Відбувся вечір пам'яті Григорія Хандоги "Колядин, колядин. Світ великий – я один…"

20.01.2017   09:47 — Агенцiя

17 січня в конференц-залі Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка відбувся вечір пам'яті "Колядин, колядин. Світ великий – я один…" до 30-х роковин трагічної загибелі чернігівського поета, художника, фотографа Григорія Хандоги (1932-1987).

Вечір розпочався із запалення свічки та вшанування пам'яті митця хвилиною мовчання.
 
Одним із направлень роботи бібліотеки є популяризація творчості талановитих митців Чернігівщини.
 
Художник, поет і фотограф Григорій Хандога належить до тих людей, котрі завжди залишаються вірними собі: своєму обдаруванню, своїй любові і своїм друзям. Митець залишався вірними своїй землі, природі рідній, зв'язок з котрою відчував раніше увесь його рід.
 
Поділитися спогадами про Григорія Семеновича зібралися рідні, друзі, шанувальники творчості майстра у рамках засідань Клубу шанувальників старого Чернігова. Година пам'яті на спомин 30-х роковин трагічної загибелі поета, художника і фотографа організована Чернігівською міською організацією Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, разом із відділом мистецтв Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка.
 
У селянській родині Семена Антоновича та Євдокії Тарасівни Хандог було шестеро дітей.
 
"Обійстя сім'ї, батьківська хата та земля, де мешкали Хандоги в селі Спаському люди прозвали Михальківкою, за ім'ям старшого сина Михайла" – пригадує племінник митця, лікар Анатолій Іванович Хандога. Він же повідомив, що, в певній мірі сам вплинув на бажання дядька займатися фотографією, показавши йому книгу "25 уроків фотографії".
 
На одному із пейзажних знімків Григорія Хандоги є авторський підпис – "Дороги чекають хрещені, мов руки матері". І в цих словах він увесь, і ці слова його в першу чергу слід навести. Бо за ними відчувається і його несплачений борг перед рідною матір'ю, і його палке бажання пізнати свій край, і його трагедію від неузгодженості свого призначення зі своїми фізичними силами, та неможливість найбільш повно проявити себе в тому середовищі, в якому він опинився поет і художник.
 
Світлини непересічної людини, акварелі, малюнки кольоровими олівцями та живописні твори Творця Григорія Хандоги надійшли від його товариша Костянтина Говорухіна. Поезію упорядкував його близький друг фотограф і художник Анатолій Тарасенко. З цього архіву став відомим рік народження Григорія Семеновича – 26 квітня 1932-го та обставини його трагічної загибелі. 13 січня 1987 року зимового вечора митця збила на засніженому шляху вантажівка…
 
І хоча лише дві фотографії були датовані, а решта із більш як двохсот – ні, перед очима глядачів, немов у калейдоскопі, постає все життя Григорія Хандоги: спочатку веселе, часом безтурботливе, а під кінець – трагічне.
 
Ось він у зсунутому набакир кашкеті, розстебнутому пальті і широких "кльошах" стоїть на ганку кам'яного будинку. Усміхнений, осяяний сліпучим осіннім сонцем, навіть очі примружив, вибравшись на одну-єдину приступку, стоїть Григорій, відсторонений від метушливих людей. Чи то прислухається він до світлої музики в собі, чи вітає друзів чудернацьким жестом правої руки… На звороті фото – підпис "Чернігів. 1958 р. жовтень". Юнак, що народився і виріс у Довженковому краї – селі СпаськомуСосницького району, тепер живе у місті.
 
Позаду сільська школа, деснянські роси, але завжди в пам'яті – батьківська оселя. І хоч довелось навчатися в інтернаті, лікуватися в туберкульозному санаторії, бо отримана в дитинстві травму лівої ноги давалася взнаки все життя – юнак був закоханий у життя, людей, що його оточують. З'явилася робота – художник-оформлювач на залізниці, в річковому порту, в педагогічному інституті.
 
Друге фото датоване листопадом 1979-го. Бачимо зрілого, в літах художника у своїй майстерні, серед портретів, виконаних власноруч кольоровими олівцями. Як портретист Хандога багато часу проводить з натурою, пише портрети друзів, своєї дружини Антоніни, котра була його музою, робить численні автопортрети. Їх багато, бо митцю спочатку слугує власна фотокамера.
 
Саме в цей період йде інтенсивний пошук образу Кобзаря. Навіть свою зачіску, бороду моделює Григорій Семенович, як у Тараса Григоровича. Він вбачає тотожність рис власного обличчя із Шевченковим. Але ж високого чола, помережаного зморшками, лисини та бакенбардів і широкої бороди іще недостатньо. І тут головне – вираз очей, їхній стражденний, промовистий погляд, в якому дума і пекельна мука. Недоля з дитинства, неможливість мати постійну роботу, бо дуже заважали чужі йому люди, але ж і сам був суворий до людей…
 
Є в архіві і фотодокументи, що свідчать про іншу сторону його натури – лицедійство. Так було, що насмілився Григорій Хандога зіронізувати над ходячим висловом 70-х років "Ленін в серці моїм". Виразом обличчя, афектованим жестом руки, притуленої до серця, звертає увагу наш вертепник, перед об'єктивом власної камери, а може й своїх колег-фотографів, на ходульний вислів політичної агітації радянських часів. А за його плечима – один із тисячних, якщо не мільйонних стендів обов'язкової наочності із портретом вождя. Звичайно, подібні перфоменси у деяких глядачів не викликали розуміння і захоплення, а тим більше у людей, від яких залежала творча доля митця…
 
Спогадами про свої зустрічі з Григорієм Семеновичем поділилися чернігівські поети Дмитро Іванов, Олександр Олійник, Михайло Кушніренко, фотограф Василь Катіман; цікаві факти з біографії свого дядька розповів племінник митця Анатолій Хандога.
 
Малюнки, фото Григорія Хандоги іще чекають на дослідження. А на вечорі пам'яті лунали віршовані твори у виконанні ведучих Валентини Золотар та Віктора Величка. Висока поезія промовляла до сердець численних запрошених на годину пам'яті Григорія Хандоги.
 
Пошук творів славетного земляка з довженкового краю триває.