Чернігівський кобзар-лірник Василь Нечепа був “шебутним” учнем і бився за дівчат

01.09.2013   11:14 —

Лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, народний артист України, кобзар-лірник із Чернігова Василь Нечепа народився 1 вересня. У шкільні роки цей факт його навіть трохи засмучував: адже в перший день нового навчального року вчителям і однокласникам було не до іменинника. Тож вітання він отримував тільки від рідні. Спогадами про школу напередодні Дня знань співак поділився з кореспондентом Укрінформу.

Василь Нечепа

– Василю Григоровичу, чи можете коротко охарактеризувати, яким учнем Ви були?

– Я був учнем, який запам’ятався: з п’яти років у школі співав, весь період навчання вчився грати на скрипці. Займався спортом і бив шкільні рекорди з легкої атлетики: і на 10 км бігав, і здавав на перший розряд. У десятому класі мене виключали зі школи, і три тижні, доки не відновили, я не вчився. Я був трохи складнуватий, “шебутний”.

– Чи отримували Ви двійки в школі?

– Отримував. Із тих предметів, які ігнорував – фізики, хімії. У мене з них були такі оцінки: “два”, потім – “п’ять” і за чверть – трійка. Я міг не вчити нічого, а потім вивчити і здати. Мене було складно вчити, тому що я мав перед собою зовсім іншу задачу: з дитинства бачив себе у майбутньому лише скрипалем чи співаком. Хоча загалом у школі я вчився не так уже й погано. В десятому класі підручники взагалі додому не носив – вони у мене під партою “жили”. І домашні завдання робив швиденько на перервах. Вдома міг тільки почитати історію, літературу.

– Чи прогулювали уроки?

– Ні, не прогулював, але часом зривав їх: вставав, а за мною виходив увесь клас. Була у нас така вчителька, яка, коли клас шумів, просто мовчки півгодини сиділа. Раз сиділа, другий, а на третій я однокласникам сказав: “Раз нема уроку – пішли!”. Після того мене, звісно, до директора викликали.

– Списувати доводилось?

– Ні, навпаки. Якщо я на контрольній робив помилку, то ця помилка була майже в усього класу.

– Чи билися Ви в школі?

– Ой, билися ми! Тільки не в школі, а вечорами – за дівчат. Я, правда, на танці ходив із топірцем за пазухою, і мене хлопці не чіпали – знали, що я “озброєний”.

– Чи закохувались у шкільні роки?

– Звичайно, і не раз. Старшокласником я вже мав зріст 175 см і вагу 75 кг, був видним парубком і дівчатам подобався. І мені багато дівчат подобалось, бо кращих, ніж у нашій Носівці, я доти ніде не бачив.

– Яка вчителька запам’яталася найбільше і чому?

– Вчителька географії Прищепа Катерина Олександрівна. Вона мене якось по-материнському любила і зараз цілує, коли зустріне. “Васю, дитя моє!” – каже. Уроки вона вела дуже гарно, і з географії у мене було завжди “п’ять”. Зараз їй за вісімдесят, але вона не старіє.

– Чи підтримуєте стосунки з шкільними друзями, чи ходите на зустрічі однокласників?

– Так, звичайно, однокласники – це велика рідня. З тими, хто живе в Носівці, бачуся, коли приїжджаю у місто. А з рештою стараємося зустрічатися кожні п’ять років. Іноді сам ініціюю ці зустрічі і активно долучаюсь до їх організації. У дворі своєї школи я посадив дендропарк – понад 50 видів дерев і кущів. Хотів ще великий садок посадити, але шкільну землю вже зайняли.

http://www.ukrinform.ua/ukr/news/chernigivskiy_kobzar_lirnik_vasil_nechepa_buv_shebutnim_uchnem_i_bivsya_za_divchat_1859185