Для фільму жахів “Вій” у Cіверському краї не вистачило містики

09.10.2012   10:37 — Агенцiя

45 років тому наприкінці жовтня на кіноекрани країни вийшов містичний фільм “Вій” за однойменною повістю Миколи Гоголя. Набиратися українського колориту мосфільмівці приїхали на Чернігівщину. І не прогадали.

Заробіток для… кози
“Як тільки вдарив вранці в Києві голосистий семінарський дзвін біля братського монастиря, то вже з усього міста поспішали юрмами школярі та бурсаки”, – так починається повість Гоголя. А в перших кадрах фільму – бані величного храму. І лише ті глядачі, які добре знають Чернігів, пізнають обриси Успенського собору на території Єлецького монастиря. Дійство триває кілька хвилин: бурсаки доять красиву білу козу, бешкетуючи, підставляють їй перед очі книжку. З’являється ректор (актор Петро Вескляров), який застерігає підопічних: “Отправляясь по домам, шкоды в дороге не чинить. А то на прошлых вакациях двое бурсаков, обрядившись бесами, воровали кур!”

За свідченнями очевидців, які зібрали наукові співробітники Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів Стародавній” Ірина Шевчик та Олександр Литовченко, знімали ці епізоди цілий місяць. Керівництво кіноконцерну “Мосфільм”, до якого працівники заповідника звернулися з офіційним листом, надіслало кілька світлин з робочими кадрами та відео відзнятих у Чернігові сцен, які не ввійшли до стрічки.

Багато цікавого підказали місцеві газети 1966 року, що не оминули увагою зйомок фільму.

Оголошення про набір до масовок були розклеєні по всьому місту. Запис проводили біля драмтеатру, довкола якого тяглася величезна черга. За один знімальний день платили півтора рубля дітям до 18 років і три рублі дорослим та… козі, точніше, її господині.

Єлецький монастир, закритий у середині 1930-х років, на той час не діяв. У соборі був склад із борошном та крупами. У решті будівель розташовувалися різні організації. Навколо буяли чагарники, вічна калюжа перед огорожею ніколи не просихала. Працівник наукової бібліотеки імені В. Короленка Людмила Студьонова запам’ятала, як були пригнічені мосфільмівці, котрі приїхали на оглядини.
Тож перед зйомками тут було наведено певний марафет: пофарбовано бані храму, засипано калюжу, відремонтовано двері. І місто заполонили “бурсаки”.

Пілотки на “горщиках”
Тим, кого обрали на ці ролі, довелося підстригтися “під горщик”. Зачіска викликала усмішки перехожих на вулицях міста, тому хлопчаки соромилися і в позазнімальний час одягали зроблені з газет “пілотки”. Про це зокрема згадує чернігівець Владислав Фомічов. Запам’яталися йому численні дублі кадрів, які на екрані займають кілька секунд. Зокрема біг відпущених на волю бурсаків: хтось настільки вжився в роль, що гучно вигукнув: “Ура!” Після цього, звісно, довелося побігати ще не раз у важкому довгому вовняному одязі, чоботях та шапках.

Знімальна група працювала не лише в Чернігові, а й у навколишніх селах.
– Головною вимогою було поводитися природно. Розмовляти між собою, жестикулювати, – розповідає учасник масовки Віталій Сергієв, групу якого знімали у Седневі. Це епізод, де хлоп’яча ватага відпочиває на Замковій горі, роздивляючись навколишні мальовничі краєвиди.
У Седневі в дерев’яній Свято-Георгіївській церкві робили проби й для завершальної частини фільму, там було відзнято велику кількість матеріалу. Однак у Москві все те забракували, назвавши занадто реалістичним. Щоб надати фільму містичності, було запрошено відомого казкаря Олександра Птушка, який усі вражаючі до сьогодні моменти зняв у павільйоні “Мосфільму”.

Корова з-поза кадру
Тож актриса Наталія Варлей на Чернігівщині ніколи не була. Зате був улюблений усіма поколіннями Леонід Куравльов, який зіграв роль “філозофа” Хоми Брута.

Багато відзнятого матеріалу лишилося поза кадром. Один із таких епізодів пригадує чернігівець Володимир Назаренко. Режисерові заманулося перевести через глибокий рівчак корову. Знайшли дідка, який за відповідну плату зголосився доставити до монастиря свою рогату годувальницю. Та кладка на рівчаку не витримала її ваги, перекинулася, і тварина звалилася у рів. Добре, що у масовці було багато курсантів Чернігівського льотного училища, які під керівництвом свого офіцера підважили жердинами і підняли схарапуджену корову. В той час на горизонті з’явилася її розгнівана господиня, і дід кинувся навтьоки. Бабі було однаково, кого лаяти, тому дісталося оператору. Той почав боронитися з вигуком: “Та заплачено ж!” Почувши про гроші, баба знову погналася за дідом: “Віддай, супостате!” Уся масовка, яка спостерігала за сваркою, лежала покотом від реготу.

Утім, фахівці знали, що робили. Адже фільм вийшов справді надзвичайно видовищний і певною мірою моторошний. Недарма ж у 1968 році він став одним з найкасовіших: як свідчать тогочасні джерела, на його сеансах побувало 32,6 млн глядачів. Немає сумніву, що з особливим трепетом і не один раз його переглядали і переглядають до сьогодні чернігівці.

"Урядовий кур'єр"