Як у Чернігові намагаються "провалити" номінацію до списку ЮНЕСКО і при цьому гарно виглядати

12.12.2017   09:16 — Агенцiя

Як і мільйони людей, перед тим як кудись поїхати я шукаю в інтернеті, що цікавого можна там подивитися. І якщо десь неподалік є пам’ятка, внесена до списку культурної чи природньої спадщини ЮНЕСКО, то будь яка пошукова програма покаже її першою. Внесення до цього списку гарантує додаткову рекламу, збільшення кількості відвідувачів, а отже і туристичних прибутків. Уряди роками добиваються такої можливості.

1989 року до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО було номіновано два об’єкти із Чернігова: Спаський собор 11 ст. та Борисоглібський собор 12 ст. Але процес розгляду заявки довгий, а потім розвалився СРСР, перманентна економічна криза та активна політична боротьба відволікали як центральну, так і місцеву владу від продуманої політики щодо промоції своїх культурних пам'яток. Тим не менше, на кожних виборах мера Чернігова, ледь не кожен кандидат емоційно розхвалював минуле міста та його історичні і архітектурні принади, обіцяючи перетворити спокійний тисячолітній Чернігів на туристичну Мекку України. Не був виключенням і нинішній градоначальник. Але вибори пройшли і розпочалася рутинна робота.

Туризм пішов у одну сторону, а місто – у іншу. Щоправда, останній рік Чернігів перетворився на місто суцільного ремонту: дороги, площі, освітлення, парки. І особисто мені, це подобається, хоча й створює певні побутові ускладнення. Але я розумію, що не можна прокинутися одного ранку і побачити, що за ніч усе змінилося. Опосередковано позитивні зміни у місті направлені і на розвиток туризму, адже заїхавши на вихідні до Чернігова, туристи бачать прибране місто, гарні парки, красиві клумби і, повернувшись додому, про це розказують своїм друзям і колегам. Але… Завжди існує це «Але». Останні два тижні активна частина містян жваво обговорює проекти ремонту у історичній зоні міста. А після значного резонансу у інтернеті і місцевих ЗМІ, місто навіть оголосило громадські слухання, щоб почути зауваження та побажання до проекту (при чому, що один із них уже у процесі реалізації) від місцевих активістів.

Як і очікувалося, діалогу не відбулося, адмінресурс спрацював на «відмінно» і слухання завалили, не прийнявши жодного рішення. І воно б усе нічого, якби йшлося просто про ремонт дороги чи пересадку дерев у парку. Але озвучений проект ремонту стосується історичного серця міста, найвідомішого і найвідвідуванішого туристичного району – Валу (Дитинця старого міста), на якому і знаходяться обидва номінованих до списку ЮНЕСКО об’єкти. І ось тут виникають питання, на які місцева влада відповідати не хоче. І слід розібратися: не хоче відповідати, бо не знає про проблему, чи свідомо її ігнорує і замовчує у погоні за освоєнням бюджетних коштів через ремонт у історичному центрі? Від відповіді на це питання залежить ставлення і до проекту загалом, і до влади зокрема. Якщо не бачить проблеми чи не знає про неї – тоді просто треба донести інформацію, якщо ж замовчує та ігнорує – тоді це злочин. Особисто я хочу вірити, що замовник та проектант не знали про номінацію, та і про ЮНЕСКО теж.

Тепер по суті: планується капітальний ремонт частини історичного Дитинця міста у безпосередній близькості (десь 50 метрів) від однієї із пам’яток. Під час ремонту, якщо вірити презентованому проекту, заплановано зрізання значної кількості ґрунту і вирівнювання рельєфу. При цьому археологічні роботи передбачені на значно меншій площі. Це призведе до знищення частини археологічної спадщини, що українським законодавством кваліфікується як злочин . Як це стосується справи із ЮНЕСКО? Пам’ятка не існує окремо, як у вакуумі чи у пробірці, вона поєднана із історичним рельєфом і ландшафтом, а саме їх і планується змінити (читай знищити історичний і створити штучний ландшафт) під час ремонту. До того ж, зміна історичного ландшафту може стати підставою для поступового пониження охоронного статусу цієї території. Адже ландшафт законодавством трактується як частина зони охорони культурної пам’ятки та частина об’єкту містобудування , а відтак – невід’ємна частина пам’ятки. А якщо частина пам’ятки змінена, то і усю пам’ятку можна вважати не оригінальною, та перевести із першої охоронної зони, де не дозволяється жодного капітально будівництва, до другої – де це робити можна. Наслідки у формі малих архітектурних форм уявити не складно.

Тепер повернуся до початку: чому при цьому влада виглядає гарно? По-перше, сам ремонт у місті, де двадцять років не бралися і за холодну воду – це вже гарно. Він справді потрібен і його доцільність взагалі не дискутується. По-друге, влада не забуває нагадувати про прагнення до ЮНЕСКО. Це звучить поважно, це прописано у «Стратегії розвитку туризму та промоції міста Чернігова на 2017-2021 роки» , на це можна виділяти кошти та освоювати їх. А чи відповідає це справам? Може ніхто і не спитає. І головне питання: навіщо «провалювати» номінацію до ЮНЕСКО? Бо ЮНЕСКО ставить дуже жорсткі вимоги до експлуатації, ремонту і реставрації пам'яток зі свого списку, забороняє будь які будівельні роботи у визначеному охоронному радіусі. До того ж ЮНЕСКО пильно слідкує за будівництвом поза межами охоронної зони з метою мінімізувати вплив існуючої забудови на історичні об’єкти. Чи потрібні такі проблеми місту і чи готова місцева влада йти на поступки у питання забудови і ремонту? Маємо усі шанси скоро дізнатися.


Володимир Пилипенко Володимир Пилипенко, .і.н., доцент Національного університету "Чернігівський колегіум", екскурсовод і організатор безкоштовних екскурсій у Чернігов

https://lb.ua/blog/volodymyrpylypenko/384492_yak_chernigovi_namagayutsya.html