«Інформація, яку ти знайшов, може врятувати життя», — журналістка Суспільне Чернігів Аліна Клименко

27.09.2022   14:08 — Агенцiя

Журналістка Суспільне Чернігів Аліна Клименко залишилася у блокадному Чернігові, під обстрілами російської армії, щоб бути зі своєю громадою, інформувати людей про загрози, показувати Україні та світові, що відбувається.

Завдяки її роботі світ побачив жахливі кадри того, як російські війська розстріляли людей, що стояли в черзі по хліб — ці кадри стали доказом атаки на мирне населення.

До Дня Незалежності України Указом Президента України Аліну Клименко нагородили Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Про те, як працювати в місті під обстрілами та без зв’язку, — читайте в нашому інтерв’ю.  

    Читайте також: Українське Радіо «Чернігівська хвиля» слухайте в Чернігові на 88,7 FM

— Пригадаймо початок повномасштабного вторгнення. Яким був перехід від журналістики мирного часу до воєнної?

— До повномасштабного вторгнення я була ведучою вечірньої інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні. Головне». 22 лютого в студії, в прямому ефірі, ми говорили з військовим експертом про загострення ситуації на Донбасі та як це може вплинути на Чернігівську область. 24 числа о 5 ранку мене розбудив дзвінком колега, сказав, що почалася війна. Кілька днів у мене був ступор і нерозуміння, що робити. Потім між щільними обстрілами та під час них розпочалась робота «в полях».

— З якими складнощами доводилось стикатися журналістам та операторам у місті, що потерпало від блокади та обстрілів?

— Для мене найбільшою складністю стала повна відсутність інформації. Одного дня зник мобільний зв’язок та інтернет в районі, де я живу. Відтак я чула обстріли, нічні авіанальоти. Але куди і що впало, що зруйновано? Куди їхати? Як зв’язатися з оператором? Згодом дізналась, що зв’язок частково ловить в центр, і велосипедом намагалася виїжджати туди. Ще один квест — передати інформацію колегам, що знаходилися тоді у більш безпечних містах та мали електроенергію, щоб обробити та змонтувати матеріал. У перші тижні нам з оператором Олександром Поліщуком довелось працювали без бронежилетів та касок.

— Яка зйомка у блокадному Чернігові запам’яталась найбільше?

— Найбільше врізався у пам’ять розстріл черги по хліб, бо це торкнулось мене особисто. Мій тато пішов по хліб, а повернувся з уламком снаряда і сказав, що на його очах загинуло кілька десятків людей. Тоді я вискочила з дому буквально за 5 хвилин і помчала на місце події. Мені вдалося зняти телефоном кілька кадрів, які потім стали доказом атаки росіян на мирне населення у Чернігові.

— Чи є у новому режимі роботи щось, до чого неможливо звикнути?

— Мені здається, що наша професія має підлаштовуватись під обставини. За період облоги Чернігова ми вже звикли працювати інакше, ніж до того. Звісно, для цього знадобився певний час.
Наприкінці березня я вивезла дітей до Києва, через день після цього головний автомобільний міст, яким ще можна було дістатися оточеного міста, розбомбили росіяни. Я працювала віддалено: писала статті на сайт філії, розшифровувала й писала сюжети з матеріалів, які надсилали мої колеги, які ще лишалися в оточеному Чернігові. Після звільнення області я повернулася до міста і знову почала документувати злочини росіян проти українців.

— Що найцінніше у професії  журналіста зараз?

— Бути корисним. Після початку повномасштабного вторгнення я це не просто зрозуміла, я це побачила. Інформація, яку ти знайшов, може врятувати життя, допомогти жити у скрутних обставинах. Зараз ще накладається відповідальність зі збору інформації про злочини росіян. Ми намагаємося збирати її дуже скрупульозно, щоб не було сумніву, хто це вчинив.

— Над яким проєктом працюєте зараз?

— Зараз я також долучилася до створення тижневого підсумкового проєкту «Суспільне. Спротив», який виходить у вихідні. В мене знову з’явилася можливість працювати в студії.

Джерело: Суспільне Чернігів