Андрій Урсакі не бачився з сестрою Катериною понад 20 років
Українська Дягова і молдавське Пересечино поріднилися дякуючи багатодітній родині Урсакі.

Марія
– Родом я з Кишинівської області, – розказує жінка. – У Аргейському районі є красиве і сонячне село Пересечино. Ледь не всі дівчата мого покоління прагнули влаштувати своє життя у місті. Щоб була квартира зі зручностями, погодинна робота, а ще театри, концерти…
І поїхала вона в Іваново, що в Московській області, вивчитися на ткалю. Після занять бігала з подружками і на концерти, і в кіно, і на танці. Зустрілася якось з Валерієм Полосьмаком – солдатом-красенем, який в Іваново проходив строкову службу. Полонив він дівоче серце, про рідну йому Дягову стільки Марії понарозказував, що вона змогла пройнятися теплотою до села, в якому народився і зріс її коханий.
– У 1975 році ми одружилися, – каже Марія Сергіївна, – весілля гуляли у Молдові два дні. Тоді я поїхала довчатися, а Валерій – додому, бо він уже демобілізувався. Коли отримала фах ткалі, чоловік привіз мене у Дягову.
Професійній ткалі у селі роботи не було, а працювати треба – дім свій звести, а не жити у свекровому, дітей ростити. І пішла Марія Полосьмак на ферму корів доїти.
– Не вміла спочатку, – зізнається, – молоко у рукави бігло. Але не святі горшки ліплять, я згодом у передовиках була. Трьох діток нам з Валерієм Бог послав – двох доньок і сина. Вони наша надія і гордість. Одна донька – окуліст, інша – економіст, обидві працюють і живуть у Чернігові, а син – у Мені. Маємо трьох онучат.
Андрій
Через два роки по тому, як Марія стала жити в Дягові, її надумав провідати брат Андрій.
– Був я на той час холостяком, – каже чоловік, – хотілося світу побачити, от і поїхав в Україну. Дягова мені одразу сподобалася – мальовнича природа, доброзичливі люди, від райцентру недалеко. Походив по селу, роздивився все. До Марії на ферму заглянув, допоміг біля корів поратися.
На тій фермі придивився собі дівчину Валю – працьовиту, красиву. Познайомилися, а згодом і весілля згуляли. Так Андрій Урсакі став дягівчанином. У цій сім’ї, як у справжніх господарів, усе є – добротний дім, велике господарство, город.
Працював, доки здоровилося, біля телят на фермі. А нині має групу інвалідності, то гроші на прожиток разом з дружиною заробляють вдома – вирощують свиней, продають молоко, картоплю.
У Молдові не був з 1977-го. Не бачився ні з рідними братами і сестрами, ні з родичами.
– І здоров’я нема, і грошей таких, щоб закордонний паспорт оформити, – каже Андрій Сергійович. – Марія ось по сусідству живе, вона часто на Батьківщину їздить. Ото перевідається, з усіма побачиться, мені розкаже. Я журюся сам собі, іноді і плачу, що провести в останній путь батьків не зміг, вони у 90-их роках відійшли у Вічність. Що ж, так склалося життя, у кожного з нас своя дорога, яку обираємо самі. Я ж сам Валю собі вибрав і село оце, а хіба думалося тоді, що не стане Радянського Союзу і всі перетворимося на іноземців для країни, де народилися?
Катерина
Їй зараз 72. Старший за неї у сім’ї брат, якому вже 76. А взагалі у батька-матері Урсакі було семеро дітей. Двоє з них уже не топчуть ряст на цій землі.
– Я дуже хотіла Україну побачити, та все не вдавалося – то діти, то робота, то безгрошів’я, – каже Катерина Сергіївна. – А це так серце потягло до Марії та Андрія, що не сила було вдома всидіти. Син зробив мені необхідні документи, згодився поїхати зі мною.
Катерина теж має роботящі руки, як і вся її родина. Працювала все життя на виноградниках, у саду.
– Не повірите, але я вперше в житті їхала потягом, – зізнається жінка. – Коли сідала до вагону, лячно було, та син заспокоював. І правда, їхала, неначе в хаті – і стіл є, і вікно, і поспати є де.
Катерина Сергіївна не розмовляє ні українською, ні російською. Тому за перекладача у розмові з найближчою газетою була Марія.
– Сподобалися мені і Дягова, і Україна, – каже бабуся. – От тільки далеко – цілу добу їхали. Різниця між нашими людьми, звісно, є. Наприклад, ми вживаємо переважно овочі, фрукти, дуже рідко – м’ясо. Сала взагалі не їмо. А тут без м’яса нічого не вариться і не печеться – ні картопля, ні супи з борщами. Ще у нашій Молдові мало п’ють вина, хоча маємо його цілі бочки. Тут же п’ють горілку майже як воду – скільки я п’яних бачила в селі, навіть молодих. Це для мене незвично. У нас і весілля відбуваються весело, не зважаючи на те, що гість тільки пригублює вино. Грає духовий оркестр і всі без винятку танцюють – і старі, як оце я, і молоді, і діти.
– У нас тут по-іншому, – додає Марія Сергіївна, – без чарки ніхто не співатиме і не танцюватиме. Та не гудьмо колодязя, з якого воду п’ємо. У кожного народу свої звичаї, обряди.
http://nslovo.com/blog/andrij-ursaki-ne-bachyvsya-z-sestroyu-katerynoyu-ponad-20-rokiv
Останні новини Чернігівщини

Малокомплектні школи у громадах: загрози і маніпуляції, шанси і можливості 19:51
Чи завжди якість освіти у селі неналежного рівня? Чи можливо зробити малокомплектний навчальний заклад успішним і потрібним громаді?
Чернігівські поліцейські затримали підозрюваного, який представлявся лікарем та ошукував пенсіонерок в різних областях України 15:04
Оперативники Чернігівського райуправління поліції спільно з колегами з оперативних служб затримали в Коростені Житомирської області 20-річного чоловіка за підозрою у шахрайських діях щодо літніх жінок.

У Чернігові підсилили напрямок реабілітації, придбавши медобладнання на суму майже 29 млн грн 15:02
Сьогодні, 7 грудня, виконавчий комітет Чернігівської міської ради надав дозвіл КНП «Чернігівська міська лікарня №2» на укладення договору з переможцем відкритих торгів, який поставить медичне обладнання.

Надзвичайні ситуації в області за минулу добу 15:00
Протягом минулої доби зареєстровано 2 небезпечні події, а саме: 1 дорожньо-транспортну пригоду та 1 пожежу. Внаслідок цих подій загинула 1 особа.
Ще один дитячий простір з’явився в обласному центрі 14:58
Запрацював він учора, в День Святого Миколая, на базі Чернігівського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді.