Танковий снайпер Олександр Пономаренко: "Мабуть мені судилося стати танкістом, а не інженером"

05.10.2013   14:04 —

Рев двигунів, гуркіт гарматних пострілів, тріскотня кулеметних черг і запах пороху навкруги. Це і є романтика повсякденного життя танкіста.

Коли до душі такий екстрим й інтенсивне, сповнене напруження і подій  життя то дорога тобі в армію. Саме це сприяло прийняттю важливого у своєму житті рішення навідника гармати Олександр Пономаренко. Колишній студент змінив університетські коридори на маршрути танкових директрис.

До служби в армії командир танка сержант Олександр Пономаренко жив з батьками у невеличкому селі Костянтинівка на Черкащині поблизу міста Сміла. Саша мав хист до навчання тому успішно закінчив школу, а згодом став студентом Черкаського державного технологічного університету. На факультеті електронних технологій він здобував спеціальність інженера-метролога.

Закінчивши перший курс навчання в університеті у 2007 році Олександр отримав повістку до військкомату і згодом став до строю 1-ї окремої гвардійської танкової бригади, яка дислокується в Гончарівському на Чернігівщині. За декілька місяців юнак повністю адаптувався у військовому колективі й завоював авторитет серед товаришів по службі. Він ніколи не цурався жодної роботи, працював у парку на техніці, бездоганно ніс службу в добовому наряді та варті, відповідально ставився до виконання своїх обов'язків.

Через півроку служби Пономаренко отримав сержантські погони. Командир роти капітан Артем Ліньков неодноразово заохочував відповідального і кмітливого молодшого командира, ставив його за приклад іншим солдатам-строковикам. А одного разу заступник командира взводу сержант Федір Матюша, зважаючи на здібності та хист Олександра до військового ремесла саме як танкіста, запропонував підписати з військовим відомством контракт і стати професійним солдатом. Вагомими аргументами до цієї пропозиції були стабільність і впевненість у завтрашньому дні, своєчасна зарплатня, певні пільги і, що досить важливо, можливість у майбутньому отримати власне житло. Зваживши всі плюси і мінуси та порадившись з батьками, Олександр прийняв рішення.

У 2008 році Олександр Пономаренко поповнив лави танкової бригади в якості військовослужбовця-контрактника, йому довірили командувати екіпажем бойової машини Т-64 БМ «Булат».

За сім років служби сержант Пономаренко став одним з кращих молодших командирів танкової частини. Як командир танка він чудово знає свою штатну бойову машину, добре виконує всі нормативи, знає і в змозі виконувати не тільки свої обов'язки, а й механіка-водія і навідника гармати. Командир бригади полковник Андрій Грицьков неодноразово заохочував сержанта Пономаренко і вважає його одним з кращих командирів екіпажів.

Торік в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ ЗС України, а нині на базі своєї частини Олександру довірили захищати честь бригади на всеармійському конкурсі на кращий танковий взвод. І якщо в Десні гончарівські танкісти здобули лише четверте місце то цьогоріч взяли «срібло». І це закономірно, адже напружена інтенсивна підготовка до змагань тривала цілий рік. В ході бойової підготовки під час стрільб штатним артилерійським пострілом екіпаж сержанта Пономаренка здійснив 300 пострілів з танкової гармати, до автоматизму довів виконання різноманітних нормативів зі спеціальної підготовки та значно підвищив результати з фізичної.

На змаганнях танкістів Олександр був навідником гармати. Одним з випробувань була спортивна стрільба з ККТ (кулемет Калашникова танковий). Для виконання вправи виділялося 50 набоїв. Сержант Пономаренко справився з завданням на відмінно, він лише 20 пострілами «поклав» кулеметний розрахунок, гранатометника з РПГ, «бону» - безвідкатну гармату на автомобілі і групу піхоти. На пункт боєпостачання Олександр повернув кулеметну стрічку з 30 набоями. Ці, дійсно, снайперські постріли також допомогли танкістам у здобутті чергової перемоги. Серед танкістів існують своєрідні змагання - хто меншою кількістю боєприпасів вразить всі мішені. Результативність стрільби Пономаренка була найкращою під час конкурсу.

У Гончарівському хлопець знайшов не тільки нове життя, а й кохану дружину. Одного чудового вечора він запримітив красуню Яну. Дівчина одразу сподобалася Олександру. А згодом симпатія стала взаємною. Одруження, створення сім'ї, виховання маленької донечки Софійки, якій зараз всього 9 місяців, внесло нові позитивні корективи в життя сержанта.

- Мабуть мені судилося стати танкістом, а не інженером, - розмірковує Олександр. -  Я ніби «вріс» у військове життя, до якого ніколи не готувався й планів на майбутнє не складав. За армійські роки я багато чому навчився. Тепер у мене з'явилися дійсно справжні друзі, сім'я і гарна робота, яка мені до вподоби.

У вільний час Саша з друзями любить рибалити, збирати гриби, в яких він досить непогано розбирається, просто гуляти зі своєю дружиною і донькою по лісових алеях і просіках, яких в Гончарівському багато. «Свіже повітря і активне життя нам приносять чималу насолоду» - ділиться Олександр. Також він обожнює спорт. Завдяки начальнику фізичної підготовки і спорту майору Руслану Карпінському в бригаді діє чимало спортивних секцій. Однією з них є волейбольна, де сержант не пропускає жодного заняття, хіба що через варту або чергування. Цей досить популярний в бригаді вид спорту завоював чимало прихильників,а завдяки підтримці командира частини полковника Андрія Грицькова регулярно проводяться змагання на перехідний приз.

Командир танкової роти старший лейтенант Павло Філіпський свого підлеглого сержанта Пономаренко вважає одним з кращих молодших командирів. Про нього він каже:

- Дисциплінований сержант, чудово розбирається в озброєнні й техніці, в змозі виконати будь-яке завдання своєчасно і якісно. Немає різниці чи це робота на техніці, несення вартової служби або виконання бойових завдань. Олександр Пономаренко, я впевнений, ніколи не підведе. З таким сержантом не страшно йти навіть в бій.

Парій Олександр