У сніговому полоні

05.02.2013   09:04 — Агенцiя

На хуторі залишилися три жінки і дві корови

На Чернігівщині, у Ріпкинському районі, є хутір з красивою назвою — Вир. Розташований майже за три кілометри від асфальтівки на райцентр — серед лісів з усіх боків. Я побував там, коли ще не випав сніг. Тоді у Вирі мешкало п’ятеро жінок. Днями померла Рая Чумак. Тетяну Борох на зиму забрали у Чернігів діти. Попри це, інші три жінки тримаються на цьому острівці життя, занесеному з усіх боків снігом.

Колись у населеному пункті мешкало 60 селян, і тому тут життя по-справжньому вирувало. Можливо, тому так і прозвали хутір. Сьогодні у Вирі царить спокій, тиша. Останніх чоловіків різного віку вирівці поховали за минуле десятиріччя.
— Ой такий у мене був добрий хазяїн, — згадує із сумом свого Ніна Волкова.
Про чоловіків та їхні клопоти нині свідчать лише фотографії у рамках на стінах. Тепер на хуторі господарюють жінки. Їх не боїться лісова коза-красуня. Як заметіль, вона мирно пасеться біля копиці сіна під хлівом. Вона тут ніби у себе вдома. Так само почуваються на хуторі й дикі кабани. Шукають-риють поживу під порогом, біля воріт.

— А картоплю дають хоч виростити? — запитую.
— А ми увесь город завішуємо дрантям, та й ночами не спимо —стережемо, — зізнаються старожили. — Покричиш на них, а вони й не дуже слухаються. Ніби за городами їхня територія. Усе перерили-перешкодили.
На хуторі дві корови. Начебто все просто — пасти їх є де. Стільки тут попід лісами лужків із травою!
— Але дорого їх тримати, — каже Ніна Волкова. — Щоб злучити, платили 200 гривень, а рік тому — 500. Бо треба шукати злучника в інших селах.
— Молоко продаєте?
— Ні, купують у нас сир. Приїжджає жіночка на машині, забирає. Хліб нам привозить, олію, усе, що замовимо.
— І взимку?
— Ні. Сюди вона не добереться.
Який зв’язок хутора із довколишнім світом, коли довкруж усе замело снігом? Дорога до Виру така вузька, що грейдер по ній не пройде. Та й останній в райцентрі, на біду, поламався. Медична допомога? Якось без неї звикли обходитися.

Уся надія у хуторян, як з’ясувалося, на Валерія Волкова, головного інженера Ріпкинського автопідприємства.

У нього на хуторі мама. Чоловікові дають старий УАЗ автопідприємства, і ним він «пробивається» двічі на місяць у Вир.

— У грудні через хутір їздили лісовози, — каже Валерій Васильович. — Вони мені добряче утрамбували дорогу. Але нині на тій ділянці вже вибрали деревину, тож перебазувалися в інше місце і мені доводиться бути «першопрохідцем».
— Не загрузаєте?
— Легковушка у цих місцях не пройде, а УАЗ — машина сильна, поки що усе було нормально...
Син привозить матері та іншим хуторянкам запас хліба, інших необхідних продуктів.
— Я маму хочу забрати у Ріпки, але вона проти, хоче бути на хуторі. Проситиму її продати корову: уже ж такий вік, що тримати важко.

...Життя на хуторі триває.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=279528