Чернігівські військові реконструктори вивчають історію, відтворюючи форму і амуніцію Великої Вітчизняної війни

07.03.2013   10:13 — Агенцiя

23 лютого у Чернігові відбувся перший в історії нашого міста реконструкторський захід, організатором якого був Дмитро: тактика "Штурм Бреслау", на яку приїхало майже 100 чоловік із України та з-за кордону.

23 лютого у Чернігові відбувся перший в історії нашого міста реконструкторський захід

На фотографіях Дмитра Волошина із соціальних мереж - молодий хлопець у формі радянських бійців часів Великої Вітчизняної війни. Спортивна статура, коротка зачіска, вольове підборіддя - справжній офіцер, хоч знімай у кіно. Зніматися, до речі, запрошують, і досить регулярно.

Дмитро - історичний реконструктор. Інженер за спеціальністю, менеджер з продажу за родом занять, захопленням життя він знайшов для себе вивчення і відтворення років війни з фашистами, форми та амуніції військовиків, а також подій та духу тієї трагічної та героїчної епохи.

Я вчився у нашому чернігівському військовому ліцеї. Хотів поступати до військового університету, ставати офіцером. Але роздивився, що не у нашій країні таким займатися. Закінчив спеціальність "Інженер зварювального виробництва". Тяга до військової тематики залишилася. Ще 2005-го року вступив до київського реконструкторського клубу, в травні 2005-го року уже приймав участь у своєму першому заході. З тих пір і захоплююся даним заняттям.

У Чернігові нас мало. Із середнім рівнем доходів у нашому місті знайти людей, які лише за перші 2 роки можуть потратити на реконструкцію мінімум тисячу доларів, дуже важко. Можна обійтися спочатку і 500-600 доларами, але це буде навіть неповний комплект форми. Хіба що на 2-3 заходи в рік з таким виїхати. Я у місті знаю 5-6 чоловік. Я і двоє моїх товаришів у одній організації. І ще є люди, які входять в іншу організацію. На 9 травня, бачив, ходили у офіцерській формі по місту.

Є така організація - Молодіжна громадська організація  "Київський клуб "Червона Зірка". Офіційно зареєстрована у Мінюсті. Разом із нею діє Департамент військово-культурної антропології. Я є членом даного клубу. Є ще інша організація. Не те щоб конкуруюча, але наше керівництво одне від одного дистанціюється. Втім, рядові члени клубів спілкуються абсолютно спокійно. Нам все рівно, що там нагорі коїться. 

Захід, який ми провели 23 лютого, був присвячений 70-річчю перемоги у Сталінградській битві, і Дню захисника Вітчизни і проведений повністю на моєму ентузіазмі і на власні кошти реконструкторів. Дуже дякую тим, хто допомогли нам у проведенні. Адміністрація заводу "Жовтневий молот" надала нам його приміщення для тактики. Мій товариш допоміг кількома одиницями вихолощеної зброї і деякою кількістю патронів. А клуб "Світлофор" влаштував для нас святкову вечерю після заходу. Заступник міського голови з питань культури допомогла з МВС, МНС, перенаправила нас в потрібний комітет при міській раді.
 Коли я вибирав тему, по історичним спогадам знайшов, що у Бреслау (сьогодні Вроцлав) 23 лютого були запеклі бої на території газового заводу "Дюрргой". От ми і вибрали цей завод як місце для заходу. Подія має бути історично достовірною. Під Києвом, коли з кожного боку може приймати участь по 400 чоловік, темою може бути бій зведеного радянського батальйону зі зведеним німецьким батальоном біля якогось австрійського, німецького чи чеського міста. Ніхто не називає захід "Штурм Берліна", не ставить надувний Берлін і не йде його штурмувати. Навіть якщо захід і назвуть, то прив’язка буде "Бої на півночі Берліна".

Зараз насправді реконструкторських заходів в Україні проходить досить багато і дуже різного рівня. Для нас, слава Богу, - хобі, ми ні з якими політичними організаціями чи партіями принципово не співпрацюємо. Як показує практика, це погано закінчується. Сьогодні вони тобі допомагають, а завтра скажуть: Хлопці, вийдіть там із нашими прапорами кудись. А, не хочете? Ну, тоді ми вам...

