Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Неділя, 23 лютого, 16:33:48

“Сіверські скрижалі…” До величного храму пам’яті

13.02.2012   10:44Агенцiя

Чернігівське земляцтво у місті Києві підготувало і видало коштом земляків книгу “Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини”. Варто зазначити, що обсяг книги 650 широкоформатних сторінок і тираж 1000 примірників. Ці видавничі дані говорять про унікальність книги. Протягом декількох років над нею як автор-упорядник і редактор працював відомий український письменник і журналіст Леонід Горлач.

Як каже в передмові до видання голова товариства чернігівців у столиці Віктор Ткаченко “Людство має здатність переносити генетичну пам’ять із покоління до покоління, фіксуючи її в національних звичаях і традиціях, у мелодії і слові, у назвах населених пунктів і окремих пам’ятках природи. Не складає виняток і наша Сіверська сторона. Вона древня і загадкова, її коріння заглиблені у мезенську пракультуру, часи княжі і козацькі, епохи щасливих злетів і глибоких падінь. Вона постійно досліджувана, але до кінця не простежена. Кожне покоління, суспільна формація клали свою цеглину у величний храм пам’яті… Саме з таких позицій і задумувалась книга “Сіверські скрижалі”.

В книзі про кожний населений пункт надані історичні, топонімічні, географічні відомості, його культурні, медичні заклади, місцеві пам’ятники, прізвища відомих земляків, число жителів села чи містечка, їх участь у Великій Вітчизняній війні. Текст видання гідно доповнюють яскраві герби, прапори, карти, характерні для кожного району ілюстрації.

Число жителів і дворів по кожному населеному пункту подані на 2010 рік. Тому виникла потреба порівняти їх з відомостями “Енциклопедичного довідника Чернігівщини”, який містить всі ці демографічні дані на 1988 рік, тобто майже за 20 років. І ось ці порівняння виявились не тільки сумні, а й загрозливі. За останні два десятиріччя чисельність сільського населення Чернігівщини зменшилась майже на третину, щезають цілі села, не кажучи про хутори, зменшилось число жителів райцентрів, містечок, багато з яких мають літописну історію.

Візьмемо для прикладу Менський район. В 1988 році його населяло 52,2 тис. чоловік. На 2010 рік залишилось 39,7 тис. В селі Бігач в 1988 р. проживало 725 чол., залишилось 352. Село Волосківці – було 1516 чол., стало 980. Село Синявка – відповідно було 1536, стало 955. Стольне – було 2085 чол., зараз 1558. Село Ленінівка – було 1095 чол., залишилось 585… Такий перелік можна проводити по кожному, без винятку селу, жодне з них не збільшилось населенням, хоча б десятком чоловік.

Порівняємо число жителів і дворів у селах. В більшості тих дворів, або хат проживає 2-3 людей, це як правило люди похилого віку, пенсіонери. У багатьох діти роз’їхались в пошуках кращого життя, залишивши самотніх батьків. У селі Бірківка, скажімо, 749 осіб на 381 двір. В Блиставі, в Жовтневому на 475 дворів 304 особи, Кам’янка на 62 двори 99 осіб. Є села, в яких залишились двори, та немає в них жителів. Частіше це колишні села, які стали хуторами, такі, як Червоні Гори, Яськівка, в яких проживало по одній (одній!) особі. А ось в селі Боханець Ічнянського району зовсім нема людей і дворів, є лише назва місцевості, яку “величають” селом.

Як тут не згадати слова Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, сказані в одному газетному матеріалі: “Хочеться плакати, хочеться кричати, коли бачиш, що діється в селах”. Сам Володимир Михайлович родом із села на Житомирщині, часто відвідує батьків, тож знає стан справ.

Поведемо мову про районні центри, більшість з них носять назву смт, яку в народі розшифровують “не те, не се”. Таку канцелярську назву колись сотенні, козацькі містечка отримали від радянської влади ще в 1924 році.
Майже всі районні центри за останні 20 років поменшали населенням, але поки виживають за рахунок жителів села, які перебираються в райцентри, в яких кращі побутові умови, є газ, водопровід, поряд медичні заклади.

