Владислав Атрошенко – освітянам: давайте виховувати молодь, яка обере для життя Україну

06.09.2017   15:49 —

5 вересня, на традиційній щотижневій розширеній нараді в мерії Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко поставив кілька завдань перед усією системою освіти Чернігова та, зокрема, міським управлінням освіти.

А саме:

Щодо штатних розкладів і всіляких підозр:  «Об’єктивно розібратися й на якийсь час поставити крапку»:
 

- Є розмови щодо випадків  невідповідності робочого часу, який табелюється в закладах освіти, і фактичної роботи працівників. Це треба перевірити. Причому об’єктивно, відписки мені не потрібні. Я як міський голова не зацікавлений в тому, щоб там були «мертві душі». 

Тому звертаюся зараз публічно до всіх вчителів, загалом усіх небайдужих людей, у кого є така інформація – будь ласка, надайте її. У будь-який спосіб, анонімно чи публічно. Ми її перевіримо. Я маю на меті з’ясувати реальний штатний розклад, кількість реальних працюючих, обсяг реальних заробітних плат. Щоб мені не розповідали, що фактично ця людина не з’являється, або з’являється в інший час, ніж табелюється.

Також прошу управління освіти надати мені динаміку за останні 5 років по всіх закладах: як зростала кількість дітей і змінювався штатний розклад.

Мета – подивитися відповідність кількості працюючих необхідній кількості працівників, щоби об’єктивно розібратися й на якийсь час поставити крапку в цьому питанні.

Окрема ситуація – зробити аналіз професійної підготовки в освіті.


Про ПТУ: «819 викладачів, а скільки студентів?»

- Окрема ситуація по професійних технічних училищах. Це надзвичайно серйозне питання. Чи потрібна професійна технічна освіта? Так, вона потрібна, обов’язково. Але чи є відповідність у тому, що все 100% її фінансування – з бюджету міста Чернігова?  І який вплив має місто на замовлення робочих спеціальностей? Чи Чернігів - це такий «дядя», який просто платить і все?

Тому я мав попередню розмову з головою ОДА, головою обласної ради, окремими представниками деяких політичних сил, щоб ми звернулися до державної обласної адміністрації, обласної ради для  пропорційного співфінансування цих училищ у бюджеті 2018 року. Відповідно, вони будуть ставити питання про співучасть перед громадами. Щоб у нас було співфінансування приблизно 40 на 60, яке відповідає і складу учнів. Фінансування повинно приходити за учнем.

І ми спільно маємо формувати замовлення – за тими спеціальностями, які затребувані. Сьогодні, відповідно до вимог ринку, потрібні електрозварювальники, стропальники, трактористи, водії тролейбусів і т. д. Поки ж у нас немає зв’язку між замовленням і підготовкою, ми просто все фінансуємо. Так не повинно бути.

Отже: потрібні оптимальність використаних приміщень, оптимальність штатного розкладу, заявка щодо робочих спеціальностей і пропорційне фінансування з областю. 
 

Про якість навчання:

- На основі показників ЗНО треба зробити аналіз якості навчання по всіх навчальних закладах – і відповідну конкурентність. Не може бути і зрівнялівки в преміях директорів, завучів, якщо одна школа забезпечує високу якість навчання, а інша – нижче нижчого.

Причому, коли школа пишається якимось окремим відмінником – це приємно, але це не показник. Показником є середній бал ЗНО серед усіх її учнів.

Окремий напрямок – це інформатизація навчання. Можливо, треба звертатися з цими питаннями до прем’єр-міністра, міністра освіти. Але щоб ми вже з перших класів переходили на сучасні технології і якість навчання.


Про інклюзивну освіту:

Коли я поспілкувався з першою леді країни, вона як лікар розкрила мені очі – як міському голові і як людині – на проблеми інклюзивної освіти. Давайте зізнаємося, що люди, в основному, байдужі до цієї проблеми.

