Десятирічний Руслан упав з велосипеда і за кілька годин помер

27.04.2012   11:46 — Агенцiя

Четвертокласник Руслан Боюн, катаючись на велосипеді, впав і вдарився головою. За кілька годин хлопчик помер у районній лікарні. Дуже довго їхали медики з області. Боюни ще й досі не можуть оговтатися від горя, але ж треба жити – заради маленьких.

У районній лікарні хлопчика врятувати не змогли

Упавши з велосипеда, 10-річний Руслан Боюн із Данилівки помер вже за кілька годин. Обласний нейрохірург добирався до центральної районної лікарні більш як дві години. Дитина без необхідної у такій ситуації кваліфікованої допомоги не мала шансів вижити в умовах районної лікарні. Медики прибули через 15 хвилин після смерті хлопчика…

Найкращий братик, добрий син

Ми сидимо у хаті Боюнів. Тато Олег нервово кусає губи, нишком витирає очі, відвертаючись. І все вискакує у сіни, тягнеться за цигаркою. Мама Світлана колише десятимісячного Сашуню. З-за ширми чути схлипування.

Чесно кажучи, рядки у блокноті розпливаються, бо фізично відчуваєш той страшенний, нестерпний біль, котрий повис у цій хатині. Трирічна Яночка міцно обіймає братиків портфелик і тихо каже:

– Тьотю, а я знаю, де тепер Русік. Він у своїй хатці, у земельці…
 Дівчинка – у траурній пов’язочці. Від такої проникливої дитячої щирості здавило серце…

Руслан Боюн – четвертокласник, тато возив його на навчання у Мену. У школі всі любили, поважали хлопчика. Он і на похорон з’їхалися однокласники, учителі. Кращий друг Саша Санніков ніс попереду портрет Русланчика.

Неможливо усвідомити, чому горе так зненацька приходить до людей! У цій родині живуть не вельми заможно, але так люблять і шанують одне одного. Світлана і Олег – меняни, 12 років разом, трьох діточок народили. Жили довгий час зі свекрухою, а потім купили стареньку хатку у Данилівці (бо на менську оселю не стяглися) і відокремилися. Хазяйство, турботи – як в усіх. Тісненько у хаті, звичайно. Ліжечка старших діток – поряд за піччю. Шепотілися перед сном, бавилися.

– Яночка – то братиків «хвостик», він її найкращий друг,– каже мама. І здавлено, – був… Вони і на річку разом, і гуляти, і на велосипеді кататися. Він же винянчив її. Пестив сестричку, ото як пообнімаються…

Хлопець був дуже гарний помічник родині: слухняний, поратися допомагав по господарству. Як мама із новонародженим Сашунею у пологовому була, разом із татком городи сапав. У дев’ять років!

Жалітися не звик

У середу, 18 квітня, тато, як завжди, привіз хлопця зі школи додому. Той поїв, уроки повчив, на турніку за хатою позаймався, а тоді попросився на стадіон. Поїхав із сестричкою, та невдовзі повернулися, бо там мало друзів було. Пізніше ще раз поїхав, хотів у футбол пограти. Коли вже близько двадцятої зайшов до хати, мама помітила, що якийсь невеселий хлопчик. Сказав, що все нормально і приліг.

А клопоту у жінки завжди багато – пішла поратися, малих глядіти. Через якийсь час захвилювалися вже удвох із батьком: що ж таке, чого лежиш, що болить? Не признавався довго, що з велосипеда впав. Температуру поміряли – нормальна, пігулку від головного болю дали. Руслан ще вечеряти сів, мама риби насмажила. І пішов спати, ще таблетку попросив. Мабуть, голова дедалі більше боліла. А тоді…

Близько дев’ятої вечора у хлопця почалася блювота страшенна, став непритомніти. Перелякані батьки дзвонили з мобільного і на 101, і на 103, а потім похапали малих – і власною автівкою помчали до лікарні.

– Я сина на руках до реанімації вніс, – каже Олег. – Отак під дверима з малими і простояли. Нам не пояснюють нічого, тільки одне: стан стабільно тяжкий. Кілька разів я проривався туди, може, й наробив галасу, але ж там помирав мій син! Світлану з малечею кум уночі додому відвіз, а я лишився там до кінця… Чув, як медсестра стала кликати, усі заметушилися, забігали, стали штучне дихання робити, підключали апаратуру усяку. Хвилин двадцять оте все продовжувалося, а потім я знову вриваюся – і до Руслана, до мого хлопчика, мертвого вже. Обняв його, заридав, на коліна впав. Зрозумійте, це так боляче!

Приїхали по смерті хлопця

Боюни звинувачують у смерті дитини медиків, кажуть, що більше двох годин хлопця ніхто не рятував. Батько тепер шкодує, що силою не відняв Руслана і не повіз на Чернігів. Нехай би, каже, краще на руках помер, але ж не втрачали б такий дорогоцінний час…

За словами головного лікаря району Петра Хомрача, котрий дуже співчуває родині, місцеві медики зробили абсолютно усе можливе, аби врятувати життя дитині:

– Травма була надскладною, серйозна внутрішньочерепна гематома. За мить, як привезли хлопця, на місці були і черговий лікар, і ургентний хірург, і педіатр, невропатолог. Зробили рентген голови – і негайно викликали з області лікаря-нейрохірурга та дитячого анестезіолога. А тим часом ставили крапельниці, щоб зняти набряк головного мозку. Оперувати самотужки наші спеціалісти не могли, бо це не просто хірургічне втручання, це травма голови. І лише вузькопрофільний спеціаліст міг зробити операцію. Везти ж постраждалого в Чернігів не можна було за показаннями – він був нетранспортабельний. На жаль, обласні медики прибули запізно, коли хлопчик вже 15 хвилин як був мертвий.

За фактом смерті Руслана Боюна за заявою батьків розслідування проводить прокуратура. Правоохоронці розбираються, чи могли місцеві медики врятувати хлопчика і чи надали йому усю необхідну допомогу. Розтин за наполяганням батька робив незалежний експерт, результати доправлені у Чернігів.

А Руслана Боюна рідні поховали у Мені, коло дідового погосту. Тато, мама і маленькі сестричка й братик щодня бувають там. Яночка плаче…

– Якось будемо жити, заради них, – каже Світлана. – Тільки у клопотах про малечу затуркуємося. Але ні на хвилю не забути сина.

http://nslovo.com/blog/desyatyrichnyj-ruslan-upav-z-velosypeda-i-za-kilka-hodyn-pomer