Наталія Розумовська: доля матері-козачки

27.10.2022   12:20 — Агенцiя

Історія стоїть біля дороги та й дивиться, хто їде по соші. Йде череда, туман взяла на роги. А он село, що зветься Лемеші. Десь там жила Наталка Розумиха, Грицькова жінка, гарна й молода…

Саме цим ліричним уривком із вірша «Стара церковця в Лемешах» Ліни Костенко розпочала творчу зустріч з українським письменником Василем Іваниною модераторка заходу, авторка цих рядків – головна бібліотекарка Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка Надія Заваліна. Тема розкриття образу історичної постаті – Наталки Розумовської – за мотивом роману Василя Іванини «Сонце на Лемеші» обрана не випадково. Уже другий рік поспіль Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека у співпраці з ГО «Спілка жінок Чернігівщини» й Інститутом історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум ім. Т. Г. Шевченка» втілюють у життя проєкт «Видатні жінки Чернігівщини». За цей час було проведено зустрічі з видатними літераторками, науковицями. І нарешті – видатні жінки – історичні постаті.
Ідея зустрічі з Василем Іваниною виникла давно, ще до повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Директорка Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка Інна Аліференко купила в «Будинку книги» історичний роман «Сонце на Лемеші». Прочитавши його, ми разом із ГО «Спілка жінок Чернігівщини» вирішили запросити автора до нашої бібліотеки.
Василь Іванина – наш земляк. Народився він 8 липня 1947 року в селі ШапіхиКозелецького району Чернігівської області. Нині мешкає в Лемешах на Козелеччині. У селі, де жила колись головна героїня його роману – Наталка Розумиха.
Книги Василя Іванини ‒ сучасні, цікаві, захопливі, легкі в читанні. Чимало своїх творів він подарував у день зустрічі і нашій книгозбірні.
Через загрозу ракетних атак зустріч проводили в укритті. Велася також пряма трансляція на сторінці бібліотеки у фейсбуці. Атмосфера заходу була щирою та невимушеною. Говорили про жінку-козачку, яка мала твердий характер, владну натуру і неабияку комерційну жилку – власним коштом збудувала дивовижний храм у Козельці, де знайшла потім вічний спочинок її горда душа. Про Наталку Розумиху – матір останнього Гетьмана Лівобережної України 1750–1764 років Кирила Розумовського.
Наталія Розумовська народилася наприкінці XVII століття в селі Адамівка у багатодітній сім’ї реєстрового козака Дем’яна Демешка. Точна дата народження невідома, ймовірніше за все – десь 1688–1690 роки (а може, й раніше), бо Олексій народився 1709 року в Лемешах, але перед ним з’явився на світ іще старший брат Данило.
Наталка Розумиха (недаремно з козацького роду) була жінка розумна й розсудлива, її поважали на хуторі та в найближчих селах. Загалом у подружжя Розумів народилося шестеро дітей: сини Данило, Олексій та Кирило і дочки – Агафія, Анна та Віра.
Батько, Григорій Розум, городовий козак, полюбляв на зароблені ним гроші погуляти в шинку, досить часто залишаючи свою сім’ю без коштів. А хмільним бував частенько, через те рано помер, залишивши молоду вдову з шістьма дітками.
1730 року Наталка заснувала при дорозі корчму і всіляко дбала про добробут великої родини, не підозрюючи, що доля приготувала їй та її синам неабиякий подарунок: що стане вона графинею з великими статками по всій Україні, що поїде до царських палаців у місто на Неві й матиме за невістку саму царицю, яка гостюватиме в її сільській оселі в Лемешах…
Не захоче придворна статс-дама жити в царських покоях, куди забере її знаменитий син Олексій, і після кількох років гостювання повернеться в Лемеші…
Розумиха вірила, що її діти неодмінно стануть щасливими. Ця дивовижна історія розпочинається з пророчого сну, який наснився їй напередодні Різдва 1731 року: «Нібито в її козацькій хаті під дубовим сволоком засяяли водночас і сонце, і місяць, і зорі». Сон пророкував казкове майбутнє Наталчиним дітям. Це дуже тішило жінку, але Наталка навіть уявити не могла, наскільки велике майбутнє чекало на її синів.
Олексій Розумовський – граф, генерал-фельдмаршал, фаворит і таємний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни. Сприяв відновленню Київської митрополії та гетьманату України.
1750 року пастушок із Лемешів Кирило Розумовський стає останнім Гетьманом Лівобережної України.
