Як відзначали різдвяно-новорічні свята у Чернігові 100 років тому

04.01.2022   09:29 — Агенцiя

У Чернігові на початку ХХ ст. святочні обряди були ще у повній силі.

 Відомий професор В. Дубровський, який народився у Чернігові у 1897 році, згадував: "На Різдво діти Лісковиці ходили по домам з різдвяними Зірками... Для мене, чотирирічного, це видовище було захоплюючим. Зірки бували різнокольорові – з паперу червоного, золотого, срібного. А в середині була картинка Віфлеємської печери з Дівою Марією, Христом у яслах, старим Йосипом, вівцями, коровами, східними пастухами та їх дарунками Цареві. Десь у середині зірки, за лаштунками, горіла свічка, що освітлювала усю євангельську групу Народження Христа. Кожна група дітей-співаків намагалася побудувати собі найкращу Зірку, найбільшу, найбарвистішу, найпривабливішу. То було справжнє народне дитяче мистецтво..."

  Зайшовши до хати, діти звертались до господаря: "Дозвольте у Вашій хаті Христа славити!". Дозвіл охоче надавався. Господарі вислуховували дитячі голоси, дякували колядникам і обдаровували їх солодощами, яблуками, горіхами, цукерками. . Діти дякували за частування і бажали всім веселого Різдва, йшли до іншої хати.

  У кожному будинку Чернігова, особливо там, де були діти, на початку ХХ ст. влаштовувалася власна Ялинка. Звичай прикрашати оселі лісовою красунею прийшов до України із Західної Європи, остаточно закріпився за часів Петра І.

  У ХІХ ст. відбувся справжній "ялинковий бум" – це дерево стало символом міської культури, а на початку ХХ ст. вже прикрашало будинки заможних представників сільського населення.

  До початку ХХ ст. прикрашання ялинки було для дітей таємничим. В. Конашевич, один з найвідоміших майстрів дитячої книжкової ілюстрації, чиє дитинство пройшло у Чернігові, згадував, що дорослі зачиняли двері вітальні, довгий час звідти доносилися розмови, сміх, звуки від падіння намиста та пересування стільців біля ялинки. . А діти в очікуванні хвилювалися, аби ялинка була високою і чесно прикрашеною. Раптом двері відчинялися і малюки застигали на порозі у захопленні від побаченого дива...

  "Ялинка стояла на видному місці, вся оздоблена блискучими прикрасами. Кольоровими ланцюгами. Нитками срібного павутиння, цукерками у блискучому папері, пряниками, золоченими і срібленими горіхами, червоними яблучками. Фігурками й картинами релігійного характеру… Під ялинку часто клали для дітей подарунки. Увечері, в урочисту хвилинку на ялинці запалювали яскраві свічки, нашпилені голками на галузки. По кімнаті розливався запах ялин, кіптяви від свічок та фарби і клею від іграшок. Було дуже радісно і святочно. Пізніше вогні на ялинці гасили – до наступного вечора..."

  А вже у ХХ ст. діти активно брали участь у виборі ялинки та її декоруванні. Ірина Коцюбинська згадувала, що її тато - Михайло Михайлович Коцюбинський - активно допомагав прикрашати ялинку, запалював бенгальські вогники, співав колядки і стріляв з хлопавки. А потім родина йшла до костьолу, де лунав орган та відбувалося справжнє дійство, що зачаровувало дітей.

  Якщо Різдво було святом першої величини та носило сімейний характер, то Новий рік мав дещо інші ознаки. З давніх часів вечір 31 грудня називався Щедрим, Багатим, Меланкою. Це було одне з найдавніших і найпопулярніших свят, що дійшли до нас з глибокої давнини. Цього дня жителі нашого міста запрошували гостей, ходили самі в гості, відвідували ресторани та театри. Всю новорічну ніч на ковзанці грав військовий оркестр.

  А 1 січня, на Новий рік, відбувався парад на Соборній площі. Працювали театри та кінотеатр.

  Перед Новим роком проводилися благодійні танцювальні вечори, збори від яких переводилися на потреби бідних студентів та гімназистів. Для дітей влаштовували новорічні ялинки. І не тільки для гімназистів, але й для учнів церковно-приходської початкової школи. Не обділені були увагою й діти-сироти, які проживали в місцевому притулку, в них була весела ялинка з призами та подарунками.

  За ініціативою дружини командира 176 піхотного Переволочинського полку Є. Гаврилової для хлопчиків потішних, що були прийняті до полкової родини, щорічно влаштовувалися новорічні вечори з ялинкою, Віфлеємською зіркою бенгальськими вогниками, "живими картинками", піснями, віршами, ласощами та подарунками, придбаними коштом офіцерів полку.

  Першого січня в залі Дворянських зібрань проводився традиційний "обмін візитами", на зібранні були присутні губернатор і губернське дворянство. А в новорічну ніч у Спасо-Преображенському кафедральному соборі служили традиційний новорічний урочистий молебень, на якому були присутні перші особи міста.

  З початком 1 Світової війни від балів, маскарадів, ілюмінації довелося відмовитися. У залах будівлі Дворянських зібрань, земської управи, навчальних закладів міста проводились благодійні вечори, концерти, збори від яких йшли на допомогу біженцям та пораненим, на різдвяні подарунки нижнім чинам, що були відправлені до діючої армії.

  Через значне здорожчення продуктів харчування скромнішим став і новорічний стіл. Так, у "Чернігівській земській газеті" були надруковані витяги зі щоденника одного із мешканців міста. 25 грудня він написав: "Празднуем во всю! Есть мясо, керосин, сахар и даже пшеничный хлеб!"

  Попри все місто продовжувало жити своїм життям. Чернігівці обурювалися поганими умовами відпочинку на вітчизняних курортах і жалкували, що австрійські та німецькі для них тепер недосяжні, були в захваті від шоколадних бонбоньєрок із фігурками сестер милосердя... І сподівалися на щастя і добробут у Новому році. Вони не знали, скільки нещасть на них чекає попереду.

  Традиції колядування та щедрування у цей період ще зберігалися, але поступово втрачали свою привабливість та патріархальну простоту. 

Костянтин Самбурський, псаломщик с. Гужівка Ічнянського району, у своєму щоденнику 31.12.1921 року записав: "Причина знищення цього хорошого давнього звичаю, напевне, у нинішньому житті, що знищує усе старе. Не до того, кажуть, щоб веселитися та щедрувати".

  Після Жовтневого перевороту різдвяні свята були проголошені такими, що суперечать новому побуту та соціалістичному будівництву і з часом заборонені.
  Стаття другого секретаря ЦК КПУ і першого секретаря Київського обкому Павла Постишева, що була надрукована у грудневому номері газети "Правда" за 1935 рік, про необхідність "організувати дітям щасливу ялинку" стала початком відродження традиції святкування Нового року, але у новому форматі.

  У Чернігові того року був влаштований костюмований вечір для 200 старшокласників. А весь радянський народ офіційно поздоровили з Новим роком, про що повідомила жителям нашого міста обласна газета "Більшовик".
  Таким чином, на початку ХХ століття наші старі, предківські релігійно-побутові обряди були, на жаль, знищені і замінені новим, "червоним" святом, яке не мало нічого спільного зі звичаєм встановлювати ялинку на Різдво.