"Самурайське" хоббі українського офіцера

13.09.2012   10:10 — Агенцiя

Він вправно володіє прийомами карате і айкідо. Вміє звичайною дерев’яною палкою майстерно розібратись з противником, що озброєний металевим мечем. Іайдо, дзьодо, кендзюцу та іайдзюцу — все це добре йому відомо.

самурай

Офіцер територіального управління «Північ» підполковник Дмитро Єсипенко — людина унікальна. Зі своїх неповних 43 років життя більше 22 професійно займається улюбленою справою — бойовими мистецтвами. Стрункий, підтягнутий і енергійний. Не курить. І, як зізнається, чарку горілки піднімає лише на свята.

Дитинство Дмитра пройшло у місті Ніжин. Ганяв м’яча у дворі, швендяв підвалами, горищами, граючись у козаків-розбійників. Добре вчився в школі.

— Пам’ятаю, як зараз. Дуже зрадів, коли батько приніс мені книжку Брюса Лі і Роберта Хаберзацера, — згадує він. — Називалась вона «Техніка китайського боксу». В часи радянських вісімдесятих не кожен міг наважитися придбати для своїх дітей подібні видання. Адже така література тоді була суворо заборонена. Фотографії, які побачив у книзі, добросовісно перемалював у свій зошит, виніс на вулицю і похвалився своїм одноліткам. Багатьох це зацікавило. Ми одразу почали копіювати різні прийоми і змагатися один з одним. Так з’явилося захоплення...

У 1987 році Дмитро став курсантом Донецького вищого військово-політичного училища. У цей час переглянув декілька фільмів зі Стівеном Сігалом. Вони тільки-но з’явилися у відеосалонах. Під їх впливом своє дитяче захоплення єдиноборствами вирішив розвивати далі.

Розпочав з відвідувань секції карате. Пізніше знайшов у Донецьку школу айкідо. Пощастило з першим тренером. Олександр Миколайович Птущенко був класним і цікавим наставником. Він і тепер тренує, а навички, які прищепив, допомогли юнакові в майбутньому. Вже на перших заняттях Дмитро подумки твердо вирішив: «Буду займатися!» Відтоді й почалося все по-справжньому...

Лейтенант Єсипенко служив у військах на виховних посадах. Займався з солдатами-строковиками та офіцерами. Передавав їм свої знання та досвід. Коли вступив до Київського військового гуманітарного інституту, продовжував наполегливо тренуватися у відомого спеціаліста, а нині одного з керівників Федерації айкідо і будо України Ігоря Вікторовича Вичика. Співпрацює з ним й дотепер. Під час навчань у Києві щоденно прокидався о шостій ранку. Біг на пари в інститут. Потім на тренування. В гуртожиток повертався близько першої ночі. І так до закінчення вишу.

У 1998 році вже капітаном переїхав до чергового місця служби у місто Чернігів — в управління виховної роботи Північного оперативного командування. Знайшов спортивний зал при місцевій школі міліції. Там познайомився з людьми, які після роботи чи служби займалися бойовими мистецтвами. Згуртували невеличкий колектив однодумців. Займалися айкідо дуже ретельно і серйозно.

З цього моменту, можна сказати, у Чернігові почав формуватися кістяк майбутньої Федерації бойових мистецтв міста.

— Ми розуміли, що напрямки і техніки потрібно розширювати, — згадує Дмитро Олександрович. — У 2003 році в Україну приїхав президент європейської Федерації іайдо шотландець Малькольм Текі Шеван. Він вперше продемонстрував у нашій країні цей цікавий вид. Це — мистецтво раптової атаки з використанням японського меча-катана. Паралельно з айкідо я вирішив займатися й іайдо. Потім було дзьодо — класичне японське бойове мистецтво володіння дерев’яною палицею завдовжки 128 сантиметрів. Тут мета одна — протистояти в бою людині, озброєній мечем.

