Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Середа, 2 липня, 14:44:55

Андрій Урсакі не бачився з сестрою Катериною понад 20 років

15.01.2013   10:12Агенцiя

Українська Дягова і молдавське Пересечино поріднилися дякуючи багатодітній родині Урсакі.


Марія

– Родом я з Кишинівської області, – розказує жінка. – У Аргейському районі є красиве і сонячне село Пересечино. Ледь не всі дівчата мого покоління прагнули влаштувати своє життя у місті. Щоб була квартира зі зручностями, погодинна робота, а ще театри, концерти…

І поїхала вона в Іваново, що в Московській області, вивчитися на ткалю. Після занять бігала з подружками і на концерти, і в кіно, і на танці. Зустрілася якось з Валерієм Полосьмаком – солдатом-красенем, який в Іваново проходив строкову службу. Полонив він дівоче серце, про рідну йому Дягову стільки Марії понарозказував, що вона змогла пройнятися теплотою до села, в якому народився і зріс її коханий.

– У 1975 році ми одружилися, – каже Марія Сергіївна, – весілля гуляли у Молдові два дні. Тоді я поїхала довчатися, а Валерій – додому, бо він уже демобілізувався. Коли отримала фах ткалі, чоловік привіз мене у Дягову.

Професійній ткалі у селі роботи не було, а працювати треба – дім свій звести, а не жити у свекровому, дітей ростити. І пішла Марія Полосьмак на ферму корів доїти.

– Не вміла спочатку, – зізнається, – молоко у рукави бігло. Але не святі горшки ліплять, я згодом у передовиках була. Трьох діток нам з Валерієм Бог послав – двох доньок і сина. Вони наша надія і гордість. Одна донька – окуліст, інша – економіст, обидві працюють і живуть у Чернігові, а син – у Мені. Маємо трьох онучат.

 Андрій

Через два роки по тому, як Марія стала жити в Дягові, її надумав провідати брат Андрій.

– Був я на той час холостяком, – каже чоловік, – хотілося світу побачити, от і поїхав в Україну. Дягова мені одразу сподобалася – мальовнича природа, доброзичливі люди, від райцентру недалеко. Походив по селу, роздивився все. До Марії на ферму заглянув, допоміг біля корів поратися.

На тій фермі придивився собі дівчину Валю – працьовиту, красиву. Познайомилися, а згодом і весілля згуляли. Так Андрій Урсакі став дягівчанином. У цій сім’ї, як у справжніх господарів, усе є – добротний дім, велике господарство, город.

Працював, доки здоровилося, біля телят на фермі. А нині має групу інвалідності, то гроші на прожиток разом з дружиною заробляють вдома – вирощують свиней, продають молоко, картоплю.

У Молдові не був з 1977-го. Не бачився ні з рідними братами і сестрами, ні з родичами.

– І здоров’я нема, і грошей таких, щоб закордонний паспорт оформити, – каже Андрій Сергійович. – Марія ось по сусідству живе, вона часто на Батьківщину їздить. Ото перевідається, з усіма побачиться, мені розкаже. Я журюся сам собі, іноді і плачу, що провести в останній путь батьків не зміг, вони у 90-их роках відійшли у Вічність. Що ж, так склалося життя, у кожного з нас своя дорога, яку обираємо самі. Я ж сам Валю собі вибрав і село оце, а хіба думалося тоді, що не стане Радянського Союзу і всі перетворимося на іноземців для країни, де народилися?

Катерина

Їй зараз 72. Старший за неї у сім’ї брат, якому вже 76. А взагалі у батька-матері Урсакі було семеро дітей. Двоє з них уже не топчуть ряст на цій землі.

– Я дуже хотіла Україну побачити, та все не вдавалося – то діти, то робота, то безгрошів’я, – каже Катерина Сергіївна. – А це так серце потягло до Марії та Андрія, що не сила було вдома всидіти. Син зробив мені необхідні документи, згодився поїхати зі мною.

Катерина теж має роботящі руки, як і вся її родина. Працювала все життя на виноградниках, у саду.
– Не повірите, але я вперше в житті їхала потягом, – зізнається жінка. – Коли сідала до вагону, лячно було, та син заспокоював. І правда, їхала, неначе в хаті – і стіл є, і вікно, і поспати є де.

Катерина Сергіївна не розмовляє ні українською, ні російською. Тому за перекладача у розмові з найближчою газетою була Марія.

– Сподобалися мені і Дягова, і Україна, – каже бабуся. – От тільки далеко – цілу добу їхали. Різниця між нашими людьми, звісно, є. Наприклад, ми вживаємо переважно овочі, фрукти, дуже рідко – м’ясо. Сала взагалі не їмо. А тут без м’яса нічого не вариться і не печеться – ні картопля, ні супи з борщами. Ще у нашій Молдові мало п’ють вина, хоча маємо його цілі бочки. Тут же п’ють горілку майже як воду – скільки я п’яних бачила в селі, навіть молодих. Це для мене незвично. У нас і весілля відбуваються весело, не зважаючи на те, що гість тільки пригублює вино. Грає духовий оркестр і всі без винятку танцюють – і старі, як оце я, і молоді, і діти.

– У нас тут по-іншому, – додає Марія Сергіївна, – без чарки ніхто не співатиме і не танцюватиме. Та не гудьмо колодязя, з якого воду п’ємо. У кожного народу свої звичаї, обряди.

http://nslovo.com/blog/andrij-ursaki-ne-bachyvsya-z-sestroyu-katerynoyu-ponad-20-rokiv

Останні новини Чернігівщини

Надзвичайні ситуації в області за минулу добу 11:03

Протягом минулої доби зареєстровано 8 небезпечних подій, а саме: 1 аварійну ситуацію на мережах життєзабезпечення, 2 дорожньо-транспортні пригоди, 4 пожежі та 1 іншу подію. Внаслідок цих подій загинули 2 особи та 1 особа постраждала.

Громадські консультації в Чернігові: шлях до створення Хабу на базі КНП «Ветеранський простір» 10:37

30 червня у Чернігові відбулася громадська консультація щодо облаштування Хабу на базі комунального некомерційного підприємства «Ветеранський простір» Чернігівської міської ради.

Розпочато реєстрацію на щорічний забіг «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України» 09:54

1 липня, стартувала реєстрація на щорічний патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».

Співробітник поліції Чернігівщини Андрій Нестеренко виборов призові місця на двох ветеранських спортивних турнірах 09:33

Помічник начальника поліції Чернігівщини з питань ветеранської політики Андрій Нестеренко продовжує надихати прикладом незламності та сили духу.

У Михайло-Коцюбинській громаді ремонтують ліцей, обладнали центр життєстійкості й облаштовують безбар’єрні простори 09:02

На літніх канікулах у Михайло-Коцюбинському ліцеї триває ремонт, а в центрі надання соціальних послуг планують створити ветеранський простір – з тим, як живе громада, ознайомився начальник Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус під час робочого візиту.