Людмила Киселиця: "У києві й рівень підготовки учасників вищих, й суді суворіші"

18.01.2014   11:15 — Агенцiя

Хто з нас хоч раз у житті не намагався показати на стіні навпроти світла птаха чи зайця? Чернігівські студенти взяли цю ідею, яка лежала на поверхні, розширили її й понесли до глядачів. Щоправда, кажуть, спершу були під враженням від американського театру тіней, відео якого одного разу переглянули. Потім пішли власним шляхом.

Уперше країна побачила Чернігівський театр тіней «Fireflies» («Світлячки») в шоу «Україна має талант». Потім були різні сцени. І нарешті — прямі ефіри на польському телеканалі TVN і вихід у фінал талант-шоу «Mam Talent» в Польщі. Як аплодували польські глядачі виставі на тему безсмертної композиції Майкла Джексона «Earth song» про проблеми довкілля, ставлення людини до природи і планети! Молоді актори за білим екраном творили диво. Тіні перетікали з однієї картини в іншу, розповідаючи про вічне. Глядачі просто завмерли.

Для фінального виступу «Світлячки» підготували сюжет на тему Другої світової  війни. Вони довідалися, що повоєнну Варшаву відбудовували з нуля. У своєму щемкому проникливому виступі юні актори розповіли про те лихо, яке з Україною розділили найближчі сусіди. Над?звичайно красиві, відточені й злагоджені танцювальні й акробатичні рухи плавно і довершено створювали образ за образом. Кожен з них був скупаний в оплесках глядачів. А показаний наостанок символ Варшави —русалка Сава — викликала овації. І хоч тоді Чернігівський театр тіней посів  4 місце, його склад вдячний глядачам, які полюбили іноземних учасників і на кожному етапі віддавав їм «топові» місця. Як нині живеться колективу — про це розмова з організатором театру Людмилою Киселицею.

— Уся Україна, а особливо Чернігів, затамувавши подих стежили за вашими виступами  на «Mam Talent». Як ви туди потрапили?

— Просто виникла ідея вийти на європейський рівень. Показати, що Україна теж багата талантами. До нас на розважальні  шоу приїздять учасники з різних країн. Чому б і нам не вчинити за їхнім прикладом? Щоб усі дізналися, що є місто над Десною з багатющою історією, щоб захотіли його відвідати.  А поляки — найближчі сусіди. У нас із ними дружні відносини. Коли ми прибули на кастинг, збагнули, що польську мову зрозуміти просто. А відповідали зазвичай українською або англійською. Тому нас також розуміли. Коли вже приїхали на півфінал, то організатори конкурсу  знайшли студента-перекладача.

Людмила Киселиця (білявка) організувала театр, в якому всі учасники — художники, декоратори, постановники і виконавці. Фото надано Чернігівським театром тіней «Fireflies»Людмила Киселиця (білявка) організувала театр, в якому всі учасники — художники, декоратори, постановники і виконавці. Фото надано Чернігівським театром тіней «Fireflies»

Ставилися до нас дуже тепло. Там вимоги не дуже високі. У Києві й рівень підготовки учасників вищий, і судді суворіші. Журі проекту — співачка Агнешка Чилінська, акторка Мавгожата Форемняк і хореограф Агустин Егуррола — в один голос відзначило, що виступ «Fireflies» у півфіналі видався ще емоційнішим і технічно досконалішим, ніж на кастингу. Також вони підкреслили значущість теми, обраної театром для вистави.

У прямому ефірі за вихід до великого фіналу проекту, крім нас, зійшлися представники жанру ілюзії, повітряної акробатики, бітбоксу, танцівники та вокалісти.

Ведучі шоу Марчин Прокоп і Шимон Хововня одразу після закінчення виступу останнього учасника оголосили трійку претендентів, які потраплять у фінал проекту. Разом із «Fireflies» за перемогу в першому півфіналі й автоматичне потрапляння до фіналу боролися 13-річний вокаліст Куба Анушевич та ілюзіоніст Томаш Кабіс. Останній став фіналістом 6 сезону «Mam Talent» за рішенням суддів, а ось театр тіней «Fireflies» завоював більшість глядацьких голосів і одразу  потрапив до великого фіналу.

— Як ви готувалися до такого важливого виступу? Як народжуються ваші сюжети?

— Сценарії створюємо всі разом — сідаємо і пишемо. Суперечки, звісно, бувають, оскільки це робочий процес. Намагаємося якось владнати ситуацію. Не завжди одразу  виходить.

Усі обов’язки   між собою ми розподілили. Леонід Скрипка, приміром, займається технічною частиною — починаючи від анімації й закінчуючи макетами. Є організаційний склад — це четверо людей: Єлизавета Соколова, Яна Бригінець, Владислав Поліщук та я. Двоє дівчат відповідають за виготовленням реквізиту.

