Сержант Максим Лук’яненко: «Роботи в саперів вистачить не на один рік»

29.04.2022   19:39 — Агенцiя

Військовослужбовець Максим з бригади ОК "Північ" розміновував село поблизу Чернігова після втечі російських окупантів і точно знає: «роботи в саперів вистачить не на один рік».

Сапери вперед йдуть першими, а відходять останніми. Вони постійно стикаються з невидимим, але смертельно небезпечним ворогом — мінами та пастками. Саперам доводиться підривати мости, дороги, щоб ускладнити прохід ворога, направити його в потрібному напрямку. Ставити інженерні загородження, щоб направити ворожу колону на місце артилерійської засідки чи мінної пастки та виконувати безліч інших завдань.

Сержант Максим Лук’яненко з позивним «Мексика» — головний сержант взводу інженерної розвідки. Завдання його підрозділу — закрити певну територію від ворога: прикрити мінами та іншими загородженнями свої позиції, вивести розвідувальні групи в зону зосередження противника. За військовою спеціальністю на строковій службі Максим був помічником навідника ДШК. У 2014 році, коли почалася війна, прийшов до військкомату, де його запитали, чи «будеш сапером?». Максим відповів коротко — «потрібно — буду» і з того часу займається цією нелегкою справою.

Як він сам каже:

— Завдання саперів — знайти міни, пастки, мінні поля. При цьому правильно пройти їх, зберегти особовий склад. Також важливо під час проходження групи спостерігати наявність пасток та керованих фугасів. Під час боїв у Сумській та Чернігівській областях рашисти рухалися згідно зі своїми намальованими картами. А ми знаємо свою місцевість, свою країну й знаємо, куди їх краще направити, де їм будуть «гайки».

Одним із головних «приладів» є очі сапера — адже пошук мін насамперед здійснюється візуально. Де порушено ґрунт, де ледь помітний пагорбок. Потрібно звертати увагу на предмети, які не повинні бути там, де є. Наприклад, у чистому полі чи лісі лежить упаковка з-під канцелярських кнопок чи скріпок. Можна припустити, як вона там з’явилася. Кнопки використовуються для розтяжок, намотування ниток-павутинок. Можна таку нитку випадково намотати на взуття, зачепити спорядженням, після чого відбувається підрив.

Окупанти ведуть проти України нелюдську війну. Застосовують заборонені розтяжки та боєприпаси, наприклад, міна ПОМ-2 з чотирма датчиками цілі, що викидаються, і самоліквідацією протягом 100 годин — вона лежить і ніхто не знає, коли ця міна спрацює. У разі обриву одного з датчиків відбувається підрив. Вони ставлять заборонені міжнародними конвенціями протипіхотні міни ПМН-2, ПМН-3.

Максим згадує випадок, що стався в одному із сіл під Черніговом:

— Рашисти розстріляли цивільних та замінували їхні тіла. Усі городи замінували, заборонили місцевим виходити з дворів. Коли ми вже зайшли до села, проводили зачистку, відразу взялися до розмінування. Найголовніше для цивільних нині — бути уважними. На територіях, де стояли російські війська, залишилося багато «сюрпризів». Вони мінували льохи, залишали гранати на розтяжках під своїми матрацами. Розуміли, що туди прийдуть люди наводити лад. «Сюрпризи» були у квартирах, побутовій техніці, автомобілях. Вороги ставлять пастки, наскільки їм вистачить фантазії. А цивільні люди не знають, який вигляд має той чи інший боєприпас і як з ним поводитися. Все, що схоже на військове, не треба чіпати й тягнути, воно вам удома не потрібне. Все, що залишилося від війни, не повинно бути вдома, не треба його нести до себе.

…Сьогодні велику загрозу як для цивільних, так і для військових становлять боєприпаси, що не розірвалися. Потрібно пам’ятати, що будь-який боєприпас, який залишив канал ствола, небезпечний. Може будь-якої хвилини, під будь-яким фізичним впливом вибухнути, а отже, забрати чиєсь життя.


Тому будь-який снаряд, що прилетів, уже «нестабільний», його не треба чіпати чи рухати. Потрібно негайно викликати ДСНС та саперів, які знешкодять його. Також не варто забувати про снаряди, які просто були десь залишені — не потрібно намагатися їх кудись перенести, під ними може бути смертельний «сюрприз». У разі виявлення боєприпасу, що не розірвався, його потрібно позначити, не рухаючи, і повідомити відповідні органи — адміністрацію, поліцію, ДСНС… Самим їх чіпати категорично заборонено.

Небезпека чатує й на наших воїнів — під час використання трофейних боєприпасів або магазинів.

У разі знаходження таких патронів слід звертати увагу на цілісність самого патрона. Все робиться просто: розбирається набій, витягається куля, висипається пороховий заряд, на його місце засипається або тротил, або пластид. Після чого куля ставиться на місце, патрон кидається в цинк до інших набоїв, і коли під час стрілянини магазин заряджений цими боєприпасами, патрон-сюрприз вибухає й рама затвора відлітає в обличчя стрільцю. Тому всі трофейні боєприпаси, які були насипом, перед застосуванням слід оглядати. Здається, дрібниця, але це мінус одне життя українського захисника.

Нині, як каже Максим, основна робота йде з розмінування. Якщо розтяжки встановлені на волосіні або мононитці, то вони стоятимуть, поки їх хтось не зірве. Дріт за рік-два згниє під впливом погодних умов, а волосінь і мононитки стоятимуть вічно. Якщо їх не зняти, то закінчиться все погано. Роботи у саперів попереду не на один рік.

Фото автора та з особистого архіву Максима Лук’яненка

АрміяІнформ