Дізналась про вагітність… під час пологів

13.02.2012   14:26 — Агенцiя

“Швидка” домчала до Жовтневого за 10 хвилин. До лікарні Оксану привезли вже тоді, коли відкрилася сильна кровотеча. Не зважаючи на ранню годину (близько четвертої ранку), гурт медиків кинувся рятувати жінку, аж виявилося, що це – пологи! На допомогу менським лікарям на власному автотранспорті примчали аж сім медичних світил із області. Шокована була і породілля: коли немовля поклали їй на груди, аж відсахнулась, бо й гадки не мала, що вже стала мамою…

Маленька принцеса

На щастя, все обійшлося. “Винуватиця” переполоху півторамісячна Варварочка мирно сопе носиком у ліжку – це ми вже завітали до родини Коворотних за тиждень після виписки з лікарні.

– Вона у нас – принцеса, – шаріється бабуся Людмила Михайлівна. – Ви ж дивіться, ціле ліжко їй виділили. Не подумайте, і дитяче ліжечко ось-ось придбаємо. А візочок для маленької батьки Олега скоро привезуть із Полтавщини. Ми нічого для нашої крихітки не шкодуємо. Ось – цілі пакунки одягу, памперси, іграшки.

Оглядаю кімнату – усе заполонили дитячі речі. Крихітні яскраві кофтинки й штанці, чепчики досихають на трубі, на столі бачу пляшечку із молоком, коробку із сумішшю для вигодовування немовлят.

– Дивіться, то білоруська суміш, – каже бабця. – Я домовлялася через знайомих, нам передають. Хоч і клопітно, але краще таку їжу дитині давати, ніж невідомо яких виробників закордонних.

Неважко зробити висновок, що саме бабуся для маленької Варочки – найголовніша нянька. Вона і одежинки пере, і доглядає малу. Донці, очевидно, складно через фізичні особливості.

Отож гуртом милуємося маленькою дитинкою і притишено, аби не розбудити, розмовляємо про цікаву долю цієї сім’ї. Батько дівчинки знічено тулиться біля дверей – засоромився журналіста, мабуть. А мама Варварочки, Оксана, сидить коло дитини на стільчику, поряд лежить милиця. Ходити жінці дуже складно через вроджену ваду.

“Наше слово”, до речі, завітало у цю родину без попередження – як сніг на голову. Тож можна було об’єктивно судити про те, чи добре дитині у цім домі. Адже йшли розмови, щоб через інвалідність матері не віддавати їй маля. Нічого, вирішили, порадившись, педіатри, бабуся підтримає. Так воно й вийшло. Поки що все добре, час покаже.

Присутня при нашій розмові патронажна медична сестра Жовтневого ФАПу Світлана Литвин, котра щодня відвідує родину, зауважує:

– Дівчинка дуже гарна, розвивається добре, набирає вагу. Про неї гарно піклуються, це помітно. Регулярно приїжджають районні педіатри.

Познайомив телевізор

Родина Коворотних була свого часу великою: батьки трьох дітей виховали, Оксана – найменша із них.

– Старша донька моя живе у Славутичі, син – у Конотопі, – розповідає Людмила Михайлівна. – Обоє при роботі, житло мають, усе добре у них. А от з Оксаною… Хто ж знав, що дитина таку ваду матиме. Нічого, звиклися. Оксана свого часу й середню школу закінчила, але вчитися далі й нормально працювати не змогла. Ото вдома і лишилася. Спочатку утрьох жили, а як батько у 2003-му помер, то удвох живемо.

Змінити одноманітне життя Оксана вирішила самостійно. Від постійного сидіння вдома набрала вагу, перестала слідкувати за собою. Аж одного дня побачила по телевізору оголошення про службу знайомств, зателефонувала – і їй відповів чоловік із Полтавщини. Рік вони спілкувалися по телефону, обмінювалися фото. А потім 5 жовтня 2010 року Олег приїхав разом із батьком у Жовтневе знайомитися з нареченою. Та так і лишився тут.

Односельці та знайомі родини розповідають, що не все так просто складалося у пари. Але якось притиралися у спільному побуті, у стосунках із матір’ю Оксани.

Звичайно, увесь тягар ліг на плечі саме цієї жінки. Про те, що донька, можливо, вагітна, Людмила Михайлівна запідозрила. Кілька разів заводила про це розмову, та Оксана навідріз: “Нічого подібного, жодних змін”.

На Варвару

– У четвер, 15 грудня, у Оксани раптово температура піднялася, – розповідає Людмила Михайлівна. – А у п’ятницю донька увесь день пролежала. Я вирішила, що нездужає. Вже надвечір так стогнати почала. Кровотеча близько четвертої ранку відкрилася. Я перелякалася страшенно, “швидку” по мобілці викликали. Спасибі, домчали до нас за 10 хвилин із Мени. Як вони мою Оксану на ношах дотягли у машину – не второпаю. Молодці – не передати. Пам’ятаю тільки імена – водій Олександр та медичка Альона.

У центральній районній лікарні терміново зібралися лікарі, почала рятувати жінку, аж тут завідувач акушерсько-гінекологічним відділення ЦРЛ Олег Тимошенко розгубився:

– Так там же голівка дитини!

І пологи приймали, і рятували Оксану спеціалісти різних профілів кілька годин. Ситуацію ускладнювала вага породіллі та її інвалідність. У день Святої Варвари, 17 грудня, народилася дівчинка, 3 кг 100 г важила.

Аби убезпечити породіллю від ускладнень, її ще більше місяця тримали у пологовому відділенні. А потім бабуся винайняла таксі та разом із зятем поїхали забирати новоспечену маму з малою Варварою додому. І почали вчитися жити разом вже учотирьох.

Небезпечна несвідомість

– Для нас, районних медиків, 27 січня гучним святом стало, – жартує головний лікар району Петро Хомрач. – Це коли Оксану Коворотну з донечкою додому виправляли. А якщо без жартів, то усе могло скластися навіть трагічно. Це щастя, що увесь наш колектив і обласні спеціалісти встигли й зуміли врятувати і породіллю, й немовля. Лікарняних коштів на порятунок пішло – не виміряти. Лише за візит чернігівських медиків ми заплатили майже чотири тисячі гривень. А ще скільки потрібно було крапельниць, препаратів крові (їх терміново доправили з Чернігова) та іншого. Було організовано 12-годинне чергування біля породіллі, підключені донори, доставлені термінові тест-системи на ВІЛ. Та справа не у цьому. Головне – безвідповідальність самої жінки і її родини у цій ситуації. Як можна було не відчувати і не помічати вагітності аж до самих пологів? Але добре те, що закінчується добре

До речі, як зауважив Петро Хомрач, такі екстремальні пологи – не єдині у районі. Деякі жінки, навіть маючи вищу освіту, несвоєчасно стають на облік під час вагітності. А є й стакі, що відмовляються від лікарської підтримки, народжують удома. Добре, як усе нормально складеться, але ж таким чином жінка наражає на небезпеку не лише своє життя, а й життя маляти.

Тим часом, за словами головлікаря району, рівень материнської смертності перебуває на особистому контролі міністра охорони здоров’я. От тільки нинішнє законодавство настільки недосконале у деяких питаннях медичної галузі, що самі медики інколи ні проконтролювати здоров’я пацієнтів, ні допомогти їм не в змозі…

Ірина Примак

http://nslovo.com/blog/diznalas-pro-vahitnist-pid-chas-polohiv