Історія крізь життя

20.07.2012   13:06 — Агенцiя

У середу, 18 липня, директора Центру пам’яткознавства, учену-археолога, музеолога Олену Миколаївну Титову вітали із ювілеєм колеги і друзі.

Олена Титова

“Любов до Історії проявилась в Олени Титової ще в дитинстві. Народилася вона 18 липня 1952 року у м. Києві в сім’ї інженера-конструктора-будівельника Миколи Титова та архітектора Ірини Титової (Межевич). Прогулянки старовинним містом, розповіді батьків та їх друзів легенд і реальних київських історій не могли не залишити глибокий слід у дитячій голові, а в серце заклали жагучу любов до Києва…”, – йдеться в бібліографічному покажчику, присвяченому 60-річчю від дня народження Олени Миколаївни Титової.

1960 року Олена пішла до школи. Їй подобалося навчання, вона брала участь в олімпіадах із літератури, математики, ходила в турпоходи. Закінчила середню школу із золотою медаллю. Але вже в шкільні роки вона захопилася історією. Тому й вступила до історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Вона залюбки брала участь в археологічних експедиціях. 1980 року Олена Миколаївна вступила до аспірантури Інституту археології. Темою дисертаційного дослідження, успішно захищеного, стала культурна і хронологічна характеристика неоліту Середнього Подніпров’я. А далі О. Титова керує археологічними розкопками і розвідками на неолітичних пам’ятках Чернігівщини і Сумщини, бере участь у численних наукових конференціях.

Новий етап у творчій біографії Олени Титової розпочався у 1990 році, коли її за конкурсом було прийнято на посаду провідного фахівця з пам’яток археології Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Згодом її обрали вченим секретарем, членом бюро Товариства. Початок роботи Олени Миколаївни у Товаристві співпав із посиленим інтересом у суспільстві до вивчення і увічнення пам’яток та пам’ятних місць українського козацтва.
За майже сорокарічну наукову діяльність Олена Титова брала участь у понад 50 міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, присвячених проблемам первісної, пізньосередньовічної археології, охорони культурної спадщини, краєзнавства. Вона є автором понад 200 наукових публікацій з пам’яткознавства, історії, теорії та методики охорони культурної спадщини, проблем збереження, музеєфікації та використання археологічної спадщини, археології та історії доби первісності, пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу.

Олена Миколаївна є головним редактором збірок наукових статей “Праці Центру пам’яткознавства”, “Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні”, заступником головного редактора журналу “Відлуння віків”, наукових збірок “Ніжинська старовина” та “Сіверщина в історії України”. Сьогодні Олена Титова – директор Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, вчений секретар Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, кандидат історичних наук, доктор філософії (2006), старший науковий співробітник (1993), доцент (2004).

Олену Миколаївну Титову щиро вітали із ювілеєм колеги і друзі, їй бажали творчого довголіття, нових здобутків і досягнень, благополуччя й достатку в родині. Розповідали про її організаторські здібності, вміння працювати з колегами, громадянську позицію у пам’яткоохоронній справі. Дарували подарунки і квіти Петро Толочко, директор Інституту археології Національної академії наук України; Віктор Вечерський, заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей; Андрій Курданов, генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній”…

До речі, чернігівський заповідник та Центр пам’яткознавства поєднує багато спільного, зокрема в пам’яткоохоронній, музеєзнавчій та науковій діяльностях. Тож недаремно ще у 2009 році була укладена угода про співробітництво між двома установами. А нещавно на науково-методичній раді Національного заповідника “Чернігів стародавній” було прийнято рішення про видання наукового збірника “Чернігівські старожитності” разом із Центром пам’яткознавства.

“Чернігів стародавній”