. Серед них і екіпаж Олександра Шемета

— Брат розповідав, що перші польоти відбувалися спокійно, а потім ворог примітив рух українських суден і почав обстрілювати, — розповідає Юрій Леонідович. — Доводилося щоразу змінювати маршрути, літати вночі й дуже низько. Під час крайньої місії брата в Маріуполь із його бортом у парі летів ще один вертоліт. Туди дісталися без проблем, а коли піднялися з пораненими на борту, потрапили під обстріл, який вівся з ворожого судна в акваторії Азовського моря. Перед лінією розмежування зв’язок з другим бортом зник. Екіпажу брата вдалося повернутися й вивезти поранених. А про долю другого вертольота й екіпажу наразі нічого не відомо.
«Пишаюся своїм братом!»

У Юрія Шемета є величезне бажання зустрітися з братом після перемоги. Неважливо, де це буде: в Корюківці чи вдома у брата. Головне, щоб разом, щоб знову відчути його плече.

— У школі Саша навчався добре, але був ще тим шибеником, — посміхається його брат, згадуючи дитячі роки. — Принаймні, у різні надзвичайні ситуації потрапляв частіше, ніж я. Тоді, в дитинстві, на правах старшого брата я намагався, щоб між нами все було по-моєму. Зараз у нас зовсім інші стосунки, виважені. Я пишаюся своїм братом! Справжнім чоловіком, професійним військовим, серйозним і небагатослівним, який несе відповідальність за свої вчинки й слова.

Коли відбудеться зустріч братів, невідомо. Зараз в українців спільна мета — прогнати ворога зі своєї землі. Льотчик Олександр Шемет запевняє свого брата в тому, що українська армія надзвичайно вмотивована й не збирається поступатися окупантам. Наш земляк переконаний, що росії треба було дати гідну військову відповідь ще в Криму. Бо недруг, який відкусить палець, неодмінно зазіхне й на всю руку. Так і сталося. Тому і зараз Олександр Леонідович не змінив своєї думки: ворога треба гнати з України. Українські військові готові. Справа лише за достатньою кількістю озброєння.

***

Героєм України стає не кожен. За найвищою відзнакою — визначний геройський вчинок чи трудове досягнення в ім’я інших людей і України. Чи розкаже колись Олександр Леонідович бодай своїм рідним, чого йому вартувала ця нагорода, хтозна. Адже Герої не вважають героїзмом свою роботу. Корюківщина пишається своїм відважним земляком льотчиком Олександром Шеметом і бажає йому ясного та мирного українського неба.

 

Останні новини Чернігівщини

«Ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом», - каже захисник Чернігова, який пережив поранення, полон та ампутацію стопи

«Ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом», - каже захисник Чернігова, який пережив поранення, полон та ампутацію стопи 14:57

Федір уже захищав Україну у складі її Збройних Сил у 2016 році за мобілізацією. З початком повномасштабного вторгнення росії прийняв рішення знову повернутися до військ та стати на захист країни.

Продовжуються роботи із модернізації системи оповіщення на Чернігівщині

Продовжуються роботи із модернізації системи оповіщення на Чернігівщині 14:48

У Чернігівській області продовжуються роботи із модернізації та створення місцевих систем оповіщення.

Міська рада підписала Меморандум із чеською гуманітарною організацією, яка допомагатиме ремонтувати квартири чернігівців

Міська рада підписала Меморандум із чеською гуманітарною організацією, яка допомагатиме ремонтувати квартири чернігівців 14:43

Меморандум про співпрацю, яким передбачена, в тому числі, допомога постраждалим чернігівцям у питанні відновлення житла.

Бажану роботу допомогла знайти служба зайнятості

Бажану роботу допомогла знайти служба зайнятості 14:40

Андрій Бучак звернувся до Борзнянської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості наприкінці минулого року.

Захисники Чернігова: Привітав донечку із днем народження і пішов захищати місто

Захисники Чернігова: Привітав донечку із днем народження і пішов захищати місто 09:58

- Найперше про, що я думав коли почалась війна - це звичайно діти. Я хотів вберегти їх від цього жаху, - згадує Дмитро про перші дні військового вторгнення.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини