Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Четвер, 20 січня, 18:09:07

Чернігівському обласному театру ляльок виповнилося 45 років

08.01.2022   14:27Агенцiя

45 років виповнилося Чернігівському обласному театру ляльок ім. Олександра Довженка. Про діяльність театру, акторів, виклики та здобутки розповів в інтерв'ю його директор Віталій Гольцов.

Віталію Володимировичу, Вашому театрові виповнилося 45 років. Пам’ятаєте, як усе починалося?

– Як швидко летить час! Здається, недавно, в 1976 році, прийшли ми до старенького будиночка колишнього дитсадочка, де розмістилася дирекція новоствореного театру, щоб репетирувати свої перші ролі в першій виставі театру «Срібне копитце». Ми – це Ольга Рудько, Ніна Засько (вони й зараз служать у нашому театрі), Тетяна Гордіна (сьогодні її донька – Наталя Піонтковська – наша актриса), Олена Ващаєва, Олена Марченко, Анна Якушева і я. Головним режисером театру й постановником цієї вистави був Василь Ващаєв. Всіх нас потім почали називати фундаторами театру ляльок. І ось на сцені обласної філармонії відбулася прем’єра «Срібного копитця». Так у Чернігові відкрився театр ляльок… Нам дарували квіти й усмішки, говорили багато добрих, лагідних та зворушливих слів. Той день зробив нас лялькарями. Не ляльководами, що просто водять ляльок. А тими, хто по-особливому сприймає світ і вміє своє світосприйняття втілювати у виставах – лялькарями.

А що було далі?

– 1978 року я вступив на акторський курс кафедри театру ляльок Харківського державного інституту мистецтв ім. І. Котляревського. Причому гарне напутнє слово перед останнім вступним іспитом мені дав незабутній Армен Джигарханян, що на той час був із театром на гастролях у Харкові… Я доволі успішно навчався на акторському, мав навіть підвищену стипендію. Але наступного року інститут набирав режисерський курс, і я вирішив знову піти на іспити. Бо вже тоді зрозумів, що театр – це все-таки індивідуальна майстерність, що, на жаль, здійснюється в колективному виконанні. Відчував себе більше індивідуалістом, ніж колективним виконавцем, тому й почав опановувати режисерську освіту. Серед моїх педагогів були відомі люди, колишні «березільці» Роман Черкашин і Дмитро Власюк.

Свою курсову роботу я зробив за творами письменника Владлена Бахнова та латиноамериканських поетів. І отримав оцінку «відмінно з плюсом» від знаного лялькаря, завідувача кафедри театру ляльок інституту Віктора Афанасьєва. А дипломну виставу «Як Левеня та Черепаха співали пісеньку» поставив у Чернігівському обласному театрі ляльок. Тоді його головним режисером був Геннадій Касьянов, з яким ми навчалися в одному інституті. Тільки він закінчив його раніше.

Вже на останньому курсі режисерського факультету я розумів, що кожна вистава потребує насамперед своєї концепції; що мистецтво театру ляльок – не тільки для дітей, але й для дорослих. Після завершення навчання в 1984 році, я мав їхати до театру ляльок Ужгорода. Однак мене тягнуло до рідного міста. Тому я й тоді відмовився від запропонованої посади режисера-лялькаря в Житомирі… До речі, на початку двотисячних років я навіть мав пропозицію змінити країну – очолити театр ляльок у російському Оренбурзі. Мені не раз дзвонили, обіцяли велику платню та комфортну обстановку для творчості. Але на таку звабливу пропозицію я не пристав – обрав рідний театр ляльок у Чернігові.

Моєю першою постановкою як штатного режисера стала «Чарівна зернина» української драматургині Нелі Шейко-Медведєвої. Там ішлося про вирощування та дбайливе ставлення до хліба. Пам’ятаю, що здача вистави відбувалася в художньому музеї… Перед цим директорка театру відправила мене на два тижні до одного з колгоспів Новгород-Сіверського району – допомагати збирати картоплю. Мабуть, щоб я набув досвіду в землеробстві. Очевидно, директорка думала, що це допоможе краще поставити виставу про хліб…

Пам’ятаєте свої перші творчі здобутки?

– Це – вистава «Малюк і Карлсон, що живе на даху», яка в 1987 році була відзначена всеукраїнським оглядом робіт молодих режисерів, а я, крім диплома, отримав і грошову премію. Це був моя перша творча вікторія після закінчення інституту. Пам’ятаю, як на гастролях у Криму ми грали цю виставу на літній сцені одного з курортних закладів. І як одна жіночка з донькою, назвавшись москвичками, доволі скептично ставилися до вистави перед її початком, і з яким захопленням вони виходили після перегляду! Потім були інші здобутки: перемоги в номінаціях на всеукраїнських і міжнародних фестивалях театрів ляльок – у Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Черкасах, Ужгороді, – вистав «Вовченятко з казкової торби», «Гамлет-машина» (перша постановка цієї п’єси в Україні), «Котик, Півник і Лисичка», «Капелюх Чарівника», «Принцеса, що стрибає», «Хлопчик Мотл»… А найбільшим успіхом була перемога «Ангелика, що загубив зірку» в номінації «Найкраща вистава для дітей» на Першому всеукраїнському театральному фестивалі-премії «ГРА-2018». Ще я встиг поставити вистави в театрах ляльок Кривого Рогу, Кропивницького та Хмельницького. Однак, на мій погляд, до творчості не варто підходити зі спортивними критеріями. Тому для мене найважливішими є інші події, в яких я брав безпосередню участь.

