Три прилуцькі родини можуть залишитися без даху над головою. У тому числі – четверо неповнолітніх дітей

25.05.2013   11:14 — Агенцiя

Якось хлопці-дотепники придумали для своїх сусідів по студентському гуртожитку першоквітневий розіграш: пізнього вечора вони стукали в котрусь із кімнат і, коли сонні мешканці таки відчиняли двері, вривалися всередину з криком “вас виселяють!” і на очах у оторопілих господарів починали все, що траплялося під руку, кидати у величезні сумки.

Щоправда, з посмішкою оцінювали жартівливий задум далеко не всі. Цей випадок мимоволі спав на згадку, коли в редакцію звернулися мешканці гуртожитку, що на території заводу “Білкозин”, із якими подібний злий жарт зіграло саме життя. Не так давно, 16 квітня нинішнього року, їм було вручено підписані директором ТОВ “Прилуцький завод – “Білкозин” Олександром Чернолуцьким листи з проханням звільнити приміщення до 20 травня.

Називаючи чотириповерхову будівлю поряд із адміністративною дев’ятиповерхівкою гуртожитком, слід бути дуже обережним. Незважаючи на те, що в тісних кімнатках виросло не одне покоління, а на стіні збереглася вкрита іржею табличка із залишками напису “гуртожиток”, по документах вона проходить як нежитлове приміщення. Саме на це і спирається власник, називаючи перебування трьох родин у приміщенні по вулиці Дружби Народів, 44 незаконним.

– У людей немає жодної підстави там проживати – ні прописки, ні договорів. Ми будемо звертатися в міліцію і в примусовому порядку їх звідти викидати, – прокоментував ситуацію Олександр Чернолуцький, додавши, що мешканців було попереджено ще в грудні. Також директор заводу продемонстрував підписане міським головою роз’яснення про те, що інформація про надання будівлі статусу гуртожитку в міській раді відсутня.

На цьому можна було б поставити крапку, лише поспівчувавши сім’ям Ольги Стригун, Жанни Власенко та Наталії Джеваго (проживає в одній умовній квартирі з матір’ю, Тетяною Мотрич), у яких, до речі, виховується четверо дітей. Але давайте-но звернемо увагу на деякі деталі. По-перше, в їхніх паспортах вказана прописка, причому не тимчасова, як це застосовується до гуртожитків на кшталт студентських: вулиця Дружби Народів, але чомусь не 44, а 42. Відповідь на питання, яким чином трапилася ця плутанина, губиться в перипетіях історії “Білкозину”.

Як розповідають старожили, так званий гуртожиток на самому початку цієї історії справді використовувався як адміністративний корпус, а коли було зведено дев’ятиповерхівку, тодішній директор заводу Володимир Байбородін вирішив роздати кімнати молодим спеціалістам. Із того часу – з початку 80-х – мешканців організовано прописували, збираючи паспорти. Так само робили перепрописку, коли перейменовували вулицю з Південної промзони на Дружби Народів, які і при заміні документів на українські, коли розпався Радянський Союз. До слова, за всі ці роки “Білкозин” як перспективне та потужне підприємство побудував у місті немало житла для своїх працівників, і лише ті, до кого не встигла дійти черга, нині й опинилися в скрутному становищі.

Тепер зупинимося на статусі “гуртожиток”. За словами начальника юридичного відділу Прилуцької міської ради Валентини Горбач, відповідний статус надає не міськрада, а виконком, і рішення з цього приводу було ухвалене далекого 1983 року. Оскільки документи такої давності зберігаються в архіві обласного центру, люди подали туди запит і наразі чекають відповіді. А вона, судячи з усього, дуже важлива для них, адже справа розглядатиметься в суді, куди вже подано позовну заяву щодо законності виселення. Схоже, це єдина їхня можливість відстояти свої права – звернення ні до мера, ні в прокуратуру, ні в Адміністрацію Президента, ні на урядову гарячу лінію, ні до представників нардепа Олега Ляшка результату не принесли.

– Навіть мер міста, який має нас захищати, і той дав відповідь: “Вирішуйте самі…” – цими словами однієї з мешканок гуртожитку, здається, сказано все.

Олександр Бойко

http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2620