У 2006 році Дмитро атестувався на третій дан з айкідо. А в 2010 — отримав третій дан з іайдо.

У житті Дмитро — людина неконфліктна. Втім вважає, що захистити себе, рідних і близьких у будь-яких неординарних ситуаціях потрібно вміти.

...Одного вечора він повертався додому. Раптом підійшов молодий чолов’яга і наполегливо забажав із ним поборотися. Відчувалося, що прийняв на душу зайву чарку оковитої... Виставивши кулаки, він агресивно заявив: «Ну ж бо, давай. Спробуємо. Один на один!». Дмитро намагався уникнути сутички, та коли стало зрозуміло, що марно, виконав легкий, проте ефективний больовий прийом. Лише тоді до молодика дійшло, що чіплятися до таких перехожих собі дорожче.

За свою військову та спортивну кар’єру підполковник Дмитро Єсипенко зустрічав багато цікавих людей. Та про японського сенсея Кацухіро Акайву, який став його другом, розповів з особливим задоволенням. Як з’ясувалося, Кацухіро уже достатньо довго в Японії практикує майстерність володіння мечем або іайдзюцу. Школа ця є дуже рідкою, хоча і має тисячолітню історію. Цікава особливість — в ній немає дерев’яних тренувальних мечів. Усі прийоми у дуелях між супротивниками виконуються металевими.

— Туристом він приїхав до Чернігова. Гуляв містом. І випадково завітав до нашого тренувального залу. Був здивований, що за межами його країни практикують тренування з японським мечем. Тим більше в далекій Україні. От ми і познайомилися з японським гостем, — розповідає Дмитро. — Уже під час другого приїзду Кацухіро, від голови японської школи іайдзюцу ми отримали офіційний дозвіл на проведення занять. Наша школа стала другою в світі після японської, де вивчають саме цей стиль володіння мечем. Японець побував у Чернігові уже вчетверте.

Дмитро Олександрович вважає, що запорукою успіху будь-якої справи є згуртований колектив. Ядро чернігівської групи айкідо та іайдо складають люди, котрим за 30–40 років. Тренування тут розпочинаються о восьмій годині вечора. Проходять п’ять разів на тиждень і займаються по дві години.

Приходять сюди і вісімнадцятирічні хлопці. Більшість залишають зал. Зате бувають і винятки. Одного разу завітав юнак років сімнадцяти. Почав займатися. Наполегливо тренувався. І результат не забарився. Через два роки він отримав чорний пояс по іайдо. У такому віці це солідно. Зараз, коли наркотики і алкоголь стають «найкращими друзями» нинішньої молоді, виховати юнака в правильному бойовому дусі — це досягнення.

Близько десятка учнів підполковника Єсипенка успішно пройшли атестацію. Троє мають другий і один перший дан з айкідо. Ще один учень атестований на другий дан і два отримали перший дан з іайдо. Багатьом присвоєно різні учнівські ступені, що є також досягненням.

Завжди поруч із Дмитром Олександровичем його дружина Тетяна, яка надихає чоловіка на добрі справи, підтримує у важкі хвилини.

Вона з розумінням сприймає його хобі, переживає й радіє його досягненням. Інколи говорить: «Я, звичайно, рада за тебе, бо займаєшся спортом. А з іншого боку, — ні, бо займаєшся ним кожен день і вдома рідко буваєш».

Пишається він і своєю донькою Настею. Вона школярка. Коли була маленькою, завжди розпитувала батька, чого навчився, просила і їй показати новий прийом.

Нині підполковник Дмитро Єсипенко є одним із трьох українських практиків, які отримали сертифікат офіційного інструктора європейської федерації іайдо з правом викладати це бойове мистецтво та проводити атестації.

Є у нього мрія — відвідати Японію і свого друга Кацухіро, потренуватися у старовинних самурайських японських залах, можливо, пройти атестацію на черговий дан.

Сушинський Олег

http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=1371