10 лютого 2006 року створено Мезинський Національний природний парк

10.02.2018   16:27 — Агенцiя

Національний природний парк на північному сході Чернігівської області отримав свою назву завдяки всесвітньовідомій Мезинській археологічній стоянці людей кам’яного віку.

Ландшафти території, від поліських до лісостепових, мають розгалужену яружно-балкову систему з лесовими островами. До складу НПП входить частина русла річки Десна, для якої характерне звивисте річище з великою кількістю меандр, широка заплава зі старицями та озерами, серед яких найбільшим є озеро Хотинь, площею 50 га.

Серед рослин парку є свідки епохи динозаврів (сальвінія плаваюча, плаун щитолистий) та гірські папороті, зустрічаються і місцеві рекордсмени: з найбільшою (латаття) та найменшою (ряска горбата) квіткою. Виявлено низку популяцій папороті страусового пера, довжина окремих листків якого досягає 2 м.

Світ тварин може здивувати найбільшим жуком (жук-олень), найкрасивішим метеликом (махаон), отруйним павуком (тарантул), рідкісною осетровою рибою (стерлядь), червонокнижним чорним лелекою та найбільшим ссавцем території НПП (лось). До міжнародних та національних актів про охорону природи входять 150 видів птахів парку.

Найбільш унікальним природним об’єктом Мезинського НПП є ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська дача» з нетиповими для Лівобережного Полісся ділянками листяних лісів: серед багатовікових дерев є і 800-річний «Цар-дуб» із братами-дубами по 400-500 років, і «Старовинна ялинова алея» із 79 дерев ялини звичайної віком понад 100 років. Поряд з територією заказника знаходиться Свято-Миколаївський чоловічий монастир 1654 року заснування, монахи якого понад 300 років зберігали цей заповідний ліс.

Пузирева гора — найкращий оглядовий майданчик на заплаву Десни, звідки можна спостерігати унікальне озеро Підкова щастя. Пагорб із поверхні сформований льодовиковими відкладами, під якими залягає крейда з масою цікавих скам’янілостей часів
«давнього моря». У с. Мезин знаходиться Каолінова гора з білої глини (каоліну), яку в ХІХ ст. використовували для виробництва фаянсового та порцелянового посуду.