Інколи звертаємося по допомогу. Наприклад до «Mam Talent» нас готував хореограф-постановник  Костянтин Томільченко. Ми з ним знайомі ще з шоу «Україна має талант». Він поставив нам виступ відсотків на 70.

— Скільки у вашому творчому колективі учасників? Які критерії відбору?

— У колективі 12 учасників. Усі ми або студенти, або випускники Чернігівського державного технологічного університету. Маємо за плечима хто спортивно-танцювальне минуле, хто вокальне. Є власний перукар-візажист. Улітку  навіть влаштовували міні-кастинг. Узяли ще двох хлопців.

Критерії відбору — мінімальна акторська база, щоб людина могла розкуто почуватися на сцені, щоб мала акробатичні дані й добру фізичну підготовку. А також дружелюбність і доброта. Ми найбільше часу проводимо разом із театром. Майже щодня збираємося на репетиції, перед останнім конкурсом вони були особливо напружені.

— Під час виступів у вас бувають непередбачувані ситуації?

— Без несподіванок не обходиться. Бувало таке, що не вмикався звук під час виступу. Якось перед виходом на сцену з’ясувалося, що забули реквізит гітари, то бігали по всій будівлі — шукали. Ледве владнали ситуацію.

Але коли серйозні виступи, то це максимальна концентрація. Бувають каверзи, не від нас залежні. Коли виступали на відкритій сцені — вітер здійнявся такий, що картонний реквізит вилетів із рук. І ширму тримали восьмеро людей. Це насправді був стрес.

— Коли ви зрозуміли, що йдете правильним шляхом?

— Найголовніше для артиста — визнання. Цікаво те, що кожен по-своєму розуміє наші постановки. Коли бачимо, що людям подобається, для нас це величезний плюс. Розуміємо, що йдемо правильною дорогою.

Навесні у нас був великий благодійний концерт у Києві, в інституті міжнародних відносин. Перший такий серйозний для нас. І коли він закінчився, ми зрозуміли, що нам все вдалося, бо глядачі були в захваті. Вони піднялися і вітали нас тривалими оплесками.

— Наскільки театр тіней змінив ваше життя? Ви збираєтеся працювати за здобутою в університеті спеціальністю чи стати професійною театральною групою?

— Дехто з нас закінчив університет тільки торік. Та сталося як сталося: ми вже не уявляємо життя без свого театру. Тому збираємося продовжувати діяльність. Тим більше, що ми дуже затребувані. Людям потрібна казка, яку ми їм даруємо. За її допомогою можна сказати більше, ніж словами: слух може підвести, а зір фіксує саму сутність. За ширмою можна реалізувати найкреативніші ідеї.

Ми порушуємо найрізноманітніші теми: казки, подорожі й просто людські стосунки. Наша мрія — робити життя кращим, давати зрозуміти, що воно багатогранне і в ньому завжди є місце для дива.

— З точки зору глядачів, здавалося б, вам небагато треба: за ширмою не видно ні ваших костюмів, ні макіяжу…

— Але  на поклін все одно треба виходити в усій красі! У нас поки що немає постійного спонсора — підтримують батьки. Ми їм дуже вдячні. Сподіваємося колись вийти на той рівень, який даватиме нам змогу заробляти на себе самостійно. Єдине, в чому нам пощастило, — не платимо за залу і маємо безкоштовну сцену в стінах рідного університету. А ми за це розраховуємося виступами на студентських концертах. Ось такий у нас бартер!

— З якими думками повернулися в Україну? Які творчі плани?

— У Польщі ми одержали величезний досвід. Багато вражень, емоцій, нові знайомства. Незалежно від результату. Це для нас справді була подія. Це поштовх рухатися далі, вдосконалюватися, розвиватися. Чудово, коли доносиш до людей ідею, а вони відгукуються. Треба вміти дослухатися до критичних зауважень, враховувати їх і рухатися далі.

Багато хто з наших молодих сучасників демонструє  слабкість, інертність, розгубленість перед обставинами. А наш «найтіньовіший» театр України кидає на них світло: у будь-якій поразці закладено основи майбутніх перемог. І найголовніша з них — перемога над самим собою.

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Людмила КИСЕЛИЦЯ. Народилася в 1992 році в місті Черкаси. Закінчила Чернігівський політехнічний університет. Займалася художньою гімнастикою, танцями, легкою атлетикою. Створений нею колектив брав участь в різних талант-шоу України та Росії. Одержав Гран-прі 7-го Міжнародного фестивалю студентської творчості «Мы вместе»  (Росія), завоював перемогу в регіональному етапі міжнародного фестивалю «Салют талантів».

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/lyudmila-kiselicya-u-kiyevi-j-riven-pidgotovki-uch/