Звільнений з полону танкіст: "Хочу, щоб перестали стріляти"
Четверо поранених бійців з 1-ї окремої танкової бригади, які побували в полоні у сепаратистів на Сході, нині лікуються в Чернігівському військовому шпиталі.
Позаштатному кореспонденту ВВС Україна в Чернігові вдалося поспілкуватися із пораненим Ігорем Трохимцем.
Під час бою в районі Луганського аеропорту 26-го липня Ігоря Трохимця поранили в ногу та голову. Потім Ігор та ще 14 його товаришів потрапили у полон. Після тривалих перемовин української сторони із сепаратистами Ігоря Трохимця та ще чотирьох поранених звільнили. Ще десятеро - залишаються у полоні.
Як українці військовослужбовці потрапили до рук сепаратистів та в яких умовах їх тримали у полоні, – далі в інтерв’ю.
Кореспондент: Ігорю, що Ви пам’ятаєте про той день, коли потрапили у полон? Як Ви опинилися на території, контрольованій сепаратистами?
Ігор Трохимець: 26 липня ми отримали завдання зайняти блокпост в районі аеропорту "Луганськ". Прибули на місце. Нас відразу почали обстрілювати. Десь годину по нас стріляли з багатьох видів зброї. Там і ПТУРи (протитанкові керовані ракети), і "Гради", і міномети працювали. І зенітні установки нас обстрілювали. Нас розстрілювали і снайпери, і кулеметники. Дуже складно було.
Ми зв’язалися із командуванням на аеродромі. Отримали наказ повертатися назад. Але коли поверталися, потрапили в засідку. Почався бій. Він тривав 5-10 хвилин.
Кореспондент: Як сепаратисти так чітко вирахували Ваші позиції?
Ігор Трохимець: Було таке відчуття, що вони знали точний наш маршрут, по якому ми будемо пересуватися на задану точку, на задану висоту. Вони знали точне місце, де ми будемо базуватися, де розташований блокпост. Сам командир "Вітязя" сказав потім, що у них туди були пристріляні "Гради", були пристріляні міномети. Вони все знали, зброя вже була наведена, залишалося тільки дочекатися нас.
Кореспондент: Як Вас поранили?
Ігор Трохимець: Вибухнула граната біля голови. У мене з перенісся, з губи текла кров. Я втратив свідомість, впав на спину. У мене ліву частину лиця залила кров, нічого не бачив.
Пам’ятаю, що загорілося поле. Ми разом з хлопцями витягнули одного бійця з поля. Він зараз перебуває у Дніпропетровську в лікарні в реанімації. Він - у важкому стані, у нього черепно-мозкова травма. І витягнув я Колю Бруя. Він загинув, але коли його тягнув, він ще був живий. У нього був пульс, але я вже розумів, що йому залишилися хвилини життя. Витягнув його, хлопці допомогли. Витягнули, щоб не обгорів хоча б, щоб родичі потім могли його упізнати. Витягли на дорогу ґрунтову. Далі я вже нічого не пам’ятаю.
Кореспондент: Як потрапили у полон?
Ігор Трохимець: Я втратив свідомість тоді. Пам’ятаю, як кудись тягнули, вкинули в якусь машину. Пам’ятаю крики: "Аллах Акбар!", "поріжемо на ремені" і так далі.
В машині біля мене був боєць Філіпський Паша. У нього дуже розірвані руки були, там просто суцільне м’ясо було. Вони йому вкололи якесь знеболювальне. Він був дуже важкий. Нас привезли до лікарні. Що було далі,теж пам’ятаю шматками. Я втратив багато крові.
Кореспондент: Де Вас тримали? Як ставилися?
Ігор Трохимець: Нас розділили. Частину людей тримали в лікарні, частину – в тюрмі, в міліції. Нас тримали в тюрмі. Кожний день там різні зміни були. Одні нормально ставилися, не чіпали нас. Інші погрожували і розстріляти, і на ремені порізати.
Кореспондент: Вам допомога медична надавалася?
Ігор Трохимець: Допомога надавалася. Раз на три дні привозили медсестру. Вона робила перев’язки і давала знеболювальне – пігулку анальгіну. Але ніякого ефекту від тих пігулок не було.
Кореспондент: Пропонували перейти на бік ворога?
Ігор Трохимець: Мені навіть не пропонували. І інтерв’ю я відмовився давати журналістам. Мені було важко говорити, в мене опухло обличчя від поранень. Я відмовився під приводом, що я не міг балакати.
Кореспондент: Ви знали, що українська сторона веде переговори про Ваше визволення з полону?
Ігор Трохимець: Я знав, що за нас домовляються. Знав, що українська сторона веде переговори із сепаратистами. Але які там умови, я не знав. І до цих пір я не знаю, на яких умовах вони нас обміняли. І на кого вони нас обміняли.
Кореспондент: Сьогодні Ви у безпеці, Вас лікують. Як Ви себе почуваєте? Про що думаєте?
Ігор Трохимець: Про єдине – хочу, щоб перестали стріляти. Хочу, щоб все це закінчилося.
З Ігорем Трохимцем спілкувалася Олена Сидоренко.
Останні новини Чернігівщини
Що роблять громади області з тисячами тонн відходів від руйнувань через війну 15:41
На сьогодні у Чернігівській області обліковується 16,7 тисячі тонн відходів від руйнувань, що утворилися внаслідок пошкодження будівель та споруд під час бойових дій, терористичних актів, диверсій, а також під час робіт з ліквідації їх наслідків.
Для рятувальників з Чернігова запустили безкоштовний онлайн-курс англійської мови 15:29
Мережа освітньо-культурних просторів Гончаренко центр запускає безкоштовні онлайн-курси англійської мови для працівників ДСНС Чернігівщини.
Допомагаємо переселенцям та ветеранам війни знайти роботу 15:25
Соціальні мережі та медіа, дистанційне навчання, онлайн-зустрічі, електронний документообіг – цифровізація сьогодні має вплив на кожну сферу нашого життя, але і живе спілкування та очний обмін думками, ідеями, інформацією теж не втрачає своєї актуальності.
Напад на журналістів телеканалу “Дитинець”: рік марного розслідування 09:56
Минуло більше року від резонансного для Чернігова порушення прав журналістів на професійну діяльність.
Новий тролейбусний маршрут, який з'єднає Шерстянку і Подусівку з центром та Бобровицею 09:43
У Чернігові розширюють тролейбусну мережу. Додається новий маршрут, який з'єднає мікрорайон Шерстянка, де до цього ніколи не курсував електричний громадський транспорт, через Подусівку та центр міста, з Бобровицею.
© 2005-2024