Задача в тому, щоб діти з особливими потребами не відокремлювалися від решти дітей. Тоді і суспільство звикає, що є така людина, не шарахається від неї, і ця людина не соромиться. Коли вона виїжджає з квартири у світ тільки у 18 років, її соціалізація вкрай важка. А якщо з дитинства – то вона грається з іншими дітьми, спілкується, і цієї грані нема. Це те, що в нас реально ще не працює.

Зараз є відповідний закон, що батьки мають право звернутися в будь-яку школу і влаштувати туди дитину з особливими потребами. І в державному бюджеті  навіть закладено 200 мільйонів на те, щоб відшкодовувати кошти, витрачені на місцях на освіту особливих дітей. Такого досвіду ми ще не маємо, але давайте знайдемо цю програму і задіємо її.

Для додаткових занять з такими дітьми в кількох школах Чернігова цього року обладнані медіатеки. Я вважаю, що заняття в них мають передбачатися не після уроків, а бути в розкладі, щоб вони дійсно працювали н досягнення закладеної в них мети.
 

Про виховання патріотів, які не залишатимуть України:

Хто зараз скаже, скільки населення України зараз? Є опосередковані Остання цифра, яку я офіційно чув - це 43-44 млн. Це було декілька років тому. Яке населення в нас у місті Чернігові? Офіційна цифра - 294 тис, але в мене є великі сумніви з цього приводу.

На прикладі країн Прибалтики: після їх вступу в Євросоюз там лишилася половина населення. Це жорстка статистика. Нещодавно я був на Дні міста в Сумах, і офіційна їхня статистика за півріччя: 1100 народжених і 1700 померло. Мінус 600, це офіційна статистика без виїздів за кордон та без внутрішньої міграції.

Я хочу суспільного визнання цієї проблеми як важливої. Ми маємо знаходити шляхи впливу на неї - як через релігійні установи та релігійних діячів міста, так і через вчителів, лікарів, будь-яких людей, який мають авторитет для суспільства. Якщо ми патріоти, то патріотизм  повинен бути і в тому, щоб дівчина чи хлопець виростаючи знали, що в українських сім’ях має бути не менше 3 дітей.

Це надзвичайно серйозне питання. Якщо нація зникає чи зникне, то вже немає різниці, буде вона мати демократичні засади чи не буде. Якщо вже не буде людей, або взагалі там буде переважно інша нація.

Територія нашої суверенної країни не повинна залишитися без українців. Тому й прив’язка до управління освіти, що це відповідальність кожного українця.

Ми це замовчуємо, шукаємо по світу де більша зарплата, у нас часто по одній дитині. Куди ми ідемо? Яка кінцева точка цього шляху?  Я би потроху в школах про це в дітей запитував.

І дітям потрібно пояснювати, що українець повинен бути щасливий в Україні. Ніхто нам щастя не зробить, окрім нас самих. Нам потрібно робити Європу тут. Мені як міському голові надзвичайно прикро, що українці сподівалися 25 років, що нам щастя зробить Росія, а зараз ми сподіваємося на Європу та Америку. Ніби вони нам зроблять щастя тут, заочно. А ми посидимо на диванах, подивимося телевізор, поки все буде перетворюватися. А тоді скористаємся оновленою країною. Ось тут потрібно змінювати психологію. Потрібно проводити навчання з вчителями, знаходити шляхи доступу до дітей. Витягувати їх з гаджетів і вкладати їм, що вони є українці, вони повинні думати, що буде з їх нацією через 50 років.

Якщо ми свідомі люди,  ми зробимо спільно з вами інше місто, ми повернемо йому амбіції. Але це все буде мати сенс тільки тоді, коли тут буде жити чернігівець, а не коли вся наша молодь буде в Польщі. Інакше наша робота втратить будь-який сенс. Це будуть викинуті гроші, зусилля та час.


Прес-служба Чернігівської міської ради