У небо - на жабках...

25.06.2013   10:57 — Агенцiя

«Погодьтеся, що в кожному пристойному місті має бути своя пам’ятка. В Парижі — це Ейфелева вежа, в Римі — руїни Колізею в гарному стані, в Москві — Бородинська панорама та Красна площа…

У нас у Чернігові таких пам’яток було дві: дуб, у чиїй тіні проїздом стояв Пушкін, та фонтан, навколо якого затишно влаштувалися зелені жаби. «Ходімо на жабки», — казали ми й умощувалися на них, перемовлялися одне з одним, потім злазили та мили солодкі від морозива руки у фонтані. Кажуть, у центрі стояв кам’яний хлопчик з рибою. Куди він подівся? Та й чи був хлопчик?.. На жабках за чудової погоди завжди було гамірно…»

Ось такий початок нової вистави Чернігівського молодіжного театру «На жабках». Власне, оці «жабенята, жабунці» — літній проект молодіжників, такий собі «розважально-епохальний» подарунок театралам, котрі аж ніяк не хочуть, аби театральний сезон закінчувався разом із весною. Адже ціле літо — без вистав, то вже занадто, погодьтеся.

Минулого червня чернігівці гаряче аплодували акторам, котрі й самі розважалися, й народ розважали постановкою «Білет до Одеси, або Пароход пливе «Анюта». Але Одеса, звісно, прекрасне місто, проте Чернігів — і до душі, й до тіла ближчий. Бо свій же, ріднесенький. Так і народилася ідея уславити наш стародавній, однак вічно юний град. Нехай і провінційний, але ж усі таланти народжується саме в провінціях, як ти не крути.

Збирати «провінційні наспіви» взялася завідувачка літературною частиною театру Алла Пушкіна, котра, зазначу свого часу закінчила Московський літературний інститут, та ще й відділення драми. Отож і карти в руки, як кажуть. «Наспівів» набралося на дві години з хвостиком театрального дійства. Причому, глядачі то плакали, то сміялися, та й руки «пооббивали», аплодуючи.

Для головної теми, як каже Алла, потрібна була ні, не сенсація, і навіть не візитівка Чернігова. І не «маніяк з лопатою», про якого стільки було колись розмов — для відпочинку то було б занадто кровожерним дійством. А волілося знайти щось миле і любе серцю багатьох чернігівців, щось ностальгічне, щире й душевне. Зелене-зелене, мокре-мокре. Що можна було колись обійняти і — не тільки заплакати, а й заверещати у захваті. Здогадатися неважко, це вони — фонтанні жабки, у сквері Попудренка, яких уже змело вихором часу. Але — не з пам’яті! На жабках у небо полетіло і наше дитинство, і дитинство наших дітей… До того ж новенький «вельмишановний і музичний» фонтан не дуже то й балує дорослих і дітвору. Якось по обіді у спеку проходила повз нього, а у фонтану була, мабуть, сієста. Малюки й дорослі сиділи в тіньочку й спраглими очима поглядали, чи нарешті не зашумлять довгоочікувані струмені. Звісно, увечері тут гарно, а от у буденну спеку — не освіжитися.

Нема тобі колишні жабки. Скільки поколінь дітей шліфували їхню зелень своїми сідничками, бовталися у воді, мили рученята, з’ївши ескімо за 20 копійок і запивши його апельсиновою газировкою з автомату, де склянка напою коштувала 3 коп. А пригадалося мені це зовсім не тому, що сплю і бачу минулу епоху. Все йде і все минає, знаєте. Проте спогади — вперта річ. Та й «На жабках», виявляється, «радянському дитинству присвячується…» — так на афіші написано.

Для вистави у театрі дещо видозмінили глядацьку залу, поставивши посередині фонтан з жабками, де зелені амфібії абсолютно тотожні тим, незабутнім. За це щире дякую дизайнерці Олені Соловйовій.