Про що мова?

– Наприклад, я був активним ініціатором відновлення статусу театру ляльок у Чернігові. Тобто реформування обласного театру для дітей і молоді – на Молодіжний театр та Театр ляльок. І запропонував надати останньому приміщення нерентабельного кінотеатру імені Олександра Довженка. І це 1996 року сталося. Втім, для того, щоб театр ляльок дійсно став сучасним естетичним центром, старе приміщення треба було істотно реконструювати, наповнити його всім необхідним для мистецтва граючої ляльки. Й ми разом із багатьма співробітниками нашого театрального закладу активно зверталися до представників місцевої та центральної влади, щоб вирішити це питання. І гроші з обласного бюджету на створення проекту реконструкції були надані, отож 2008-го проект зробили. На жаль, до самої реконструкції приміщення справа так і не дійшла…

Я також був ініціатором та координатором із налагодження творчих стосунків і представлення наших вистав в Австрії, Болгарії, Польщі, РФ та ФРН. У багатьох випадках це було побудовано на особистих контактах і знайомствах… До речі, наш театр першим із чернігівських театрів поїхав на закордонний фестиваль – «Мокі-фестиваль-1992», до Відня, в Австрію. Разом із австрійським режисером-лялькарем Стефаном Кульганеком ми стали там співорганізаторами міжнародного театрального проекту «Чернігівські та віденські лялькарі грають «Карусель казок» (Відень). Найтривалішими закордонними гастролями поміж чернігівських театрів були наші двомісячні гастролі Польщею. Мої контакти з посольством Болгарії в Україні відкрили нам можливість поїхати 1997 року на міжнародний фестиваль театрів ляльок до Пловдива.

У кожного театру, як і в кожної людини, є періоди підйомів і спадів. У нашого театру ляльок, наприклад, період з 1992 до 2001 років можна назвати «десятиріччям зарубіжних мандрів»… А період 2014-2018 років – «часом вистав для дорослих та вітчизняних гастролей». Оскільки мистецтво театру ляльок – універсальне, практично для всіх вікових категорій глядачів, то 2016 року, за моєю ініціативою, в театрі ляльок імені Олександра Довженка була започаткована «Вечірня сцена» й колаборація з акторами іншого театру. Тут ідеться про запрошення актора Молодіжного театру Олексія Биша на роль у ляльковій постмодерній виставі «Гамлет-машина». Ми показували вистави для дорослої публіки. Справа це – надскладна, бо й до цього часу в Чернігові існує стереотип, що театр ляльок є начебто суто дитячим театром. Тож тільки наполеглива повсякденна праця з дорослими глядачами й щорічне поповнення вечірнього репертуару дасть бажаний результат.

Мистецтво театру ляльок потребує, як ніяке інше, злагодженого колективу, де всі його частини діють наразі, немов найкращий швейцарський годинник! Чернігівський обласний театр ляльок ім. Олександра Довженка, маючи сплав досвідченого та молодого поколінь, намагається досягти найкращого. Попри різні (за оцінкою успішності) відрізки його існування, наш театр – нащадок та продовжувач творчої справи першого в Україні професійного театру ляльок, який відкрили у Чернігові 1921 року. Доля цього театру була важкою, а час існування – коротким. Але мистецтво – вічне. Тому плекаю надію, що творчий шлях чернігівських лялькарів буде довгим і успішним!

джерело

Фото з фесбук сторінки Віталія Гольцова

Останні новини Чернігівщини

На ґанку будівлі Поштової монтують ковані металеві поручні та навіс

На ґанку будівлі Поштової монтують ковані металеві поручні та навіс 15:52

Триває реставрація пам’ятки архітектури місцевого значення «Поштова станція губернського казначейства», яка розташована на Валу.

Збільшився розмір плати за видачу та продовження дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства

Збільшився розмір плати за видачу та продовження дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства 15:45

У зв’язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб збільшився й розмір плати за видачу та продовження дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

85,1% жителів Чернігівщини уклали декларації з лікарем первинної ланки

85,1% жителів Чернігівщини уклали декларації з лікарем первинної ланки 15:37

85,1% жителів Чернігівщини уклали декларації з педіатром, терапевтом чи сімейним лікарем у четвертому кварталі 2021 року.

 Виконком погодив демонтаж 22 рекламних вивісок, які не відповідають дизайн-коду міста

Виконком погодив демонтаж 22 рекламних вивісок, які не відповідають дизайн-коду міста 15:33

Виконавчий комітет Чернігівської міської ради сьогодні, 20 січня, погодив демонтаж ще 22 тимчасових об’єктів (вивісок), які не відповідають Концепції оформлення зовнішніх фасадів будинків з об’єктами громадського призначення на території м. Чернігова (дизайн-коду міста).

На вул. Шевченка, у районі Чернігівської політехніки, демонтують великогабаритний МАФ

На вул. Шевченка, у районі Чернігівської політехніки, демонтують великогабаритний МАФ 14:48

На вул. Шевченка, навпроти школи №16, проводиться демонтаж великогабаритного МАФу.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини