Пам’ять про воїнів-земляків Жукотківської громади

04.11.2017   11:02 —

Роки йдуть, а пам’ять живе. Нарешті в наші дні через сімдесят два роки після завершення війни відкрився в селі Жукотки пам’ятник на честь воїнів-односельців, які загинули на фронтах Другої світової війни.

У 2016 році, після співставлення списків про загиблих на війні, які були надруковані в 70-х рр. ХХ ст., тт. 1 та 9 “Книга Пам’яті України. Чернігівська область”, інтернет-cайту “ОБД-Мемориал”, презентував мешканцям Жукотківської громади уточнений список “Хроніка втрат воїнів-земляків на фронтах Другої світової війни 1939–1945 рр.” Наразі встановлено, що на фронтах війни із сіл Жукотки, Левоньки та Гірманка загинули 214 наших земляків. Нещодавно до списку додалось прізвище Іллі Голуба, який загинув під час радянсько-фінської війни у 1940 р.

Отже, кількість загиблих воїнів 215 складається з тих, хто зник безвісті, загинув під час бою чи у німецькому полоні, помер від тяжких поранень. “Хроніка втрат…” свідчить про те, що лише в одному 1941 році загинули понад 50 наших воїнів. Серед загиблих на війні найстарішим за віком був Єдомаха Іларіон Сергійович, а наймолодший – Сич Іван Миколайович. У переданих матеріалах є останнє фото військовополоненого Івана Митрофановича Ющенка, який в травні 1944 року загинув у Норвегії – одному з численних нацистських таборів смерті.

Наші воїни-земляки, здійснюючи свій військовий обов’язок, служили льотчиками, стрільцями, кулеметниками, артилеристами, мінометниками, розвідниками, шоферами, зв’язківцями, саперами, пекарями та ін. За свої військові здібності дехто з них мав військові звання: 14 мали сержантські, 9 лейтенантські. Особливо відзначаються полковий комісар Сергій Максимович Чирва та гвардії капітан Тихон Прокопович Антипенко.

У травні 2015 року під час святкування 70-річчя Великої Перемоги, виступаючи перед ветеранами війни у Верховній Раді України, Президент України Петро Порошенко констатував наступне: “Кілька років тому шоком для більшості українців стала сумно відома заява, – образлива і зневажлива щодо наших ветеранів і всіх українців, – ніби Росія виграла б війну і без України. Такі слова – це і наруга над пам’яттю загиблих воїнів, і знущання над почуттями живих ветеранів”.

Своєрідним підтвердженням цієї думки є записи бойових командирів у нагородних документах наших шістьох воїнів-земляків, які нещодавно Жукотківській громаді передали краєзнавці району. Ось уривки з них: “Перепеча Василий Михайлович: “под интенсивным огнем противника сутками не покидал работы, под проливным дождем часами не выходил из воды строил переправы и мосты… Своим мужеством и стойкостью способствовал быстрому строительству переправ и успешному форсированию водных преград наступающими частями дивизии боевой техники… Убит при форсировании реки Висла”. Романенко Иван Яковлевич: “проявил образец мужества и отваги. Под ураганным пулеметным и минометным обстрелом противника он проделывал проходы для артиллерии и пехоты”.

Сьогодні наші воїни-земляки повертаються до своєї малої Батьківщині у вигляді меморіальних плит з усіх куточків, де колись на фронтових шляхах війна забрала їхні життя. Символічним є і це місце – біля приміщення відновленої громадою церкви та пам’ятника воїнам-визволителям, які загинули у жорстоких боях під час оборони та визволенні сіл у вересні 1941 та 1943 років.

Нещодавно за підтримки Михайло-Коцюбинської об’єднаної громади, куди з грудня 2016 року входить Жукотківська громада, відкрито своєрідний Меморіал пам’яті для нинішніх та прийдешніх поколінь – йдучи до храму у свята та будні будемо схиляти голову та згадувати тих, хто не повернувся з Другої світової війни, адже викарбувані прізвища мужніх воїнів будуть нагадувати нам про кожну краплину крові, кожну сльозу, пролиті нескореним народом, про його подвиг у титанічній боротьбі із гітлеризмом.

Боляче говорити про війну Ніні Сінкевич. Четвертий рік її син в зоні АТО, бачить його лише під час відпусток. А на меморіалі прізвища чотирьох її родичів. Ніна Сінкевич, завідувач Жукотківського фельдшерського пункту: «Із батькової лінії два брати рідні не повернулися і з материної також. Хочеться вклонитися низько їм і хочеться вірити, що вони не даром полягли за нашу Вітчизну, і діти наші відстоюють її кожен день теж не даремно».

У Тетяни Загаби під час Другої світової пропали безвісти обидва діда. Бабусі, каже, ніколи їх не поминали, вірили, що повернуться. Ось і повернулися – в граніті. Тетяна Загаба, жителька села Жукотки: «Душу рве емоціями. Це якась гордість, що мій дід наче воскрес – один і другий. Я їх не бачила ніколи, але наче я сьогодні побачила. Я їх тут зустріла».
На гранітних плитах викарбувані прізвища 215-ти загиблих жителів сіл Жукотки, Левоньки та Гірманка. В громаді зараз проживають люди із розселеного у 60-х роках під час затоплення села Сивки. Їхніх дідів також вшанували. Оксана Голич, голова організації ветеранів сіл Жукотки, Левоньки та Гірманка: «Вирішили окремо зробити колонку на стелі – окремо виділити село Сивки, там 13 чоловік, мабуть це не всі, буде ще доопрацювання, будуть добавлятись».

Увага і чуйність – це те найменше, що ми можемо і повинні робити для наших ветеранів, а разом з молодим поколінням збирати та вивчати героїчні сторінки людських доль наших земляків. Багато хто з них теж мали бойові нагороди за виявлені мужність та відвагу в боях з ворогом. Адже у післявоєнний час серед нас були понад 126 ветеранів тієї війни із сіл Жукотківської сільської ради, а сьогодні поряд з нами знаходиться один із них – Олександр Миколайович Команда. Сподіваємось, що скоро тут відкриють пам’ятний знак “Книга Пам’яті”, щоб зібрані матеріали про загиблих та ветеранів війни разом з їх фотокартками були доступні всім, так як це вже зробили в Киїнській та Шестовицькій громадах.

Не забудемо, не відкинемо у безпам’ятство високу істину – перемога над нацизмом була здобута не стільки бойовою технікою, скільки величезними жертвами, високим героїзмом наших людей.


Андрій Курданов, Оксана Ільчук