Афганський біль і з часом не минає

21.02.2017   13:18 — Агенцiя

Макошинці Микола Михайленко, Віктор Ніколаєць, Володимир Бай і Володимир Супрун донині не можуть без хвилювання розповідати про перебування на пекучій афганській землі, хоча з часу виведення радянських військ із Республіки Афганістан спливло 28 літ.

МОЛИЛИСЯ МАТЕРІ Й КОХАНІ

На недавній зустрічі в селищній бібліотеці вони теж відмовилися від виступу. Гіркі спогади про полеглих бойових побратимів, невимовний біль втрати  ніби клубком перекривали їм дихання. Це вже згодом, поміж собою, перемовлятимуться і згадуватимуть полеглих у страшному «інтернаціональному пеклі».

Миколі Михайленку було дев’ятнадцять, коли  в статусі автомобіліста він виконував військовий обов’язок. А загалом на тій, як сьогодні прийнято говорити, «чужій війні» побувало десятеро жителів селища Макошине, що в Менському районі.  Всім пощастило всім вціліти й повернутися додому живими.

Мабуть, за словами настоятеля місцевої Свято-Покровської церкви Олександра Тарасенка, за них рідні й друзі щиро молилися.

Одні воїни повернулися, хтось вічним сном спить у далекому краї, інші в цинкових домовинах вернулися в рідну землю. Та біль втрати гірчить полином, і матері й досі оплакують синів. Сліз доволі пролилося, бо третина воїнів – інтернаціоналістів були українцями. За десять років вони густо скропили кров’ю афганські гори й піски. 

«ДОСІ У МЕНЕ В КИШЕНІ…»

Бібліотекар Вікторія Мідько передала  спектр цих почуттів бентежними віршами воїна – інтернаціоналіста із села Дягови, що на  Менщині,  Олега Павленка, рідного брата (на жаль,  вже покійного).

«Афганський лабіринт» - таку образну назву має збірочка Олегових поезій. У кожному слові, в кожному рядку – відгомін тих подаленіли подій.

Читати спокійно й сама не можу:

«Досі у мене в кишені
Куля з Афгану лежить.
Її я стискаю у жмені,
Коли душа заболить…».

Україна марилась у снах нашим хлопцям, як і матері, сестри, кохані.

«Надолго остануться в памяти всех
И эти окопы, и эти палатки,
Куда мы пришли не для детских потех:
Мы знали – здесь будет не сладко…».

Їм, справді,  було несолодко. Чи не тому учасники зустрічі так багато говорили про мир, про неоціненну його важливість, про любов до України і вірність присязі.

Очільники району – Олександр Мисник і Валерій Щукін, голова районної організації партії «Наш край» Володимир Булавка, селищний голова Роман Коваленко наголошували, що з часом не зміліла печаль і не стали менше цінуватися відвага й мужність афганців, чимало яких і сьогодні сміливо захищають Вітчизну в зоні АТО.

«Афганці» - мужчини особливі, і братство й дружба в них найвищого ґатунку, і пам'ять нічого не стерла з роками:

«Це було неначе вчора
Душа, як раніше хвилюється.
Видно памяті комора
Вже не розграбується…».
 

Ольга Чернякова.
Фото автора