26 лютого - Початок війни Росії проти України

26.02.2015   07:41 — Агенцiя

Наша глибока суб’єктивна думка: ми не називаємо це війною і відразу просимо вибачення у тих, хто може порахувати себе скривдженим прочитавши цю статтю. Це не зовсім звичайна «антитерористична операція», - так називали цю подію офіційні особи, які перебувають при владі в Україні.

«Війна», - так називають це ті, над головами яких це відбувалося і яким довелося вижити при всьому цьому. Ті, хто співчуває постраждалим в цьому конфлікті.

Як і водиться, - ця війна прийшла в кожен дім ... здебільшого в кожен український дім, заглядаючи при цьому і в деякі будинки сусідньої держави. У кого-то загинув брат або син, батько чи мати, знайомі, діти, хтось залишився без даху над головою, хтось без засобів до існування або роботи. Війна не щадить нікого, вона безжальна. Не дивиться ні на регалії, ні на положення або вік - це стихія, стихійне лихо. Війна нелюдська по суті і немає їй жодного виправдання, нам лише залишається засвоїти цей урок і постаратися, по можливості, не допустити подібне в своїх майбутніх поколіннях, коли все це прийде до якого-небудь «логічного» завершення.

На нав’язливе питання: «чому це сталося?», - є маса відповідей. На будь-який смак. І на цей рахунок ми застерегли б насамперед самі себе, адже вся правда відома тільки Богу. Нам лише доступна вузька смуга суб’єктивних, в тій чи іншій мірі думок, які інколи мають масу спотворень, та доступна інформація і деякі факти.

Намагаючись відтворити події, які передували цій війні і бажаючи якось узагальнити це явище в якусь ідеологему наші редактори прийшли до такої думки: «це війна з народом України, який відстоює свої елементарні права людини». Державний і офіційний курс українського уряду, підтриманого більшістю народу, до і після початку цієї війни - європейські цінності і євроінтеграція, де на чолі повага до прав особистості і суспільства, прагнення до широкого благополуччя і рівноправності. Курс протилежного боку приблизно схожий, але з корективами на пріоритет прав лише окремого можновладського клану перед усім іншим суспільством, де лояльність до думки сильних є майже єдина запорука успіху і благополуччя, а критика вкрай неприйнятна і переслідувана, і всі, хто не згоден є хунта, фашисти, недолюди, карателі, НАТО, ЦРУ, страшні змовники і вони їх природно починають боятися, ховатися з автоматами за спини мирних громадян, розташовувати «гради» і «гармати» в дитячих садах, лікарнях, школах і церквах, навіть погрожують жахнути ядерною бомбою і усецілим терором, руйнуючи українські будинки і цілі населені пункти.

На рахунок дати початку цієї війни також існує не єдина думка. Хтось вважає цієї датою 9-е листопада 2013-го, коли «на одному з секретних засідань РНБО Янукович повідомив вузькому колу про шантаж Путіна відібрати Севастополь і Крим з Донецьком, Луганськом, Одесою, Харковом, Запоріжжям та Херсоном за підписання договору про євроінтеграцію з ЄС». Хтось вважає цією датою день спроби розгону протестуючих, які зібралися коли Янукович погодився з шантажем Путіна і відмовився, на здивування всіх, підписувати обіцяний народу України на виборах договір з ЄС. Є думка, що цією датою можна вважати день, коли 8 російських військових вертольотів з Анапи з загарбниками, незаконно перетнули повітряний простір України і приземлилися в Севастополі 28-го лютого 2014-го року. Розпочався «запланований кремлівський експромт» - захоплення й наступна окупація Кримського півострова в повний розріз Будапештським гарантіям Росії щодо цілісність і суверенності України, а 27-го березня 2014-го року Генасамблея ООН прийняла резолюцію на підтримку територіальної цілісності України. За ухвалення документа проголосували 100 держав, проти - 11, утрималися - 58. Анексію Росією Криму підтримали Зімбабве, Венесуела, Сирія, Куба, Нікарагуа, Судан, Білорусь, Вірменія, Північна Корея і Болівія.