Вся зброя, яка у нас є - не бойова. Це вихолощена зброя, для заходів надається в основному кіностудією ім. Довженка. А та зброя, яка є у власному володінні реконструкторів, має висновки МВС про те, що вона не є вогнепальною. Використана вона може бути тільки для пострілу холостим патроном. Коли я організовував захід - ходив до МВС, показував усі документи. Там впевнилися, що вся зброя безпечна, і дали дозвіл на проведення.

Я займаюся реконструкцією, бо мені цікава історична складова теми. Ніякої політики, комунізму-патріотизму і т.д. Для когось це може бути продовженням комп’ютерних стрілялок. Для іншого - віддання пошани дідам-прадідам. Ще хтось порівнює це із відпочинком на природі на кшталт рибалки чи полювання. Соціальний склад різний - військові, лікарі, програмісти. Але ми всі товариші, незалежно від того, хто у радянській формі, а хто у німецькій. Ніякої агресії під час проведення заходів немає, гори трупів після заходу ніхто не вивозить. 

Десь у Севастополі для деяких реконструкторів головне політика, червоні прапори і все таке. Мені це абсолютно нецікаво. Людей, які починають просувати якісь політичні гасла, ми дуже культурно відмежовуємо. Це не наші товариші.

Про нас, звичайно, знають і МВС, і СБУ, і всі інші, кому належить знати. Але, як казав Остап Бендер: "Я чту Уголовный кодекс, это моя слабость". У нас є навіть працівник МВС у реконструкторах. Але нічим протизаконним ми не займаємося, тому все спокійно.

Брати жінок до клубу чи ні - залежить від його організаторів. Хтось бере. Я жінок не беру принципово. Якби у мене був клуб кількістю рота, 150 чоловік - не питання. Дві жінки на роту санінструкторами - абсолютно історично. Але якщо нас навіть не клуб, а група на сьогодні, всього 10 чоловік, і взяти одну жінку - маємо 10 відсотків складу. 10 відсотків жінок у армії, це, звичайно, вигадка. Хтось каже, що такий підхід є занадто радикальним. Але якщо ми достовірно відтворюємо ремені і портянки, чому маємо спотворювати штатний розклад підрозділів?

В основній масі реконструкторам, які не служили, незрозуміло, навіщо солдатам доведена до автоматизму стройова підготовка. А без неї, вбитої до автоматизму, боєць не може маневрувати на полі бою, витягуватися в ланцюги, колони, шеренги. Люди біжать стадом, а стадо - це дві кулеметні черги для німецького кулемета MG 42. На наших заходах дуже добре видно таких людей: команда у п’ять слів - і у них паніка!
Те ж саме щодо субординації. Якщо командир відділення сказав, що ковдра чорна, а вона синя - ковдра має бути чорною! Тому що якщо у бойовій ситуації командир скаже повзти прямо, хоча німці праворуч, повзти треба прямо!

Коли я організовував захід, суворих обмежень не ставив. Хочеш бути лейтенантом стрілецьких підрозділів ЧА - привозь із собою стрілецький взвод, і будь його командиром. Лейтенантом-танкістом - будь-ласка, везіть танк. Можна підбитий, але з собою. Капітаном 3,2,1 рангу (моряком) - есмінець. Можна затоплений, але з собою. А як немає лінкора із особовим складом - ось вам гвинтівка, ставайте рядовим у стрій і радійте.

Командир взводу, щоб виправдовувати це високе звання, має знати штатний розклад, кількість і марку зброї, завдання взводу. Командир відділення - своє стрілецьке відділення і т.д. Можна консультуватися із професійними істориками, військовими. Але, якщо за наявності інтернет, можна зрозуміти все й самому. Існують документи, спеціальна література, де все це є. Люди, як правило, самотужки все і вивчають.

Заходи можуть бути двох видів. Є шоу на зразок таких, що проводяться на 9 травня. Там все іде за сценарієм, і в кінці Червона армія перемагає. А є тактика. Тут уже перемогти може хто завгодно. Глядачів на такі заходи не запрошують. Є звід писаних і неписаних правил, посередники, які виступають суддями. В тактиках приймають участь люди, які займаються реконструкцією не перший рік, і спірні моменти якщо і є, вони непринципові.

Тактики ми робимо за свої гроші, організовуємо на власному ентузіазмі, люди здалеку приїздять власним коштом. Тому організатор сам вирішує, які правила, кого пускати, кого ні. Все це заздалегідь повідомляється, вивішується на форумах. Ніяких сюрпризів не буває, типу хтось думав, що він безсмертний, а кажуть - вмирати треба. Якщо когось ці правила не влаштовують - до побачення.

