Чернігівець Ігор Луговий, який постійно на зв’язку з військовими, організував збір коштів на 100 тепловізорів

11.01.2023   12:27 — Агенцiя

Своїм більш-менш спокійним нинішнім життям ми завдячуємо воїнам ЗСУ і людям, які їм допомагають. Причому за покликом серця, не боячись обстрілів, небезпек і різних викликів.

Саме таким є Ігор Луговий. Він доволі відома в Чернігові особистість. Вивчаючи потреби наших захисників, постійно знаходиться на зв’язку з ОК «Північ» і військовими командирами.

Щоправда, Ігор Луговий не хоче, щоб його називали волонтером, це слово йому не до душі. Каже, подобається, як хлопці називають його «військовий забезпечення».

Наразі Ігор Луговий проводить збір коштів на 100 тепловізорів для наших військових. Але це лише епізод у його прагненні допомагати та наближати Перемогу України над ворогом. Про це і не тільки – в інтерв’ю із паном Ігорем розповідає Челайн.

Пане Ігоре, я правильно розумію, що ви чернігівець?

Так. Але народився я в Німеччині, потім п’ять років із батьками жив у Києві, рік – в Одесі, а всі наступні роки – в Чернігові.

Чи допомагали ви комусь до повномасштабного вторгнення?

До повномасштабної війни я більше займався підтримкою дітей із інвалідністю. Хто мене знає, той у курсі цієї нелегкої справи. А потім у мене самого дитина народилася, на жаль, у неї ДЦП, бо дуже неправильно прийняли пологи. Такою звісткою ті, кому я допомагав ще до мого сина, були шоковані. Казали, що це нереально.

Військовою допомогою зайнялися після повномасштабного ворожого вторгнення?

Військовою допомогою, як і багато хто, зайнявся з 24 лютого. Починалося все з допомоги військовим у нашому Чернігові. В мене досить багато знайомих, які в армії. На початку широкої війни в них узагалі нічого не було, тому вдалося сконсолідувати сили, об’єднати знайомих, які теж прагнули допомогти. Тому розвозили потрібні речі на передок на ЗАЗ, коли там літало.

Возили їжу, броники, теплики, каски, які присилали із заходу України – все підряд було.

Чи займалися евакуацією людей?

Десь із десятого дня повномасштабного вторгнення мені військові вже сказали: «Якщо є можливість, починай вивозити людей». От тоді ми почали евакуацію. І сім’ї військових вивозили, бо хлопці просили. А потім із західної України було простіше забирати допомогу, бо їздили вантажним бусом.

Я допомагав військовим, військові допомагали мені. Тоді доводилося дуже нелегко, були величезні черги на блокпостах. Так збіглося, що завдяки допомозі військових нам вдавалося повертатися без черг. Адже мали листи підтримки від Міноборони, інших частин, усіх, кого тільки можна, і поліція інколи супроводжувала. Військові дуже часто супроводжували, коли поверталися із небезпечних зон.

Чи часто оголошуєте різні збори на потрібні для військових речі?

Вони в мене взагалі не зупиняються. Але нині взагалі не ті збори, як на початку було. Якби не підтримка з-за кордону, від друзів зі Сполучених Штатів Америки, Канади, Британії, то, думаю, дуже багато зборів взагалі не закрив би. Радію, що маю таких друзів.

І в мене частково є дохід, що допомагає закрити збори, якщо трохи не вистачає. Тобто є можливість додавати кошти та хоч щось більш-менш щось толкове купувати.

Чого нині наші захисники особливо потребують?

Уже місяці чотири чи п’ять я відмовився від возіння усього підряд. Мене командування та військові попросили зосередитися на тепловізорах, пікапах і дронах. Але в більшості випадків відбуваються купівлі тепловізорів.

Збори на пікапи непрості, добре, якщо хтось суттєві суми донатить із Америки чи Британії, наприклад. Але ж і купити пікап – це не фінальна точка. Якщо з ним щось не так, його треба відремонтувати, потім перегнати. У Європі, до речі, вже нічого нормального немає, бо все вже в Україні. А з того, що завезли до України, половину вже або знищили, або треба запчастини, з якими теж проблематично, бо не знайти. Тож люди, які нині займаються пошуком автомобілів, рухаються щоразу далі від України – до Португалії, Британії, Шотландії, тобто вже починають вигрібати здалеку. І звісно, доставка транспорту – справа непроста: тільки до України треба дуже багато кілометрів проїхати. А це дорога, пальне…Тож пікап – це нині ТОП доставок. Щоправда, нині ось чекаю документи на автівку. На днях має прийти свіжий техпаспорт і будемо гнати пікап. У Британії його купили, а нині документи робляться. Щоб він не їхав порожнім збираю допомогу, яку надають британці. Спілкуємося з фондами, тривають перемовини, я їх схиляю, щоб вони зайшли до Чернігівської області. І це теж нелегка справа.

Допомагаєте чернігівським хлопцям чи просто на фронт?

Я допомагаю ОК «Північ», чернігівській розвідці. Ось уже згаданий пікап поїде до нашої танкової бригади. Я допомагаю через військове керівництво і це правильно. ОК «Північ» чи командири прекрасно знають, куди допомога їде. Тобто вона їде туди, де реально потрібна.

Як триває збір на 100 тепловізорів?

Загалом 100 тепловізорів – це ні про що. Їх потрібно приблизно 15 тисяч, щоб наші воїни могли нормально бачити вночі.

Чотири тепловізори вже купили, один передали. Але відверто кажучи, донатами навіть на чотири не назбирали. Але в мене є певна кредитна лінія, де я можу взяти у борг, бо купую в тих самих продавців. А вони знають, звідки я і що роблю. Нехай у борг, але воно вже буде там, де потрібне. Взагалі вважаю, якщо буде нормальний розголос, то цей збір можна закрити за місяць максимум. А також чекаю на деяку допомогу з-за кордону.

ЧЕРНІГІВЦЯМ, ЯКІ БАЖАЮТЬ ЗРОБИТИ СВІЙ ВНЕСОК НА ПРИДБАННЯ 100 ТЕПЛОВІЗОРІВ, ВАРТО ПЕРЕЙТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ https://send.monobank.ua/jar/zzqWqitL5

Справу з допомоги кидати не збираєтеся, принаймні до кінця війни?

До кінця війни стовідсотково, що ні. Як я можу своїм хлопцям сказати, що втомився, не буду займатися цією справою? Я так не можу, а вони чекають, всі на зв’язку. Це не вихваляння, але дуже приємно, що отримав від військових багато різних відзнак і нагород. Самі дали, ніхто не просив. І це теж є стимулом рухатися далі.