Хтось вважає цією датою день прямого вторгнення регулярних російських військ в Донецьку та Луганську область 24-го серпня 2014-го року (а до цього російських спецназівців, найманців, бойовиків і озброєння знаходили тільки «в капусті») або дата початку легенди про сепаратизм на Донбасі в кінці квітня-початку травня 2014 року. Або ж дня 22-го лютого 2014-го року, коли Верховною Радою був фактично відсторонений від влади внаслідок «самоусунення» і втікший з країни Віктор Янукович. З часом ця дата буде безсумнівно позначена. На це є ціла наука - історія. У цій справі ще багато плутанини, а факт війни, тисячі вбитих і поранених українців і росіян з обох сторін, важкі жертви серед мирного населення України і гуманітарна катастрофа, біженці - вже дійсна реальність. Пробачте нас! Ми внесли цю сумну дату в наш скромний календар, як то кажуть «від ліхтаря» - 26-е лютого. Можливо, коли стане відома офіційна думка ми поправимо цю дату, але факт - є факт і емоції будуть зашкалювати ще дуже довго.

Деякі вважають, що цю війну вже програла, навіть ще не почавши, зовсім звичайна амбіційна корупційна машина, що дісталася нам у спадщину від совка. Україна - розтоптана і майже знищена цим зловісним монстром, по милості Божій, знайшла в собі сили і струсила з себе цю смертельну імлу. Було не просто. Дуже не просто. Кров. Сльози. Жорстокі, але зовсім не марні втрати. І ніхто не забутий, і ні що не забуте, життя триває, по милості Божій ми ще не зникли. Урок історії засвоєний. Як правда - це з’явилося такою собі спокутою за власну недбалість і наївну добродушність по відношенню до лютого і підступного молодшоого недбалого брата, носія цієї згубної виразки. Гнів Божий. Кара Господня, але Бог кого любить, того й карає. І нас, українців любить Бог!

Що людина посіє, те й пожне - говоритися в Святому Письмі і немає влади не від Бога. І якщо народу була дана влада скинути зрадника, то він утік, захопивши свої 30 срібняків. Той хто покладає надії на Бога не осоромиться. Дім пишних руйнує Господь, а принижений піднесеться. Все над усім Господь, Їм ми Його і Їм існуємо. Україна - єдина соборна держава, що постала перед Богом більше тисячі років тому.

А Росія зараз - це Іван, котрий не пам’ятає своєї спорідненості. Спочатку, перед Богом був Київ, і Москви тоді ще в проекті не було, почитайте нарешті історію. Стільки міфів, скільки народив цей Іван, напевно важко і порахувати, все результат власних злочинних амбіцій. Брат, з майже вічним комплексом самоствердження, постійно намагається викручуватися і доводити собі, а також усім оточуючим власну значущість. На перевірку виявляється егоїстичним, кровожерливим і цинічним ізгоєм. А замість покаяння з його уст виходять всілякі богохульства. Бог осміяний бути не може - це знають в Україні, але напевно на Росії це призабули.

Кара Божа осягає кожного, хто відвертається від Заповіді Його і не шукає Його. В проклятті перебуває вбивця і злодій. Але вихід ще залишається - покаяння і звернення від злих справ. Від слів людина засуджується, від слів і виправдовується. Іншого шляху не буде!

Свобода - це рабська відповідальність. І відповідальність насамперед перед Богом, бо Він Головний, від Нього ніде не сховаєшся і Він спитає за все. Це величезна відповідальність. А мирське рабство .... За раба думає його Князь, ящик з картинками і двічі два для раба завжди буде, як хочеться його господареві, він не має формального права бути розумним, а якщо йому це і дозволяється, то тільки в міру, певну його справжнім власником. Для нього і чорне цілком може бути білим. Це постійні крики і пошук зовнішнього ворога, коли перший ворог людині це він сам.

Це знає людина, яка боїться Бога, а страх Господній - це початок мудрості. Розум нам дан, щоб віддалятися від зла! І слава Богу за Його гнів, за Його милосердя, за всяку правду Його, яка інколи не подобається навіть нам самим, слава Богу за Україну!