У Інтермеццо готували любовне зілля для лицаря від Олени Степанець

11.12.2013   13:36 — Агенцiя

Напередодні європейської прем’єри фільму «Хоббіт: Пустка Смоґа» у КМЦ «Інтермеццо» відбулася презентація книги молодої чернігівської письменниці Олени Степанець «Недетские сказки».

Традиційно в казках Добро перемагає Зло, казкова нечисть знешкоджується і заганяється в болото, всі живуть довго та щасливо. А що як у головні герої чарівної казки запросити Бабу Ягу? Або Лісовика. Або Болотницю. А люди нехай при цьому грають другорядні ролі…

- Настрій у казках переважно мінорний, а через всі твори «червоною ниткою» проходить кохання, – розповіла авторка.

До речі, освіта Олени – історична, та її захоплення реконструкцією побуту слов’ян часів Київської Русі сильно вплинуло на зміст казок.

Писати Олена почала у 2004 році. Декілька разів казку друкувалися в журналі «Планета легенд». Лауреат Чернігівського обласного літературного конкурсу для дітей та молоді (2007 рік).
Напрям робіт водночас фентезійний та історичний. Незважаючи на «казковість», тексти викликають ефект історичної достовірності.

Під час презентації як подарунок лунала авторська поезія, музика. До речі, поезія у Олени вийшла напрочуд цікава. Ось тільки почитайте:

ЛЮБОВНЕ ЗІЛЛЯ ДЛЯ ЛИЦАРЯ

Жила якось в місті Чаклунка-невдаха,
На думку Сусіда – розкішна діваха.
Хоч курси чаклунок давно закінчила,
Та магія, бачте, її не любила.
Оце закохалась вона до нестями,
Про Лицаря мріяла цілими днями,
Гадала як серце його підкорити,
Поки не додумалась зілля зварити.
Чаклунський підручник – як скринька Пандори.
„Потрібен один корінець мандрагори,
Драконяче ікло і жаб’яче серце,
Додати вина, помаранчів і перцю.

Помити, здрібнити, змішати, зварити,
У пляшку скляну те, що вийшло, зцідити.
Щоб Лицар жагою до вас запалав,
Повинен він випити повний фіал”.
У лавці заморських товарів питала:
„Це точно не ікло Кіноцефала?”
Купець урочисто, мов пастир з амвона,
Їй мамою клявся, що то – зуб Дракона.
Вночі мандрагору з землі видирала.
Мовчала рослинка, мабуть просто спала.
Кришила Чаклунка і так поспішала,
Що мало півпальця собі не відтяла.
Впіймала жабисько, на стіл посадила
І довго пробачення в нього просила.
Та розтин зробить не піднялась рука.
Пустити під ніж довелось гусака.
Все спить. Скоро північ. Десь схрапнув осел.
Чаклунка виносить дрова і котел,
Плюс – всі складові для любовного зілля.
В крові закипає могутнє Всесилля.
Бурмоче, шепоче над зіллям закляття.
Чомусь під котлом вибухає багаття.
Обпалені брови, застигла, як лялька,
Стирчать просто в небо волосся спіральки.
Одначе щось вийшло. У склянку зцідила
Густу рідину – на вид підозрілу,
Що пахла вином, помаранчем і перцем,
Корінням, і зубом, і гусячим серцем.
Прокинулось сонце. Займається ранок.
Предмет її пристрасті їде повз ганок.
В сідлі ледь тримається – мовби лунатик.
Щось Лицарю зле від вчорашніх пиятик.
Аж бачить – у зірках шовкова спідниця,
На груди спадають дві чорні косиці,
Та найголовніше – що та господарка? –
У ручках маленьких жаданая чарка!
Що слабкість, ломота в кістках і броня?
Як ангел злітає пан Лицар з коня
Припасти устами до „чаші Грааля”,
Позбутись чіпкої хмільної печалі.
Все вихлестав. Раптом в очах переляк.
Здригнувся раз-другий, на місці закляк.
Підскочив і втік, підіймаючи пил.
І, кажуть, з тієї пори вже не пив.
Сусід усе бачив, від реготу плаче.
Чаклунка ридає: ”Проклята невдача!”
Як шваркнула чарку об камінь бруківки!
Як грюкне дверима своєї домівки!
Холодний вже вечір на землю спадав.
Сусід до Чаклунки на чай завітав.
Підсівши близенько, цілує й лоскоче,
До неї схилившись, на вушко шепоче:
”Красуне моя, нащо вам та наука?
Від неї нестравність, безсоння, розпука.
Моя ви лілея – вся мед і атлас,
А Лицар ваш – бовдур, не цінить він вас…
Коротше! Давайте без всяких ексцесів,
Прошу вас, виходьте за мене, Принцесо!”
Від дня, як бучне відгуляли весілля,
Колишній Чаклунці уже не до зілля.
Борщі, чоловік, із шитва витребеньки,
В неділю з сусідками посиденьки.
Лиш інколи о північній порі,
Буває, літає вона на мітлі.

І як, бонус всі присутні змогли прослухати авторську пісню Олександра Колесника «Хоббіт».
У печері, в самому серці скелі
чути давнього струмка зловісний спів -
То Драконова прихована оселя,
Сховище давно забутих снів.
Стародавнє злато там лежить горою,
Безліч зброї та чарівних кілець,
Вкритих кров’ю поколінь героїв,
Що у темряві зустріли свій кінець.
Знову в серці має хтось надію
Подолати Охоронця підземель,
Що століттями над скарбом мертвих скніє,
Та розвіяти прокляття вовчих скель.
Кличе подорож знов
Крізь стіну дощову
Крізь хащі та прірви
Я йду до мети -
На мечі моїм кров,
Я тим лезом зітну
Дракона корону,
То хай пощастить…

КМЦ "Інтермеццо"