Як у кожному романі, повісті, виставі має бути художній конфлікт (простою мовою, зачіпка), то у «Жабках» — це хлопчик з рибою, котрий стояв посередині фонтану, а потім раптом кудись зник.

Його шукає не тільки чарівна міліціонерка (Мирослава Витрихівська). Переймаються долею голісінького хлопчиська і тьотя-прибиральниця фонтану — мила жіночка у стилі ретро (заслужена артистка України Любов Веселова), й елегантна «папараці» (Тетяна Салдецька), й дивна квітникарка-дачниця (Юлія Матросова), й дівчинка, котра весь час розповідає то віршик про жабок, то казку (Розалія Кучерова), а ще розповсюдниця театральних квитків — у душі жінка-вамп (Руслана Остапко).

Саме тут, біля фонтану, відбуваються і драми, і комедії нашого життя. Дядечко з банкою сметани (Валентин Макар) розповів, як саме цим продуктом він виховував свою дружину й лікував собі нерви. А перевтілившись у іншого героя, нарізаючи кола на велосипеді біля фонтану, Валентин заспівав чудову пісню про «дорогу без начала и конца». Інна Атрощенко зіграла співунку-веселенку Раєчку, Микола Пономаренко — божевільного поета. Олена Сиротова та Микола Бичук — зворушливу закохану пару. А як лишень Оленка танцювала на пуантах… Руслан Бугай взагалі утнув фокус-покус із фотографією, коли забажав сімейну світлину на свій майбутній надгробок… разом з донькою та онукою.

Але справжній фурор справив Олексій Биш. Він то намагався напроситися чи то тамадою, чи то фіктивним родичем. То пліткував про жінок, котрі цокали підборами повз жабок. Затим співав веселу пісню про кеди, довівши перед цим мало не сказу акомпаніатора. А коли під чітким керівництвом режисера, який надумав переписувати й Пушкіна (Роман Покровський) удавав із себе горе-актора — зала аж тремтіла від сміху.

Ось так і пролетіло дві години — непомітно й щасливо. До слова, за пісні акторам окреме спасибі. Так само й за живу музику — «Надії маленькому оркестрику» у складі Сергія Царевського (фортепіано), Андрія Михеда (гітара) та Олега Ніколаєнка (баян).

Щире дякую музичному керівникові постановки й головному концертмейстерові Олександру Корзаченку, балетмейстерові Олені Тіпаловій та режисерові-постановнику, художньому керівникові театру Геннадію Касьянову.
Іще одна «фішка» проекту «На жабках» — справжня історія фонтану у світлинах. Виставка унікальних знімків — заслуга чернігівського колекціонера Костянтина Ягодовського. Виявляється, до війни у центрі фонтану був крокодил, а навколо нього — піонери. Є фото військової пори, де повз фонтан крокують німецькі вояки. Далі — фонтан з потрощеними від вибухів скульптурами. Потім, нарешті, повоєнні жабки. І хлопчик з рибою, який усе ж таки був. І котрий з’являється й наприкінці вистави, блискучий і веселий.

— Звісно, — говорить Алла Пушкіна, — жити треба майбутнім. Але чому б інколи й не згадати щемливе, дороге минуле, дитинство? Може, тому у виставі й парад із червоними прапорами (але без серпів і молотів) та дискотека 80-х. А головне, що глядач нас зрозумів і підтримав. Адже і жабки — це теж історія нашого міста.

Геннадій Касьянов до всього додав:
— «На жабках» — вистава літня, розважальна. Але наш Молодіжний нічого не робить просто так. Усе разом — це культурологічний проект, де люди не тільки сміються, радіють, відпочивають, а й дізнаються про цікаві речі, історію врешті-решт. Як кажуть, задля розуму й задля серця.

До речі, в антракті глядачам у барі безкоштовно пропонували морозиво, мінералку та соки. І було приємно, солодко та смачно, як у дитинстві…

Пархоменко Людмила, "Деснянська правда"