Як повідомляє преса, на Чернігівщині і в деяких інших областях України виникають населені пункти, жителями яких стають, так звані, нелегали, в більшості представники мусульманських народів близького і середнього сходу. Тож не виключено, що скоро поряд з християнським храмом виникне мечеть з муедзином. Деякі країни західної Європи, у яких виникла загроза значної міграції нелегалів, прийняли закони, що обмежують міграцію представників інших народів.

Ще гірше почувають себе жителі тих сіл, поряд з якими нова категорія “сусідів” – колонії вчорашніх злочинців, які стали на шлях виправлення. Така колонія є в стародавньому Домницькому монастирі на Менщині. Мешканці колонії часто “відвідують” навколишні села, побільшало грабіжницьких випадків. Як от в селищі Березна, що в семи кілометрах від Домниці. Народ знає, чиїх рук ті випадки, не “знає” лише міліція.

В багатьох селах України з’явилась нова категорія жителів, так званих, квартиронаймачів, простіше дачників. В селі Замглай на 2 тисячі населення на 130 дворів 584 квартиронаймачі, майже кожний третій житель села. В містечку Любеч 194. Це частіше міські пенсіонери або молоді сім’ї, які не можуть купити міську квартиру, ось і орендують сільську садибу. Взагалі, нічого поганого в цьому нема. Багато дачників колишні селяни чи родом з села. Та скуштувавши міського життя, вони вже не стають селянами, не вирощують хліб і до хліба, купують їх, бо мають постійні гроші – пенсію, чи батьківські копійки. Дехто обробляє для себе клаптик городу, але не дбає, як селянин про завтрашній день, про долю села.

Тут треба згадати деякі факти нищення українського села за роки радянської влади. Як свідчить довідник “Адміністративно-територіального устрою України” протягом 1972-1986 рр. з карти України щезли 1502 села і містечка. Де вони поділися? Їх затопили, так звані, дніпровські водосховища. Під воду пішли хати, храми, лікарні, музеї, школи, кладовища. Була ідея збудувати дніпровські гідроелектростанції, та як показав час, ідея не виправдала себе, водосховища заростають ряскою, гниють. Радянська влада часто свої подібні злочинні дії видавала як колективні рішення того ж Політбюро ЦК КРПС, отже, імена прямих злочинців невідомі.

Викликають турботу і побоювання сьогоднішня доля села. За даними Академії наук України з півтори тисячі сіл Чернігівщини (кожне друге) – на межі зникнення. Як повідомляє преса, в області щорічно вмирає 17 сіл і хуторів. З карти України в 2009 р. щезли 111 сіл (Див. “Літературна Україна” за 25.10.2010 р.).

Як не дивно, але деякі села “відроджуються” не сучасній основі: ось як про це розповідає на сторінках “Літературної України” житель такого села. Після смерті батьків він не відвідував його п’ять років. Та коли приїхав – здивувався: куди він потрапив? Замість стареньких хатинок з одинокими жителями стояли котеджі в декілька поверхів. Не було вже вулиць, стежок, а були високі паркани і все огороджено. Не було і селянина, були наймані працівники, які обробляли землю, щось мурували будівельники. Журналісту не вдалося дізнатись прізвище того, хто купив село. Новий господар здавав свої хороми під будинок відпочинку.

Поки що таких “відроджених” сіл одиниці, вони виняток. А якщо він стане правилом? Що воно ттоді буде? У олігархів вистачить на це грошей…

Чи розуміє влада, яка катастрофа наближається. Мабуть, розуміє, але не знає, як врятувати село. Як тут не згадати колишнього президента України В. Ющенка, який заявив: “Я оголошую 2006 рік роком села України”. З цього приводу журналіст писав: “Господи! Зроби так, щоб цей рік не став останнім в історії українського села”. На його “врятування” В. Ющенко виділив 10 млрд. гривень. Та де вони поділись? Село їх не отримало. Ті гроші осіли в кишенях “рятівників” села. Чи не ці люди сьогодні настійливо вимагають під час земельної реформи зробити землю товаром. Але ж це народне багатство! Як свідчить святе письмо: Господь сказав Мойсею, що земля не повинна продаватися назавжди. Та, на жаль, землю, ліси, річки, озера, ставки вже давно скуповують різні олігархи. Ось і на Чернігівщині в лісовому масиві біля Домницького монастиря з’явились огороджені ділянки, за якими стоять “хатинки” народного депутата, котрий добре знає толк у цукерках…

