Сім популярних страв світу, які колись їли тільки бідні

26.02.2017   14:14 — Агенцiя

Піца, паелья, паприкаш – всі ці страви колись готували із залишків святкового або заможного столу.

Бідні люди, які добре знали, що таке голод і недоїдання, мусили придумувати страви з учорашніх решток, аби прогодувати сім’ю.

Нині ж ця «їжа для бідних» займає чільні місця у найкращих харчевнях світу і користується неабияким попитом не тільки у людей з середнім достатком, а й серед заможних гурманів.

1. Бігос



Обов’язковими компонентами бігосу є капуста і будь-які м’ясні продукти. Для пікантності у нього додають сухофрукти і прянощі – наприклад, лавровий лист, кмин, чорний та червоний перець. Батьківщиною бігосу вважають Литву, а вже звідти король Владислав привіз його до Польщі. Готується бігос відносно довго, але досить легко. Цією ситною і досить калорійною стравою рятувалися в суворі зими селяни, солдати, ченці.

Нині існує безліч сучасних рецептів бігосу. Як правило, для його приготування використовується свіжа білокачанна або квашена капуста, свинина з салом та копченості – бекон, ковбаса, сосиски. Часто в бігос кладуть ще гриби й помідори. Спочатку всі інгредієнти готуються окремо: капусту тушкують, м’ясо, ковбасу і гриби обсмажують, а потім вже змішують і тушкують все разом, додаючи спеції, томати, зелень. Готовий бігос виходить досить густий, з приємною кислинкою та ароматом копченостей. Чудово смакує з картопляним чи круп’яним гарніром, але справжній бігос бідняки їли з хлібом.

2. Цибулевий суп



Протягом багатьох століть тарілка ароматного цибулевого супу була невід’ємною частиною трапези французьких бідняків. Цибуля була основним інгредієнтом супу, яким годували і римських солдатів. Низька вартість і чудові смакові властивості властивості робили його незамінним для армії.

За легендою, винахідником сучасної версії цибулевого супу був Людовик XV. Якось на полюванні він так зголоднів, що чи то сам приготував суп із цибулі, олії і шампанського, чи то наказав це зробити кухареві. Рецепт надзвичайно простий: обсмажити в олії багато цибулі, залити шампанським, довести до кипіння – і їсти. Як би там не було, а багато французів досі впевнені, що суп – це найбільше досягнення Людовика XV за роки його правління.

У сучасному варіанті французький цибулевий суп – це досить густий суп-пюре на яловичому бульйоні, з грінками, запечений у горщику під сирною скоринкою, іноді з білим вином, коньяком або хересом

3. Піца



Історію піци вважають ровесницею історії людства. Протягом століть піца традиційно вважалася їжею бідняків. Прості люди охоче харчувалися цією стравою, адже вона і ситна, і дешева, і швидка у приготуванні. Вищі ж класи тогочасного суспільства вважали піцу їжею найнижчого класу і презирливо її відкидали.

Зневажливе ставлення до піци тривало до тих пір, поки італійський правитель Умберто I і його дружина Маргарита не скуштували їжу простого народу. Талановитий піццайоло Еспозіто приготував для королівського подружжя три піци з різними смаками. Для начинки одного з варіантів були підібрані продукти, які за кольором нагадували італійський прапор: червоні томати, біла моцарела і зелений базилік. Саме ця піца найбільше сподобалася королівському подружжю і отримала свою назву на честь королеви Маргарити.

4. Гаспачо



Однією з найпопулярніших іспанських страв, яку готують у найкращих ресторанах за межами цієї країни, є гаспачо. А колись цей холодний суп був традиційною їжею погоничів мулів.

Вирушаючи в далеку дорогу, вони брали із собою продукти і на привалі готували з них суп. У звичайний глиняний горщик, стінки якого змащували часником, олією і сіллю, шарами укладали перці та огірки, кожен шар пересипали крихтами хліба. Зверху засипали товстим шаром сухарів і заливали все це оливковою олією. Наповнені горщики огортали мокрим одягом і виставляли під пекучі сонячні промені. Суп вважався готовим тільки тоді, коли одяг, намотаний на горщики, повністю висихав.

5. Паприкаш


Ситну й ароматну страву з додаванням паприки (звідси й назва – паприкаш) традиційно подавали в бідних угорських сім’ях на обід або вечерю. По суті це підлива з дрібних і найдешевших частин курки – крилець, шийок, шлуночків, печінки та сердечок. Цей курячий набір тушкували в кислому молоці або сметані, додаючи багато паприки. Коли ж паприкаш почав з’являтися і на заможних кухнях і столах, його стали готувати з кращих частин курки – грудки і білого м’яса.

Іноді паприкаш помилково називають супом, але насправді це обсмажене, а потім тушковане зі сметаною чи вершками і паприкою м’ясо.

6. Паелья



Існує декілька легенд походження паельї. За однією з них паелья з’явилася завдяки слугам мавританських королів. Вони збирали залишки бенкетів після своїх панів, змішували їх з рисом і відносили додому. До цих пір, в арабських країнах вважають, що слово «паелья» походить від арабського слова, що означає «недоїдки».

Друга історія – більш романтична. Закоханий рибалка, чекаючи в гості свою дівчину, взявся готувати вечерю. Він зібрав усі продукти, які були в домі, і змішав їх з рисом. Так з’явилася паелья, від іспанського para ella, що означає «для неї». До речі, за іспанською традицією, приготуванням цієї страви повинні займатися саме чоловіки.

І все ж більшість істориків сходяться на думці, що назва страви походить від каталонського слова «paella» – неглибока плоска пательня з двома ручками з боків.

7. Фондю



Те, що ми сьогодні називаємо «фондю», з’явилося на наших столах завдяки швейцарським пастухам близько 7-ми століть тому. Вирушаючи на пасовища, пастухи брали з собою хліб, сир і вино. З посуду у них завжди був глиняний горщик, у якому на вогні переплавлялися залишки затверділого сиру разом з вином. У цю теплу, смачну і ситну масу швейцарці вмочували шматочки хліба і їли. Незабаром ця страва перекочувала і на багаті столи. Щоправда, у якості інгредієнтів брали найкращі сорти сиру і вина та найсвіжіший хліб. Що стосується назви, то тут на допомогу братам-швейцарцям прийшли французи. Cама назва «фондю» походить від французького слова fondre, що означає «танути».

Традиційне швейцарське фондю, як правило, не солодке і складається з комбінації 2 сирів – Грюйера і Емменталя, які розплавляють у сухому білому вині. Але в кожному регіоні Швейцарії свої «канони» приготування та споживання фондю. Наприклад, у Женеві його готують не з двох, а з трьох сирів. А у бургундському фондю шматочок настромленого на спеціальну виделку м’яса потрібно тримати в гарячому соусі до готовності, а потім перекласти його на порційну тарілку і їсти вже за допомогою звичайної виделки.