З обладнання - ліхтарик з мобільного та скальпель: як рятували життя у блокадному Чернігові

25.07.2022   08:08 — Агенцiя

Роман Бондаренко, судинний хірург із Чернігова розповів, як намагався рятувати не лише життя, а й кінцівки потерпілим у місті, яке взяли у кільце.

Його історію виклали у фейсбуці - на сторінці спільного проєкту Міністерства охорони здоров'я за підтримки ВООЗ та ЄС "Дякуємо серцем".

Найгірше, каже лікар, це було дивитися в очі пацієнту і казати неприкриту правду - що у них бракує усього і зберегти кінцівку вони не зможуть.

«Вибачте, вашу кінцівку врятувати не можна, її треба ампутувати, бо це питання  життя або смерті». Морально дуже важко дивитися в очі хворому і говорити це», - розповів Роман Бондаренко.

Після 24-го лютого робота в нього кардинально змінилася, як і у більшості лікарів. Звісно, до війни ніхто не буває готовий. Певну підготовку він мав, бо навчався на військовому факультеті медичного університету, мріяв стати військовим медиком, але через певні причини цього не сталося, тож став судинним хірургом. У блокадному Чернігові такий фахівець був за справжнє диво.

Коли місто потрапило у щільне кільце, в усі лікарні почали масово надходити постраждалі. Тож удома пан Роман майже не бував. Згадувати такі моменти йому важко.

«Це якраз те, що дуже хочеш забути, але не виходить. Коли зникло тепло, вода, електрика – стало занадто складно, бо оперувати доводилось за температури +8 в операційній. Одягав два операційних костюми і теплі шкарпетки, щоб хоч якось зігрітись», - говорить він про «особливі» умови праці.

Дуже запам'ятався випадок, коли 17-го березня відбувся масовий артобстріл міста, після якого кілька годин поспіль звідусіль везли поранених. Лікаря попросили залишитися, бо в одного з пацієнтів була підозра на судинне ушкодження.

«Я запідозрив, що у нього ушкодження підколінної артерії. Так і було. Ми повезли його в операційну. В цей же момент знову розпочалися обстріли, і нам довелося оперувати під ліхтариками мобільних телефонів. Хлопець перед цим втратив багато крові, тож операція була вкрай складною.

Однак за день стало зрозуміло, що, на жаль, кінцівку врятувати не вдасться. М'язи відмирали, почалася ниркова недостатність. Наступна операція – і знову артобстріл. Я розумів, що був би радий «вигнати» медиків із операційної, щоб вони сховалися, але не можу цього зробити, бо не те що кожна рука, кожен палець потрібен», - гірко зауважує Роман Бондаренко.

Після ампутації медики намагалися дістати необхідні медикаменти, кров, плазму для пацієнта, бо всі запаси були використані, а станція переливання крові теж постраждала під час обстрілів. На щастя, в цьому лікарям допомогли волонтери.

Хлопця вдалося стабілізувати, але в нього ще були тяжкі вогнепальні ураження верхньої кінцівки. Чернігівські травматологи тоді не могли нічого зробити, бо не було необхідних девайсів. А хлопцю дедалі гіршало й гіршало. Виникли інфекційні ускладнення, довелося робити реампутацію.

«Однак ми не могли прооперувати його руку, їй була потрібна серйозна антибактеріальна терапія, нормальні побутові умови, яких у заблокованому місті ми не могли забезпечити. На щастя, в кінці березня хлопця вдалося евакуювати», - розповів лікар.

А нещодавно він дізнався, що пораненого тоді вдало доправили до Києва. Потім було дуже складне лікування, але захисник  – живий і продовжує боротися.

Час Чернігівський