«Ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом», - каже захисник Чернігова, який пережив поранення, полон та ампутацію стопи

16.08.2022   14:57 — Агенцiя

Федір уже захищав Україну у складі її Збройних Сил у 2016 році за мобілізацією. З початком повномасштабного вторгнення росії прийняв рішення знову повернутися до військ та стати на захист країни.

Чоловік родом із Козелецького району Чернігівської області. Між періодами армійської служби працював водієм-далекобійником. У день 24 лютого знаходився у Черкасах, повідомив начальству про бажання піти в армію і повернувся на рідну Чернігівщину. Та через тоді уже сильні обстріли області відразу потрапити до підрозділу не вдавалося. Лише 6 березня разом із побратимами опинився в Новоселівці.

Під час одного з боїв 8 березня Федір отримав поранення у шию.

- Був бій, билися, поки були боєприпаси. Отримав поранення, і так вийшло, що потрапив у полон, - згадує чоловік. - Сім діб валявся у покинутій будівлі, може, колгосп, був із зав’язаними очима, не бачив. Через сім днів зранку погрузили у машини.

Надвечір опинилися в курську в росії.

Тоді до поранення, через яке Федір ледве не стік кров’ю, додалося ще й обмороження ніг, через що він пізніше втратить частину стопи. Адже, як розповідає, необхідної медичної допомоги вчасно надано не було. Більше того, ситуацію ускладнило й те, що росіяни знайшли у військовому квитку чоловіка записи про строкову службу й участь в Антитерористичній операції.

З курська Федора літаком переправили до іншого міста, де забрали решту полонених. Це було 6 квітня. Тоді ж мав відбутися обмін військовополоненими.

- Але обмін не відбувся, і нас завезли до військової поліції у Севастополь. Там мене доставили до шпиталю, де зробили ампутацію стопи. І 21 квітня нас погрузили і повезли в сторону Херсонської області, потім Запорізька область. І нас обміняли, - розповів Федір і каже, що сил триматися надавали думки про дім та рідних.

Далі на чоловіка чекали військові шпиталі у Запоріжжі, Дніпрі, Одесі. Наразі захисник проходить реабілітацію, але вже вдома. Він продовжує підтримувати зв'язок із побратимами і впевнено заявляє, що готовий стати на ноги і продовжувати службу. Не хоче, щоб його «списали», не хоче сидіти вдома.

- Думаю, що ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом, - каже військовий. – Вони погубили багато українського народу ні за що. Ніхто їх сюди на звав, ніхто не просив ніякого захисту, а спецоперацію нехай проводять у себе в тайзі.