Історична реконструкція - дороге хобі. Форму люди купують, шиють самі, замовляють на фірмах, які займаються пошивом даної амуніції для кіно і т.д. Голий німецький суконний кітель і голі німецькі штани коштують 300 доларів. І це зовсім недорого, нормальна ціна за китайський комплект. Американський обійдеться у 500. Радянська гімнастерка зі штанами, пілоткою і чоботами коштують 1400 грн. Це все без погонів, ременів і т.д. Вихолощена зброя може коштувати і 1500, і 5000-10 000 доларів. Для прикладу, ППШ із всіма висновками - 800 доларів.

Є такі реконструктори, ми називаемо їх покемонами. Вони купують якусь післявоєнну гімнастерку за 50 грн., будь-які штани за 50 грн., чоботи за 100 грн., каску за 50 грн. і який-небудь ватник за таку ж ціну. За 50 метрів у темряві він може бути схожим на червоноармійця часів війни. Ці люди приїздять жерти горілку на природі і кличуть себе реконструкторами. У мене таких немає і не буде. Мої вимоги до членів клубу дуже серйозні, і якщо ти її не тягнеш, то членом клубу бути не можеш. Я не кажу, що це заняття для обраних, ми - не багаті люди. Але форма для бійця радянської армії на період 1941-1945 роки (з в 1941-1943 і 1943-1945 вона суттєво відрізнялася) без макетів зброї обійдеться у 1000-1500 доларів.

Якщо у солдата історично має бути якесь спорядження - він має його одягнути на захід. Такі мої вимоги. У мене на останньому заході як у командира зведеної роти, була польова сумка. В таких носять карти, документи і т.д. Вона для даного бою зовсім не є конче необхідною,  заважає повзати, є незручною. Але якщо командир на війні таку сумку мав - значить, я маю її носити весь бій. У мене там лежав шматок ковбаси, карта заводу і холості патрони  до автомата.

Якщо форма після кількох заходів забрудниться, порветься - необов’язково купувати нову. Можна ремонтувати ту, що є. На війні ж ніхто нової не видавав. У мене в самого форма із латками, у плямах збройового мастила. Це не тому,що я якийсь нечупара. Але мастило не відпирається. Так і було, це історично.

Я за кількістю людей у клубі не женуся. Були люди, приходили, казали, що хочуть займатися реконструкцією. Перше питання, що я задаю: "Для чого ти хочеш цим займатися?". Якщо відповідь "Я не знаю" - то кажу, хай приходить, коли знатиме. Якщо розповідають про патріотизм та комунізм - хай ідуть в компартію.

Військово-патріотичне виховання молоді у нас є. Але в ньому немає ніякої політичної ідеї. Є клуби з ідеологією, там гарні хлопці. Але нам з ними не по дорозі. Перше завдання, яке я для себе сформулював - вивчення історії на практиці.

Я абсолютно спокійно ставлюся до реконструкторів дивізії СС "Галичина",  хоча у мене дід - полковник Радянської армії, пережив блокадний Ленінград, він там був артилеристом всю блокаду у протитанковій артилерії. Але це не заважає мені спілкуватися з тими реконструкторами, чиї діди були у "Галичині" і відсиділи у радянських таборах 15 років. Нам цікава історія.

Нас часто запрошують зніматися у кіно. Насправді, режисери реконструкторам дуже вдячні, адже ті не тільки мають історично достовірне спорядження, а і вміють маневрувати на полі бою. Щоб навчити цьому масовку, можна потратити знімальний день. Це може коштувати декілька тисяч доларів. Нам можна розказати за 15 хвилин, що від нас вимагається.

По фотографіях із реконструкторських заходів іноді може скластися враження, що більшість приїздить у німецькій формі, і вермахт набагато більше популярний. Це помилково. Просто німці більш екзотичні, тому і фотографи на них звертають більше уваги. Наприклад, на останньому нашому заході на німецькій стороні було три фотографи. А на нашій - лише один. Насправді на заходах кількість червоноармійців і німців завжди приблизно однакова. 23 лютого нас було 46, а німців - 52. І то, лише тому, що білоруси-червоноармійці, яких було 7 чоловік, подали заявку і не приїхали, навіть не повідомивши про це заздалегідь. По Україні ця пропорція зберігається. А от у Чернігові, наприклад, є лише 1 чи 2 німці і  8 червоноармійців.

Богдан Гуляй, gorod.cn.ua