У всіх творах Василя Іванини скрізь простежується образ матері. «Батьківщина-мати», «мати, яка народила», «святиня» ‒ саме ці слова виринають у свідомості, коли ми читаємо його романи. Ці слова яскраво підкреслюють і ставлення самого автора до найріднішої людини, яка, незважаючи на тяжку долю, самотужки виховала дітей.
«Книга не просто писалася, я її пережив, бо вона про те, що нині кожному болить», – зазначив у своєму виступі письменник.
«Сонце на Лемеші» – перший історичний роман автора. Решта його робіт – про сучасність. Темою родини Розумовських письменник зацікавився іще у студентські роки. З того часу почав збирати матеріал. Роман народився упродовж чотирьох місяців. Автор зіставляв свідчення про одні й ті ж самі факти, подані в різних джерелах, щоб дійти істини, донести до сучасників найдостовірнішу інформацію, показати героїв свого твору такими, якими вони були насправді, розвіяти міфи про «багатих нероб», створені радянською владою, змалювати образ «непокірної України». До речі, перш ніж братися до написання свого твору, Василь Іванина прочитав книгу Романа Чумака «Бране поле». Вона теж про Наталку Розумовську, але там – інший образ жінки та її сім’ї.
 «Якщо виносив, треба вихлюпнути, як жінці – народити», – каже Василь Іванина. «Пишу від руки цілу ніч, а потім редагую», – зізнається автор. І жартує: напевно, Бог дав йому талант до слова й невичерпну енергію для того, «щоб і на тому світі не вилежався»… Довгих літ життя Вам, шановний, і творчої наснаги!
Під час зустрічі кожен із присутніх мав змогу поділитися враженнями від почутого, прочитаного і вже відомого з української історії, висловити власні міркування про долю головної героїні – цієї дивовижної жінки, про сам роман.
Директорка Чернігівської ОУНБ Інна Аліференко висловила вдячність панові Василю за те, що він завітав до бібліотеки, за подаровані книги. Підтримала виступ пані Інни й поставила влучні запитання авторові роману почесна голова ГО «Спілка жінок Чернігівщини» Ірина Дорожкіна.
Цікавими були й виступи музеєзнавців, істориків, наших колег – бібліотекарів, поетів, громадських діячів та друзів Василя Іванини. Усі були раді зустрітися з мудрим автором, інтелектуалом, проникливою людиною. «Скільки років треба відвести в житті, щоб так гарно написати?» – захоплено й тепло відгукнулася про роман «Сонце на Лемеші» заступниця начальника управління культури та туризму Чернігівської міської ради, очільниця Туристичного інформаційного центру Катерина Литвин.
Завершився захід автограф-сесією та жвавим спілкуванням з планами на майбутню зустріч. Перш ніж написати книгу, Василь Іванина вивчає багато архівних матеріалів, а тому щедро ділиться історичними фактами. А ще він дуже любить наше місто і вболіває за його долю в сьогоденних буремних подіях. Наразі пан Василь завершує роботу над черговим історичним романом про Кирила Розумовського, і вже скоро ми зможемо ознайомитися з новою роботою письменника.
Дякуємо Василю Іванині за цікаву зустріч та відкриті таємниці «творчої лабораторії». Його твори інколи жорсткі, навіть жорстокі, з оголеною правдою, але всі вони торкаються глибин душі і серця.

Довідково
Василь Іванина – український прозаїк, перекладач. Член Національної спілки письменників України з 1993 року. Закінчив Київський університет (1970). Був відповідальним секретарем редакції журналу «Дніпро» (1989–1992). Від 1992 року – у пресслужбі Президента України, від 1993-го – Президента і КМ України, 1994–1998 – керівник пресслужби Верховної Ради України. У 1998 році – очільник секретаріату комітету ВР України з питань свободи слова та інформації.
Василь Іванина – автор книжок повістей та оповідань «Поїздка до матері» (1987), «Журавлі з отчого краю» (1988), «Жалість» (1996), «Полин-люби-мене-не покинь» (1997); романів «Агонія» (2004), «Любов і смерть узурпатора» (2006), «ДОПР» (2009), «З неба зіронька упала» (2013), «Брати» (2016).
Переклав українською мовою окремі твори Олександра Казанцева (книга повістей «Дзвін сонця», К., 1988), Івана Єфремова (роман «Година бика», К., 1989), Е. Нуршина, Д. Ділова.
Член Національної спілки журналістів України.

За додатковою інформацією звертатися:
Надія Заваліна, головна бібліотекарка відділу документів із гуманітарних наук