Здавна відомо, що щезне село – щезне нація, щезнуть її звичаї, традиції, пісні, мова, бо все це з прадавніх часів народжувалось, жило, множилось в селі. І не випадково, що більшість славетних людей, якими пишається нація – з сільського родового коріння. Селянин першим ставав на захист рідної землі від ворожої навали. І тут варто сказати спасибі авторові й упоряднику “Сіверських скрижалів” Леоніду Горлачу, який майже по кожному населеному пункту надав число захисників Вітчизни в роки Великої Вітчизняної війни, і поруч – число тих, хто загинув. Ось з селища Макошино пішли на фронт 740 чоловік, загинуло 420. Із селища Березна пішли на війну 1200 чол., не повернувся кожний другий. З села Миколаївка пішли на фронт 350 чол., загинуло 180. І так майже по кожному селу, містечку. А скільки повернулось з війни інвалідами, які все життя носили на тілі сліди куль і осколків?! Майже в кожному населеному пункті є пам’ятники, обеліски з іменами ветеранів війни. На превеликий жаль, вже в багатьох селах пішли доганяти свої полки і дивізії останні фронтовики. Та місцева влада часто забуває про це.

Підсумовуючи сказане, наголошую: в давні часи Чернігівщина була багатолюдним краєм. Переселенці з неї живуть на Далекому Сході, в Сибіру, на Кавказі, Уралі. Немало проживає в багатьох країнах світу. Люди старшого покоління добре пам’ятають: в їхні часи сільська вулиця кишіла дітлахами, на вечірні посиденьки збиралися сусіди, грала гармошка, гуляла молодь. Зараз пробіжить сільською вулицею хіба одинокий школяр, чи пройде з костуром стара людина. Єдиною відрадою став нам тепер телевізор та й той здебільшого чорті що показує…

І знову хочеться нагадати з біллю слова Володимира Литвина: “Хочеться плакати, хочеться кричати, коли бачиш, що діється з селом…” Але сльози з очей нашого голови Верховної Ради не ллються, і нам не треба нюняти та посипати голову попелом, нам треба натомість все зважити, озирнутися назад, усвідомити як ми жили, заради чого і заради кого, що ми натворили і з собою, і з тим-таки селом, аби рятуватися не плачем, не причитаннями, а науковою думкою, патріотизмом, натхненною працею на своє, українське благо і благо нашої Вітчизни. А Вітчизна в нас одна – Україна. І тільки!

Іван КОРБАЧ, член Національної Спілки письменників України

http://www.hvilya.com/news/siverski_skrizhali_do_velichnogo_khramu_pam_jati/2012-02-10-466

Останні новини Чернігівщини

Українська Масниця, або Колодій: традиції та значення свята

Українська Масниця, або Колодій: традиції та значення свята 14:44

Українське свято Колодій (Масниця) припадає на останній тиждень перед Великим постом. У 2020 році Колодій триває з 24 лютого по 1 березня. Інші, менш поширені його назви: Сиропуст, Пущення, Масниця або ж “Бабський тиждень”.

Смачні рецепти вихідного дня: 10 рецептів салатів з авокадо

Смачні рецепти вихідного дня: 10 рецептів салатів з авокадо 14:36

Для салатов обязательно выбирайте спелое авокадо. Перед приготовлением очистите его от шкурки и косточки. Если вы купили недозревшее авокадо, положите его к бананам или яблокам, или на батарею - оно дозреет.

Гороскоп на тиждень 24 лютого - 1 березня 2020 року

Гороскоп на тиждень 24 лютого - 1 березня 2020 року 14:02

26 лютого інтелект і воля будуть перебувати в гармонії. Період ретроградності Меркурія сприятливий для ухвалення розумних рішень. Можна розраховувати на велику кількість спілкування, успішні ділові поїздки в ті місця, де були раніше, а також відновлення колишніх контактів.

Не 23 лютого... Ось коли треба вітати українських чоловіків

Не 23 лютого... Ось коли треба вітати українських чоловіків 10:31

23 лютого – День Червоної армії і Флоту. Зараз в низці постсоціалістичних країни відзначають це "свято" як День захисника Вітчизни, але українцям про нього давно пора забути. Наша Вітчизна – це Україна, а не СРСР, тому й вітати чоловіків ми маємо в інші дні.