Як працює Ніжинська станція екстреної швидкої медичної допомоги в умовах війни

16.06.2022   09:04 — Агенцiя

Як і раніше, вони виїжджають на виклики. Продовжують працювати цілодобово і навіть під час комендантської години. Але війна внесла значні зміни в роботу фахівців «швидкої» - вони втричі більше ризикують своїми життями, щоб рятувати життя інших.

Як працює Ніжинська станція екстреної швидкої медичної допомоги в умовах війни, розповідає Ніжин.City.

Перший день війни. Вранішній ракетний удар на ніжинський аеродром ДСНС сколихнув місто. На зміні чергував фельдшер Олександр Дирда. Він пригадує той трагічний ранок: «О п’ятій поступив виклик. Ми їхали не знаючи, що там. Небезпеку не розуміли. Коли прибули, там вже знаходились люди під завалами. Хтось закричав - Летить знову! Довелось усім бігти до бомбосховища. Ні…Страху не відчували. Ми виконували свої обов’язки. Коли вже повернулися на базу, ось тоді вже зрозуміли – війна…Попереду важка, відповідальна робота».

Наталія Демченко, старший фельдшер Ніжинської станції екстреної швидкої медичної допомоги розповідає:

«У нас у колективі багато людей з інших населених пунктів: Носівки, Борзни, Бахмача, є з Прилук. У перші дні хто виїхав додому, через окупацію тих населених пунктів, не зміг повернутися. А деяким працівникам довелося лишитися на місяць – півтора в Ніжині. Практично з лютого до квітня. Жили на квартирах. Але наголошу, що ні водії, а ні фельдшера та сестри медичні з нашого колективу не покинули місто, не евакуйовувались з родинами. Посилено працювали. Наше відділення у підпорядкуванні Чернігівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. 26 – го лютого зателефонувала наша начальниця з Чернігова та сповістила – Центру немає, втрапив снаряд! Постало питання, як виїжджати на виклики, адже вони йшли на чернігівських диспетчерів. Наша ж справа, отримати сигнал і їхати за адресою. Я відразу звернулася до заступниці міського голови Ірини Грозенко, запитую - Що робити? Дякуючи Ірині Вікторівні, питання вирішили. Почали інформувати населення через соціальні мережі, розміщувати номери телефонів нашої станції на офіційній сторінці міськради. Доба, дві, три - дзвінки пішли. На місцях чергували наші люди, приймали виклики в ручному режимі. Бригад по штатному розпису у нас 7. Шість у Ніжині, сьомий пункт постійного базування в Лосинівці. У зв’язку з вище згаданої ситуації, була невеличка недоукомплектація, тож у якості волонтерів допомагали й фахівці інших мед установ, навіть зі столиці. Зазначу, що більшість сільських населених пунктів району на той час знаходилися під окупацією, наші бригади туди здебільшого виїжджати не могли. Доводилося їхати до блокпоста, а звідти забирати хворих для подальшої госпіталізації. Ситуації були різні. Був дуже складний виклик з Великої Дороги. У будинок втрапив снаряд, людей з опіками різного ступеню потрібно було негайно забирати. Міст підірваний, дістатися не могли. Бригада виїхала до блокпоста, військові з ЗСУ через заміновані місця проводили наших працівників. Всі сили приклали, щоб людей врятувати».

"Надавати допомогу наш обов’язок", - долучаються до розмови працівники швидкої, - Навіть орка доводилося рятувати. Наші військові взяли його в полон – був поранений. Ми, українці гуманний народ!!!"

Щодо населення міста. Здебільшого працювали в такому режимі: диспетчери «швидкої» спілкувалися з хворим і приймали рішення щодо подальших дій. Якщо були відповідні підстави - направляли бригаду до пацієнта. Якщо ж такої необхідності не було, то консультація надавалася телефоном. Всі з розумінням належно ставилися до ситуації, в якій опинилися.

Звісно, що медичні працівники мріють про мир та перемогу та аби були всі живі й здорові.

«Жоден з наших працівників не постраждав, на відміну від чернігівських колег, серед яких є загиблі, поранені, і такі, що лишилися без домівки. Також, хочу наголосити, що велася тісна співпраця і з міською владою: депутатами, міським головою Олександром Кодолою, його заступниками, постійно на телефоні – запитували, що потрібно. Нашим працівникам ніколи стояти було в чергах, тож допомагали й харчами, та всім необхідним. Подяка поліції та чоловікам тероборони, які супроводжували в небезпечні місця, під час викликів. Дякуємо Богу і ЗСУ. Разом ми сила! – підсумовує розмову Наталія Демченко.