Корюківщина прощалася з Миколою Пономаренком

06.02.2015   09:19 —

Микола Пономаренко з Корюківки віддав життя, щоб росли діти. І не тільки його хлопчик і дівчинка.

Мама, бабуся, дідусь щось їм пояснювали біля домовини свого чоловіка і сина. Що то їхній татко. Діти ще не розуміли, що відбувається довкола. І чому біля їхнього двору зібралося багато людей. А мама, бабуся, дідусь, уся рідня із заплаканими очима.

Кажуть, дитячі спомини – найяскравіші. Діти Миколи Пономаренка цей день пам'ятатимуть усе своє життя. Особливо дівчинка, бо їй уже шостий рік. Бо лишилася вона татка, коли для дівчинки він так необхідний. Для їх матері та рідні цей тиждень лишиться найтемнішим за все життя.

Неможливо було дивитися без сліз як Микола Пономаренко (старший) побивався за сином, котрого виростив, викохав. Напевно, старому пригадався перший день життя маленького хлопчика Колі. І як він радів з того, що в нього народився син. А матері пригадалося перше вересня далеких восьмидесятих, коли пішов Коля до школи. А дружина, можливо, перевернула в споминах перший поцілунок, освідчення, весілля. А ще народження донечки й синочка. Усе сприяло до щастя, якби не жорстокий 2014 рік, рік початку цієї війни.

Несправедливої. Бо справедливих воєн не буває з боку захопників, бандитів. Миколі Пономаренку (старшому) не приснилося і в страшному сні, що сини колишніх побратимів по радянській армії стануть убивати його сина. Та сталося саме так, як сталося. І вже рана незагоєна для цієї родини й корюківчан, що прийшли провести в останню путь Миколу Пономаренка, лишиться надовго. Герої не вмирають! Їх убивають вороги.

Віктор Татарин